Постанова

від 18.06.2013 по справі 826/3938/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2013 року 11:32 № 826/3938/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т. при секретарі судового засідання Олійник Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Кася" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001772220 від 28.02.2013 р. за участю представників сторін:

від позивача, Кузьменко Ю. О., довіреність № б/н, від 31.05.13, ;

від відповідача, Мильнікова М. М. , довіреність № 4712/9, від 10.10.12;

від позивача, Опольський В. С., довіреність № б/н, від 31.05.13;

від позивача, Шаповал В. М., довіреність № б/н, від 31.05.03,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Кася", (далі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС, (далі - відповідач), про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0001772220 від 28.02.2013 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ „РМА „Монамі" за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2012 р. порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсними господарські договори між позивачем та ТОВ „РМА „Монамі", в силу чого, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

В судових засіданнях представники позивача позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити повністю.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ „РМА „Монамі" (код ЄДРПОУ 36375673) за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП "Кася", код за ЄДРПОУ 32662781, з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ „РМА „Монамі" (код ЄДРПОУ 36375673) за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2012 р. №603/22-221-32662781 від 14.02.2013 р. (надалі - Акт перевірки №603/22-221-32662781).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №603/22-221-32662781, позивачем порушено вимоги п.5.1 ст.5, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.9.1 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення „Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.95 року, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 996859,00 грн., в т.ч. по періодах: ІV кв. 2009 року у сумі 875366,00 грн., І кв. 2010 року на суму 121493,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №603/22-221-32662781 відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001772220 від 28.02.2013 р. (надалі - ППР №0001772220), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 182240,00 грн., з яких 121493,00 грн. - за основним платежем, а 60747,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Судом встановлено, що Приватне підприємство „Кася" зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 08.12.2003 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 11.12.2003 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 10.01.2004 р.

Між ПП „Кася", як замовником, та ТОВ „РМА „Монамі", як виконавцем, був укладений Договір про надання маркетингових послуг №12/4 від 03.11.2009 року (надалі - Договір №12/4), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати послуги (маркетингові дослідження за тематикою попередньо визначеною замовником), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги у розмірах, порядку та формі, передбачених цим Договором. За надання зазначених послуг замовник сплачує на користь виконавця суму грошових коштів, що визначаються сторонами у відповідних актах здачі-приймання наданих послуг.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору №12/4, ТОВ „РМА „Монамі" надало позивачу маркетингові послуги на загальну суму 583164,00 грн., в т.ч. ПДВ 97194,00 грн., що підтверджується наступними актами здачі-приймання наданих послуг: №28/12/1 від 28.12.2009 р. - на суму 120000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20000,00 грн.; №29/12/1 від 29.12.2009 р. - на суму 111000,00 грн., в т.ч. ПДВ 18500,00 грн.; №30/12/1 від 30.12.2009 р. -на суму 116000,00 грн., в т.ч. ПДВ 19333,33 грн.; №31/12/1 від 31.12.2009 р. - на суму 120154,00 грн., в т.ч. ПДВ 20025,67 грн.; №31/12/2 від 31.12.2009 р. - на суму 116010,00 грн., в т.ч. ПДВ 19335,00 грн.).

Судом встановлено, що ТОВ „РМА „Монамі" були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 583164,00 грн., в т.ч. ПДВ 97194,00 грн. (№281201 від 28.12.2009 р. - на суму 120000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20000,00 грн.; №291201 від 29.12.2009 р. - на суму 111000,00 грн., в т.ч. ПДВ 18500,00 грн.; №301201 від 30.12.2009 р. -на суму 116000,00 грн., в т.ч. ПДВ 19333,33 грн.; №311201 від 31.12.2009 р. - на суму 120154,00 грн., в т.ч. ПДВ 20025,67 грн.; №311202 від 31.12.2009 р. - на суму 116010,00 грн., в т.ч. ПДВ 19335,00 грн.).

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов'язок контролювати звітність контрагентів на суб'єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №12/4 позивачем були сплачені кошти на суму 583164,00 грн., в т.ч. ПДВ 97194,00 грн., що підтверджується, дослідженими судом банківськими виписками.

Факт надання ТОВ „РМА „Монамі" позивачу послуг за Договором №12/4 також підтверджується відповідними звітами до Договору №12/4.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на Акт ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ „РМА „Монамі", код за ЄДРПОУ 36375673, щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків-покупцями з червня 2009 року по грудень 2011 р. №833/3-22-80-36375673 від 29.10.2012 р., як на доказ недійсності чи нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ „РМА „Монамі", оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсним Договору №12/4.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача, - ТОВ „РМА „Монамі", не мало адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов'язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про нікчемність Договору №12/4, укладеного між позивачем та ТОВ „РМА „Монамі", оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаного правочину, укладеного між позивачем та ТОВ „РМА „Монамі", а також не надано доказів, які б свідчили, що правочин в межах спірних правовідносин, є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Суд також звертає увагу, що основними видами діяльності позивача згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є неспеціалізована оптова торгівля, надання інших інформаційних послуг, діяльність у сфері права, консультування з питань комерційної діяльності, дослідження кон"юнктури ринку та виявлення громадської думки.

Судом встановлено, що Договір №12/4 був укладений позивачем з метою використання отриманих за цим договором послуг у власній господарській діяльності на підставі рішення засновника № 01/06-09/1 від 01.06.2009 р. з метою забезпечення належного формування інформаційної бази позивача задля досягнення мети діяльності позивача з огляду на необхідність підвищення рівня надання послуг.

З огляду на те, що судом було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем валових витрат за результатами господарських відносин із вказаним контрагентом за спірний період, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу грошових зобов'язань з податку на прибуток та застосування штрафних (фінансових) санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ „РМА „Монамі" з порушенням вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, та не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено заниження податку на прибуток за І кв. 2010 року на суму 121493,00 грн.

Відповідачем не доведено, в чому полягає порушення позивачем наведених норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ППР №0001772220 від 28.02.2013 р.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене в сукупності, керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов Приватного підприємства "Кася" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001772220 від 28.02.2013 р.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Приватного підприємства "Кася" (ідентифікаційний номер 32662781) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 18.06.2013 р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Постанова у повному обсязі складена та підписана 25.06.2013 р.

Суддя Ю.Т. Шрамко