Рішення

від 03.07.2013 по справі 10/38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.07.2013р. Справа № 10/38

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарте-М», м.Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк,

про: стягнення 34262грн.25коп.

За участю представників сторін

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шарте-М», м.Київ, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення 34262грн.25коп., яка складається з суми основного боргу у розмірі 32409грн.57коп., інфляційного збільшення у розмірі 1282грн.63коп. та 3% річних 570грн.05коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 412 від 01.12.2006р. (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

08.04.2010р. відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечує проти задоволення позовних вимог, стверджував, що на момент подачі відзиву товар товариством не реалізований, через що вважає зобов'язання відповідача здійснити оплату поставленого товару у ТОВ «ТС Обжора» не виникло.

Ухвалою суду від 08.04.2010р. за клопотанням позивача продовжено строк розгляду справи на два календарних місяці.

12.05.2010р. відповідач на вимогу суду надав письмові пояснення відносно угоди від 01.08.2009р. про взаємозалік однорідних вимог між сторонами, посилається на те, що під час підписання тексту вказаної угоди, що є шаблонним, ТОВ «ТС Обжора» під терміном «заборгованість» мало на увазі наявність суми підлягаючої до сплати, по мірі реалізації зазначеного в договорі товару. Наполягав на тому, що станом на 15.04.2010р. товар реалізований не був, тобто строк оплати ще не настав. У підтвердження позиції зі спору відповідач надав суду разом із поясненнями за підписом генерального директора та головного бухгалтера ТОВ «ТС Обжора» таблицю нереалізованого товару станом на 15.05.2010р.

12.05.2010р. позивач надав письмові пояснення, за змістом яких зазначив, що договором №412 від 01.12.2006р. не передбачений порядок фіксування моменту реалізації товару, однак звертає увагу на те, що сторони уклали між собою акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2009р. та станом на 19.05.2009р., угоду про зарахування взаємних вимог від 01.08.2009р., в яких зафіксували заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 32744грн.12коп., через що вважає факт реалізації відповідачем товару доведеним.

Ухвалою від 17.05.2010р. суд повернув без розгляду зустрічну позовну заяву ТОВ «ТС Обжора» до ТОВ «Шарте-М» про визнання недійсним договору купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар № 412 від 01.12.2006р.

У зв'язку із находженням від відповідача за первісним позовом апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.05.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 27.05.2010р. зупинив провадження по справі.

Після усунення обставин що зумовили зупинення провадження по справі, ухвалою від 12.07.2010р. провадження по справі було поновлено, судове засідання призначено на 20.07.2010р.

У зв'язку із находженням запиту Донецького апеляційного господарського суду через надходженням касаційної скарги ТОВ «ТС Обжора» на ухвалу господарського суду Донецької області від 17.05.2010р. та необхідністю направлення матеріалів справи до Донецького апеляційного господарського суду, суд ухвалою від 20.07.2010р. зупинив провадження по справі.

Через подання відповідачем по справі зустрічних позовних заяв, апеляційних та касаційних скарг на ухвали господарського суду Донецької області, провадження по справі неодноразово зупинялось та поновлялось, також змінювався склад суду.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 23.09.2010р. у зв'язку з переведенням судді Приходько І.В. до іншого суду, справа №10/38 передана на розгляд судді Донець О.Є.

Справа слуханням відкладалась.

21.01.2011р. позивач посилаючись на ст. 22 ГПК України звернувся з заявою про уточнення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 32409грн.57коп., 3% річних у сумі 1590грн.29коп. та інфляційні збитки у сумі 5540грн.83коп., всього 39540грн.69коп. За змістом заяви остання подана внаслідок збільшення періоду нарахування інфляційних та 3% річних. Крім того, у вказаній заяві позивач просив суду стягнути з відповідача на його користь витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 15000грн.

Господарський суд виходячи з ретельного дослідження змісту поданої заяви та співвідношення такого змісту з раніше заявленими позовними вимогами, дійшов до висновку що позивач в порядку ст. 22 ГПК України збільшив розмір позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків.

Таким чином, суд приймає до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог і у подальшому розглядає позовні вимоги з її урахуванням.

Автоматизованим розподілом справу №10/38 було передано судді Іванеченковій О.М.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 06.07.2011р. у зв'язку з переведенням судді Іваненкової О.М. на посаду судді господарського суду м.Київа, справу було передано на автоматичний розподіл, за результатом якого визначено суддю Морщагіну Н.С.

Розпорядженням голови господарського суду Донецької області від 23.01.2013р. у зв'язку з відпусткою судді Морщагіної Н.С., справу було передано на розгляд судді Макаровій Ю.В.

Востаннє суд ухвалою від 20.06.2013р. поновив провадження по справі та призначив до розгляду на 03.07.2013р.

До судового засідання 03.07.2013р. представники сторін до суду не з'явилися, вимог ухвали суду від 20.06.2013р. не виконали.

Факт обізнаності сторін про час розгляду справи підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленнями про отримання ухвал господарського суду, що унеможливлює порушення прав сторін в цій частині.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

01.12.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Шарте-М» (постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (покупцем) був укладений договір № 412 (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар), відповідно до умов якого постачальник поставляє та передає у власність покупця, а покупець приймає та оплачує товар на умовах та у порядку, визначеному цим договором, згідно замовлення на поставку та товаросупроводжувальній документації, яка є невід'ємною частиною даного договору (Додаток 1 «Бланк Замовлення на поставку»).

Відповідно до п. 1.2 вказаного договору покупець надає замовлення на поставку постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведений асортимент (список) товарів, які поставляються за даним договором, їх ціни. Специфікація являється невід'ємною частиною даного договору (Додаток 2 «Специфікація»).

У відповідності із п. 5.2 договору продавець зобов'язаний поставляти товари по цінам, вказаним в специфікації, що затверджена сторонами (Додаток 2). Ціна поставленого товару, згідно затвердженій специфікації зазначається у товарних та податкових накладних, котрі надаються продавцем у бухгалтерію центрального офісу покупця для здійснення оплати, котрі складаються на підставі кількості поставленого товару, як зазначено у транспортній накладній із відповідними можливими виправленнями, згідно актам розбіжності. Сума даного договору визначається загальною сумою товарних накладних у період його дії.

Згідно із п. 5.3 договору покупець зобов'язаний оплатити кожну товарну накладну, переданого постачальником товару за мірою її реалізації не пізніше 21 банківських днів з моменту реалізації такого товару.

Пунктом 8.1 договору сторони погодили, що даний договір вступає в дію з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 15.01.2007р.

Згідно із п. 8.2 договору, якщо жодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менш ніж за 30 календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих же умовах.

В позовній заяві позивач посилається на те, що в результаті виконання договору № 412 від 01.12.2006р. станом на 01.01.2008р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 19799грн.34коп., продовжуючи виконання договору №412 від 01.12.2006р. у період січня 2008р. по листопад 2008р. ТОВ «Шарте-М» ще здійснило поставку товару ТОВ «ТС Обжора» на суму 40217грн.58коп., в свою чергу відповідач оплатив товар частково на загальну суму 27272грн.80коп. Таким чином, позивач зазначає про виникнення станом на 31.03.2009р. суми сальдо на користь ТОВ «Шарте-М» у розмірі 32744грн.12коп. За змістом позову, Угодою про зарахування взаємних вимог від 01.08.2009р. було зараховано зустрічні однорідні вимоги у розмірі 334грн.55коп., через що позивач посилається на виникнення заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 32409грн.57коп., яка і заявлена до стягнення.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2009р. між сторонами було підписано та скріплено печатками Угоду про залік взаємних вимог, за якою сторони визначили, що у відповідності з договором №412 від 01.12.2006р. (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар) заборгованість ТОВ «ТС Обжора» перед ТОВ «Шарте-М» за поставлений товар на 19.05.2009р. складає 32744грн.12коп., в свою чергу відповідно до Додатку № 4 від 01.12.2006р. до договору №412 від 01.12.2006р. заборгованість ТОВ «Шарте-М» перед ТОВ «ТС Обжора» за надані послуги з підготовки товару на 19.05.2009р. складає 334грн. 55коп.

Відповідно до пункту 3 Угоди сторони посилаючись на ст. 601 Цивільного кодексу України дійшли згоди про залік зустрічних однорідних вимог за вищевказаними обставинами. Розмір взаємних вимог, котрі погашаються за вищевикладеними обставинами: 334грн.55коп.

Як встановлено п. 5 Угоди про залік взаємних вимог, таким чином, заборгованість ТОВ «ТС Обжора» перед ТОВ «Шарте-М» за договором № 412 від 01.12.2006р., станом на 20.05.2009р. складає 32409грн.57коп.

Позивач у підтвердження свої позовних вимог в тому числі надав суду двосторонні акти звірки взаєморозрахунків станом на 31.03.2009р. та на 19.05.2009р., за якими сальдо на користь позивача складає 32744грн.12коп., станом на 30.09.2009р. (після підписання угоди про залік взаємних вимог від 01.08.2009р.) складає 32409грн.57коп.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог позовних вимог, є стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 32409грн.57коп., інфляційних витрат у розмірі 5540грн.83коп. та 3% річних у сумі 1590грн.29коп. Підставою позову є договір №412 від 01.12.2006р. (купівлі-продажу на умовах оплати за реалізований товар).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, умовами договору № 412 від 01.12.2006р. передбачено, що асортимент товару, який поставляється за договором, його ціна визначаються сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

У договорі №412 від 01.12.2006р. відомості про найменування товару та його ціну відсутні, як і відсутня у матеріалах справи оформлена єдиним документом специфікація до вказаного договору, яка містить асортимент товару та його вартість.

Як вбачається з доданих до позову видаткових накладних, у якості підстави здійснення господарської операції за ними вказаний договір № 412 від 01.12.2006р.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що між сторонами існує інший договір, ніж той, на який посилається позивач, і який є у матеріалах справи. Наразі відповідач не заперечує проти отримання спірного товару за договором №412 від 01.12.2006р. та не надає доказів існування між сторонами іншого договору, на підставі якого цей товар передався.

Виходячи з вищевикладеного, розглянувши матеріали справи у сукупності, суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що в матеріалах справи відсутня оформлена єдиним документом специфікація до договору №412 від 01.12.2006р., в матеріалах справи є підписані обома сторонами видаткові накладні, які містять посилання на договір № 412 від 01.12.2006р., у видаткових накладних визначено найменування товару, його кількість та вартість та за якими здійснилося приймання товару представником відповідача, що свідчить про те, що сторони узгодили предмет, ціну товару, тобто всі істотні умови поставки.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання договору №412 від 01.12.2006р. за видатковими накладними за період з 19 січня 2008р. по 07 листопада 2008р. поставив відповідачу товар загальною вартістю 40217грн. 58коп.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписом засвідченим печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк. Факт оприбуткування товару за вказаними накладними у бухгалтерському обліку відповідача підтверджується двостроннім актом звірки розрахунків між сторонами станом на 19.05.2009р., який скріплений печаткою відповідача (а.с.40, т. 1).

Отже, як свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи, позивачем у спірний період з 19 січня 2008р. по 07 листопада 2008р. доведений факт поставки товару відповідачу на загальну суму 40217грн.58коп.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із п. 5.3 договору покупець зобов'язаний оплатити кожну товарну накладну, переданого постачальником товару за мірою її реалізації не пізніше 21 банківських днів з моменту реалізації такого товару.

Таким чином, момент виникнення зобов'язання відповідача по оплаті отриманого на підставі договору товару, був визначений вказівкою на подію, а саме реалізацію товару.

В позові позивач посилається на часткову оплату товару на загальну суму 27272грн. 80коп., яка відображена в двосторонньому акті звірки розрахунків станом на 19.05.2009р., при цьому враховуючи суму сальдо станом на 01.01.2008р. у розмірі 19799грн. 34коп. та загальну суму поставки за видатковими накладними з 19.01.2008р. по 07.11.2008р., сума сальдо за актом розрахунків на користь позивача складає 32744грн. 12коп.

У подальшому Угодою між сторонами про зарахування взаємних вимог від 01.08.2009р. зараховано зустрічні однорідні вимоги в розмірі 334грн. 55коп., внаслідок якої відповідно до п. 5 Угоди заборгованість відповідача перед позивачем за договором №412 від 01.12.2006р. станом на 20.05.2009р. складає 32409грн. 57коп.

За позицією позивача, викладеною письмово, сторони уклавши акти звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2009р. та станом на 19.05.2009р., угоду про зарахування взаємних вимог від 01.08.2009р. підтвердили наявність заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 32744грн.12коп., через що позивач вважає факт реалізації товару доведеним.

Відповідач не погоджується з позицією позивача в цій частині, зокрема надав суду складену на 15.04.2010р. за підписом генерального директора та головного бухгалтера ТОВ «ТС Обжора» таблицю нереалізованого товару за кожною накладною у період з 19.01.2008р. по 03.09.2008р. (а.с. 67, том 1).

За висновками суду, наявні в матеріалах справи акти звірки не можуть бути розцінені як доказ повної реалізації товару поставка якого здійснювалася за накладними у період з 19.01.2008р. по 07.11.2008р., оскільки сам по собі акт звірки є лише відображенням руху коштів в бухгалтерському обліку підприємства і не може вважатися доказом наявності або відсутності у відповідача реалізованого товару. Відповідно акт звірки не може використовуватися як письмова форма підтвердження реалізації товару. Зокрема, сам по собі акт звірення розрахунків за своєю правовою природою є лише бухгалтерським документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік господарських операцій, підписання акту не впливає на майновий стан сторін, не призводить до змін в суті операції, ніяких прав та обов'язків у сторін внаслідок звіряння розрахунків між ними не виникає.

За висновками суду залік зустрічних взаємних вимог проводиться вже при наявності вимог, а вимога здійснити оплату товару за договором №412 від 01.12.2006р. виникає після реалізації поставленого товару.

Разом з цим, суд не погоджується з позицією позивача відносно того, що факт повної реалізації поставленого у період з 19.01.2008р. по 07.11.2008р. товару підтверджується складеною сторонами від 01.08.2009р. угодою про залік взаємних вимог, оскільки вказана угода обумовлює наявність загальної залишкової суми сальдо на 19.05.2009р. у розмірі 32744грн. 12коп. за довготривалими правовідносинами сторін з постачання товару в межах договору №412 від 01.12.2006р., що не може бути оцінено судом як беззаперечний доказ виникнення вказаної суми сальдо саме внаслідок поставки товару за накладними у період з 19.01.2008р. по 07.11.2008р.

Наразі в матеріалах справи наявна за підписом генерального директора та головного бухгалтера ТОВ «ТС Обжора» складена на 15.04.2010р. таблиця нереалізованого товару від 15.04.2010р., отриманого від ТОВ «Шарте-М» за період з 19.01.2008р. по 03.09.2008р., з якої вбачається, що не всі позиції поставленого у цей період товару у повному обсязі реалізовані відповідачем.

Ухвалою від 20.06.2013р. суд зобов'язував відповідача надати довідку за підписом першого керівника реалізації кожної позиції товару, отриманого від позивача за спірними видатковими накладними, з вказанням дат реалізації станом на теперішній час, а також надати належні та допустимі докази наявності у відповідача нереалізованого товару.

Проте, в супереч даним вимогам відповідач таку довідку або письмові пояснення з цього приводу суду не представив. Належні та допустимі докази того, що станом на час винесення рішення по справі отримана за наявними в матеріалах справи видатковими накладними продукція не реалізована, а знаходиться на відповідальному зберіганні, суду не надані. Разом з цим, суд дійшов до висновку, що саме на відповідача покладений обов'язок доказування, чи був ним реалізований товар.

Саме підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отримання товару відповідачем свідчить про те, що товар перебуває у власності відповідача, а отже останній зобов'язаний сплатити його вартість.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт отримання відповідачем товару за період з 19.01.2008р. по 03.09.2008р., а також те, що з часу здійснення поставки позивачем товару пройшов тривалий термін (більше чотирьох років), докази сплати суми заборгованості в розмірі 32409грн.57коп. суду не надані, як і не надані докази того, що товар до теперішнього часу ще не реалізований відповідачем, заявлений розмір боргу в тому числі підтверджується наявними в матеріалах справи двосторонніми актами звірки розрахунків станом на 19.05.2009р. та станом на 30.09.2009р., а також угодою про залік взаємних вимог, господарський суд вирішив задовольнити позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 32409грн.57коп.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просить суд також стягнути з відповідача інфляційні витрати у сумі 5540грн.83коп. нараховані за період з серпня 2009р. по лютий 2011р. на суму боргу у розмірі 32409грн.57коп., а також 3% річних у сумі 1590грн.29коп., які нараховані за період з 01.08.2009р. по 20.03.2011р. на суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 37950грн.40коп.

Суд, розглянувши представлені позивачем розрахунки вищезазначених вимог дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині з огляду на те, що позивач не довів суду, що враховуючи умови п. 5.3 договору № 412 від 01.12.2006р. прострочення оплати реалізованого товару поставленого згідно всіх спірних накладних на суму у розмірі 32409грн.57коп. почалося саме з 01.08.2009р. Таким чином, позивачем не доведена обґрунтованість розрахунку 3% річних та інфляційних з 01.08.2009р.

Крім того, позивач відповідно до поданої через канцелярію суду 21.03.2011р. заяви просить суд стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 15000грн.00коп.

Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов`язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника та повноваження адвоката підтвердженні відповідними документами.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом - Паном Миколою Миколайовичем підтверджуються договором про надання правової допомоги адвокатом у господарській справі №1 від 30.11.2009р., відповідно до п.1.1 якого адвокат бере на себе зобов'язання надавити правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором, застосовує всі способи до покладення сум судових витрат, що підлягають оплаті за послуги адвоката, на винну сторону, а замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами

Пунктом 1.2 вказаного договору визначено, що адвокат відповідно до узгоджених сторонами доручень надає правову допомогу з питань пов'язаних з поверненням замовнику грошової заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора».

Відповідно до п. 2 вказаного договору адвокат надає правову допомогу з підготовки судової справи, в тому числі дає письмові висновки, пояснення, довідки з правових питань, готує позовну заяву та формує додатки до неї, здійснює представництво інтересів замовника у господарському суду Донецької області, тощо.

Відповідно до п.4.1 договору, за правову допомогу (послуги адвоката), передбачені в розділі 2 договору замовник оплачує адвокату винагороду в розмірі 15000грн.00коп.

Сплата позивачем послуг за зазначеним договором підтверджується квитанцією №1 від 01.12.2009р. на суму 15000грн.00коп., призначенням платежу за якою є оплата адвокатських послуг згідно з договором №1 від 30 листопада 2009р.

Одночасно, для того, щоб витрати позивача на правову допомогу вважались судовими витратами в розумінні ст.44 Господарського процесуального кодексу України, повноваження адвоката повинні бути підтвердженні відповідними документами.

За приписом ст.2 Закону України „Про адвокатуру", адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, належним підтвердженням повноважень адвоката є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження повноважень адвоката, позивачем до матеріалів справи додано копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю №3530 від 27.11.2008р. на ім`я Пан Микола Миколайович.

Виходячи з наведеного, суд робить висновок, що зазначені документи підтверджують факт надання відповідних послуг адвокатом.

Однак суд вважає, що витрати по оплаті послуг адвоката є завищеними та такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне:

Положеннями пункту 33 Правил адвокатської етики, затверджених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року (протокол від 1-2 жовтня 1999 року № 6/VI) зазначено, що гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути розумно обґрунтованим за розміром. Аналогічні положення містяться і в пункті 3.4.1 Загального кодексу правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого делегацією дванадцяти країн-учасниць на пленарному засіданні у Страсбурзі в жовтні 1988 року.

При цьому, до факторів, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, відносяться обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення, ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення, вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі, необхідність виїзду у відрядження, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката тощо.

Згідно угоди укладеної між ТОВ «Шарте-М», м.Київ та адвокатом Пан Миколою Миколайовичем про надання правової допомоги адвокатом у господарській справі №1 від 30.11.2009р., адвокат брав участь у судових засіданнях 17.03.2010р., 08.04.2010р., 12.05.2010р., адвокат за своїм підписом надавав письмові пояснення від 12.05.2010р., документи у виконання вимог суду. Інших доказів на підтвердження зайнятості адвоката у цьому судовому процесі, ступеня складності справи, вирішення нових правових питань та доказів в чому полягала складність справи, а також скільки часу він затратив на її підготовку суду не надано. Наразі у виконання вимог ухвали суду від 20.06.2013р. позивачем не наданий суду акт виконаних робіт адвокатом Пан М.М. з відображенням вартості кожної послуги адвоката.

Приймаючи до уваги, відсутність доказів, що підтверджують розумність проведених позивачем зазначених витрат (а також відсутність їх розрахунку взагалі), невисоку складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі №10/38, незначну кількість судових засідань у яких приймав участь адвокат, відсутність доказів стосовно тривалих відряджень адвоката, неспіврозмірність зазначеної до стягнення суми, суд вважає, що належна до компенсації відповідачем частка судових витрат, пов'язаних зі сплатою послуг адвоката у світлі принципів розумної обґрунтованості їх розміру та адекватності впливу участі адвоката на результат вирішення заявлених вимог, має становити 5000грн.00коп.

Аналогічна правова позиція щодо розумного обмеження судом розміру витрат на адвоката висловлена в пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.02.02 року № 01-8/155 „Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів та внесення змін та доповнень до деяких інформаційних листів".

Судові витрати в частині оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 509, 530, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарте-М», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора», м. Донецьк про стягнення суми основного боргу в розмірі 32409грн.57коп., 3% річних у сумі 1590грн.29коп. та інфляційних збитків у сумі 5540грн.83коп.- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТС Обжора» (юридична адреса: 83008, м. Донецьк, вул. Югославська, 30; поштова адреса: 83045, м. Донецьк, вул. Професорів Богославських, 7-Б, ЄДРПОУ 33967456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шарте-М» (юридична адреса: 01021, м. Київ, вул. Грушевського, 28/2, н/п №43; поштова адреса: 03055, м. Київ, провулок Тбіліський, 4/10; код ЄДРПОУ 31452543) суму основного боргу в розмірі 32409грн.57коп., витрати на оплату державного мита в розмірі 324грн.10коп., інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 193грн.44коп., а також витрати на оплату послуг адвоката у сумі 5000грн.00коп.

У судовому засіданні 03.07.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішення законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2013р.

Суддя Ю.В. Макарова