Ухвала

від 26.06.2013 по справі 2а-14704/10/14/0170

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" червня 2013 р. м. Київ К/9991/13012/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Голубєвої Г.К., Степашка О.І., за участю секретаря Титенко М.П. за участю представників позивача:Вишневського В.Л., відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного підприємства «Євротранс»

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012

у справі № 2а-14704/10/14/0170

за позовом Приватного підприємства «Євротранс»

до Державної податкової інспекції у м. Ялті

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2011 задоволено позовні вимоги Приватного підприємства «Євротранс» (надалі - позивач, ПП «Євротранс») до Державної податкової інспекції у м. Ялті (надалі - відповідач, ДПІ у м. Ялті) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.11.2010 № 0003751502/0.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з правомірності віднесення позивачем до операцій, які звільняються від оподаткування, операцій з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які погоджені органом місцевого самоврядування, оскільки на ці операції поширюється пільга, передбачена пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»).

Севастопольський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи постанову від 24.01.2012 про відмову у задоволенні позовних вимог, посилався на те, що пільги, встановлені пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» не поширювались на ПП «Євротранс», оскільки органом місцевого самоврядування тарифи на перевезення були погоджені, а не врегульовані, як того вимагає норма Закону.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2011.

Відповідач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками відповідача проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Євротранс» з податку на додану вартість за серпень 2010 року, за результатами якої складено акт від 21.10.2010 № 3806/15-2/32003201. Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» , у зв'язку з чим занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 11 310,00 грн.

На підставі акта відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.11.2010 № 0003751502/0 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 37 323,00 грн., у тому числі: основний платіж - 11 310,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 26 013,00 грн.

Переглянувши судове рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками суду апеляційної інстанції та вважає, що касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Євротранс» відповідно до Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт», а також на підставі укладених із виконавчим комітетом Ялтинської міської ради договорів здійснює надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування в межах населеного пункту.

Рішеннями виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24.07.2008 № 1655 погоджено з 01.08.2008 єдиний тариф у розмірі 2,00 грн. на проїзд на міських автобусних маршрутах загального користування у режимі маршрутного таксі.

Відповідно до пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, звільняються від сплати податку на додану вартість операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.

Механізм формування тарифів на послуги з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, автобусних маршрутах спеціальних перевезень та автобусних маршрутах нерегулярних перевезень, а також тарифів на послуги з перевезення пасажирів у таксі та легковими автомобілями на замовлення встановлено Методикою розрахунку тарифів на послуги пасажирського автомобільного транспорту, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 17.11.2009 № 1175 .

Пунктом 1.3 зазначеної Методики передбачено, що тариф регульований - це тариф на послуги, який відповідно до законодавства встановлюється (затверджується або погоджується) органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 28 Закону України від 21.05.1997 280/97-ВР«Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») до відання виконавчих органів сільських, селищних міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до закону контролю за дотриманням цін і тарифів.

Відповідно до пп. 2 п. «а» статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що повноваження виконавчих органів сільських, селищних та міських рад поширюються на встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад уповноважені не лише встановлювати тарифи на транспортні послуги, затверджувати маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності, у тому числі шляхом укладення відповідних договорів, а й здійснювати контроль за встановленими тарифами на транспортні послуги. Тобто, нормами чинного законодавства на органи місцевого самоврядування покладений обов'язок щодо здійснення регулювання тарифів на транспортні послуги на відповідному місцевому рівні.

Таким чином, встановлюючи єдиний тариф та приймаючи вказане рішення, виконавчий комітет Ялтинської міської ради діяв у межах визначених законодавством повноважень згідно положень пп. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» .

Норма пп. 5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» сама по собі є відсильною та не встановлює компетенцію органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення.

При цьому, чинне законодавство, крім положень пп. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , не містить інших норм, які б встановлювали повноваження органу місцевого самоврядування з регулювання тарифів на перевезення пасажирів.

Мотивуючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції виходили з того, що Ялтинська міська рада не встановлювала тарифи позивачу, які б були обов'язкові до виконання, їх не регулювала, а лише погодила. При цьому, погодження тарифів місцевим органом самоврядування суд не розцінював як їх встановлення чи регулювання.

Проте, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 24.07.2008 № 1655 було чинним на час застосування позивачем тарифів перевезення, а відтак було обов'язковим до виконання, у тому числі позивачем, що повністю відповідало вимогам статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» , згідно якої акти виконавчого комітету, прийняті у межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання усіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами.

Отже, рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради прийнято у межах компетенції, у порядок та спосіб, що встановлені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» , а тому тарифи з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом в режимі маршрутного таксі врегульовано органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції шляхом погодження тарифів.

Посилання суду апеляційної інстанції на подальші зміни в законодавстві, як на підтвердження правомірності винесеного повідомлення-рішення, колегія суддів Вищого адміністративного суду України оцінює критично, оскільки прийнявши пп. 2 п. «а» ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в новій редакції від 09.07.2010, законодавець фактично лише виключив розмежування між перевізниками комунальної та приватної власності. Нова редакція вказаної норми після 09.07.2010 передбачає охоплення єдиним терміном «встановлення» всього спектру регуляторних функцій органів місцевого самоврядування щодо впорядкування тарифів на транспортні та інші послуги для підприємств незалежно від форми власності, що свідчить про обґрунтованість позиції суду першої інстанції щодо дотримання позивачем порядку застосування пільги, передбаченої пп.5.1.13 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість» , при нарахуванні податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, висновки суду апеляційної інстанції зроблено при помилковому трактуванні норм чинного законодавства, що призвело до винесення неправильного рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. ч. 3 ст. 160, 210, 214, 215, 220, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Євротранс» задовольнити.

2. Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 у справі № 2а-14704/10/14/0170 скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 23.05.2011 у справі № 2а-14704/10/14/0170 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Голубєва Г.К. (підпис) Степашко О.І. З оригіналом згідно