Постанова

від 14.06.2013 по справі 826/4203/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 14 червня 2013 року                      № 826/4203/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Євроконтакт» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2012  №0012612202 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Євроконтакт» (надалі – позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС (надалі – відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.11.2012  №001261202. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.04.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження  та призначено справу №826/4203/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 16.05.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі – Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Представник Відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними та такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум ПДВ по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Справа розглянута в письмовому провадженні з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 19 листопада 2012 відповідачем, на підставі акта перевірки від 01.11.2012 №937/22-2/21607999 прийнято наступне спірне податкове повідомлення рішення (надалі – ППР), а саме: - №0012612202, яким позивачу за порушення п.198.1, 198.6, 201.4 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 229269грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 229268грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1грн. Як вбачається з акту перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкцій ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «ПСВ «Тернар Логік» (ст.14 Акта перевірки), яка (нікчемність), в свою чергу, обумовлена неможливістю проведення зустрічної звірки контрагента позивача, як наслідок, висновком ДПІ про відсутність у контрагента трудових ресурсів, виробничого обладнання, основних засобів, об'єктів оподаткування ПДВ. Окрім того, приходячи до переконання про відсутність об'єктів оподаткування ПДВ, відповідач також приймає до уваги акти про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єктів господарювання по всьому ланцюгу взаємовідносин, з якими позивач безпосередньо у взаємовідносини не вступав. Окружний адміністративний суд м. Києва критично ставиться до таких тверджень відповідача, як до належних та допустимих доказів, що підтверджують неправомірність формування позивачем податкового кредиту з ПДВ, при цьому зазначаючи про передчасність тверджень стосовно нікчемності правочинів між сторонами, враховуючи наступне. Статтею 204 Цивільного кодексу України  встановлено презумпцію правомірності правочину. За змістом ч.1  ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до пункту 18  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  при кваліфікації правочину за  статтею 228 Цивільного кодексу України  має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Частиною 4  статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що обставини, які за  законом  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, інформацій про відсутність основних засобів, довідок податкового органу про відсутність юридичних осіб за місцезнаходженням, за умови відсутності відповідного обвинувального вироку, що набрав законної сили. Більш того, посилання відповідача в акті перевірки на статті 203, 215,  228 ЦК України, як вже зазначалось, є передчасними, адже згідно  ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, а ДПІ, за таких обставин, переймає на себе компетенцію відповідного місцевого суду, роблячи при цьому висновок про невідповідність правочинів нормам ЦК України. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не може бути безумовним та достатнім доказом нікчемності правочинів між позивач та контрагентом, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено. Стосовно тверджень представника податкового органу щодо «безтоварності» господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом, суд, з метою офіційного з'ясування всіх обставин по справі,  зазначає наступне. Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК податковий кредит –   сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу; Підпунктом а) п. 198.1 ст. 198 розділу V ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: -   дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; -   дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 розділу V ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.   39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.   193.1 ст.   193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абз.2). Як передбачено у п.198.6 ст.198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). Пунктом 201.1 ст. 201 ПК визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Отже, формування податкового кредиту з ПДВ платником податків обумовлено придбанням ним товарів, робіт (послуг), для подальшого використання в оподатковуваних ПДВ операціях в межах господарської діяльності, і реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів та в обов'язковому порядку податкових накладних. Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору поставки №1/33 від 04 січня 2011 ТОВ «ПСВ Тернар Логік» поставило на ТОВ «НТЦ «Євроконтакт» комп'ютерну техніку, комплектуючі та витратні матеріали до неї, а також інші супутні та технічні товари. Під час виконання договірних зобов'язань контрагент, у відповідності до ст.201 Податкового кодексу України надав покупцю видаткові та податкові накладні на товар, а саме: в/н №TLN 110401/16 від 01.04.11 та п/н №16 від 01.04.11 на суму 257 702,64 грн., в тому числі ПДВ - 42 950,44 грн.; в/н №TLN 110401/04 від 01.04.11 та п/н №4 від 01.04.11 на суму 240110,40грн., в тому числі ПДВ - 40018,40грн.; в/н №TLN 110408/01 від 08.04.11 та п/н №67 від 08.04.11 на суму 271093,50грн., в тому числі ПДВ 45182,25 грн.; в/н №TLN 110415/02 від 15.04.11 та п/н №89 від 15.04.11 на суму 304090,50грн., в тому числі ПДВ - 50681,77 грн.; в/н № TLN 110426/03 від 26.04.11 та п/н №115 від 26.04.11 на суму 16667,70 грн., в тому числі ПДВ - 2777,95грн.; в/н №110426/06 від 26.04.11 та п/н №118 від 06.04.11 на суму 28068,00 грн., в тому числі ПДВ - 4678,00грн.; в/н №TLN 110426/01 від 26.04.11 та п/н №113 від 26.04.11 на суму 208359,60грн., в тому числі ПДВ - 34726,60грн.; в/н №TLN 110429/04 від 29.04.11 та п/н №129 від 29.04.11 на суму 49512,30грн., в тому числі ПДВ - 8 252,05грн. На підставі вказаних податкових накладних позивачем задекларовано податковий кредит у квітні 2011 на суму 229268грн. Позивачем, в період з 01.04.2011 по 29.04.2011 в повній мірі проведено оплату придбаного у контрагента товару, що підтверджується належним чином завіреними копіями наступних платіжних доручень: №6448 від 01.04.11 на суму 41 392, 80грн. в т.ч. ПДВ в сумі 6898, 80 грн.; №6449 від 01.04.11 на суму 6000,00грн. в т.ч. ПДВ в сумі 1000,00грн.; №6465  від 06.04.11 на суму 180000,00грн. в т.ч. ПДВ в сумі 6898,80грн.; №6466 від 06.04.11 на суму 83000,00грн. в т.ч. ПДВ в сумі 13833,33 грн.; №6473 від 07.04.11 на суму 79284,00грн. в т.ч. ПДВ в сумі 13214,00грн.; №6486 від 13.04.11 на суму 111022,20грн. в т.ч. ПДВ в сумі 18503, 70 грн.; №6494 від 14.04.11 на суму 72000,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 12000,00грн.; №6495 від 15.04.11 на суму 83522,08грн. в т.ч. ПДВ в сумі 13833,33грн.; №6498 від 18.04.11 на суму 26 689,80 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 4448,30грн.; №6499 від 18.04.11 на суму 26590,20 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 4431,70 грн.; №6503 від 20.04.11 на суму 87 294, 72 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 14549, 12 грн.; №6504 від 20.04.11 на суму 21270,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 3545,00 грн.; №6521 від 21.04.11 на суму 120000,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 20000,00 грн.; №6526 від 22.04.11 на суму 98 840,40 грн. в т ч. ПДВ в сумі 16473,40 грн.; №6532 від 26.04.11 на суму 60000,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 10000,00грн.; №6537 від 27.04.11 на суму 87000,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 14500, 00 грн.; №6543 від 28.04.11 на суму 33000,00грн. в т.ч. ПДВ в сумі 5500,00 грн.; №6547 від 29.04.11 на суму 57000,00 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 9500,00грн.; №6548 від 29.04.11 на суму 49 512,30 грн. в т.ч. ПДВ в сумі 8 252,05 грн.; Слід зазначити, що придбаний товар ТОВ «НТЦ «Євроконтакт» в подальшому використало в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності шляхом реалізації юридичним та фізичним особам (ТОВ «Індагро Груп», ТОВ «Екомтех», ПРАТ «Інком», ТОВ «Мікол» тощо), на підтвердження чого позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірені копії накладних та довіреностей на отримання товару. Враховуючи зміст накладних, за яким товар реалізовувався позивачем на користь третіх осіб, суд приходить до висновку, що товар, придбаний ТОВ «НТЦ «Євроконтакт» у ТОВ «ПСВ Тернар Логік» в подальшому був реалізований в рамках власної господарської діяльності для отримання прибутку, адже ціна за якою реалізовано товар вища від ціни, за якою цей товар було придбано. Підсумовуючи все вищевикладене, суд вважає за необхідне зазначити, що в розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат. ПК України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як неможливість проведення зустрічної звірки контрагента і осіб, з якими позивач у взаємовідносини не вступав та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентом підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи. Відповідно до ч.2 ст.3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. З аналізу наведених норм Закону вбачається, що підставою для віднесення витрат по певній господарській операції до складу валових витрат платника є первинні документи, що містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а підставою для формування сум податкового кредиту за такими операціями є належним чином оформлена податкова накладна. Досліджені судом первинні бухгалтерські та податкові документи, які зазначені вище, оформлені у відповідності до вимог вказаних статей Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно вимог ст.201 ПК України, п.3 Порядку заповнення, затвердженого Наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969. За таких обставин, в розумінні ч.4 ст.70 КАС України, доводи, викладені в акті перевірки спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом нікчемними, та не можуть одночасно бути  достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом. Товар, отриманий позивачем, не є обмеженим в цивільному обороті, не отриманий внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання комп'ютерної техніки та комплектуючих до неї також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку. Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності. Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить,  на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрованим платником податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/валових витрат, однак таких фактів в ході розгляду даної справи встановлено не було. Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. Окрім вищевикладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що питання фактичності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «ПСВ Тернар Логік» вже було предметом розгляду в рамках адміністративної справи №2а-15790/12/2670. Постановою суду від 18.12.2012 по справі №2а-15790/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 позовні вимоги задоволено в повному обсязі. В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Євроконтакт», в даному випадку, підлягають задоволенню в повному обсязі. Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів. Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Адміністративний позов задовольнити повністю. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 19.11.2012 №0012612202. 3.           Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «НТЦ «Євроконтакт» (код ЄДРПОУ 21607999, адреса: 03150, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ДИМИТРОВА, будинок 5) судові витрати в сумі 2292 (дві тисячі двісті дев'яносто дві) грн. 68коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 01011, м. Київ, вул. Лєскова, 2).              Суддя                                                                                          П.О. Григорович Постанова  може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.