Ухвала

від 03.07.2013 по справі 2а-6433/11/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" липня 2013 р. м. Київ К/9991/13339/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011

у справі № 2а-6433/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр

«Енергомаш»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, задоволено частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-монтажний центр «Енергомаш» (надалі - позивач, ТОВ «ВМЦ «Енергомаш») до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську (надалі - відповідач, Ленінська МДПІ у м. Луганську): визнано протиправним податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 № 0000652310. В решті позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами. При цьому, неможливість підтвердити сплату податку на додану вартість до бюджету контрагентом позивача не впливає на податковий кредит покупця.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 і відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що представниками Ленінської МДПІ у м. Луганську проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВМЦ «Енергомаш» з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Востокстройград» за період з 01 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, за результатами якої складено акт від 24.06.2010 № 419/23/24197906.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), внаслідок чого завищено податковий кредит за серпень 2010 року в сумі 21 833,00 грн.

Наведений висновок базується на укладенні позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Востокстройград» від 27 серпня 2010 року № 32 на постачання металопрокату.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 № 0000652310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35 376,25 грн., у тому числі: 28 301,00 грн. - за основним платежем, 7 075,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що наявність у платника податку, виданих йому продавцем товару податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при реальному проведенні господарських операцій.

На виконання умов договору від 27.08.2010 № 32 в межах спірного періоду контрагентом поставлено позивачу металопрокат на суму 131 000,00 грн., у тому числі: податок на додану вартість - 21 833,33 грн., що підтверджується податковою накладною від 31.08.2010 № 310823 та видатковою накладною від 04.10.2010 № 041016.

Оплата ТОВ «ВМЦ «Енергомаш» проведена в повному обсязі, що підтверджується банківською випискою по особовому рахунку позивача.

Податкова накладна включена позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за серпень 2010 року.

Згідно додатку 5 «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року до складу податкового кредиту ТОВ «ВМЦ «Енергомаш» включено податок на додану вартість в сумі 21 833,33 грн. за господарськими операціями з ТОВ «Востокстройград».

Враховуючи наявні первинні бухгалтерські документи та зазначені норми законодавства, колегія суддів погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правильно сформував податковий кредит з податку на додану вартість у серпні 2010 року за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «Востокстройград» з дотриманням вимог пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відсутність контрагента за юридичною адресою, неможливість підтвердити відображення ним сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, вищезазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Під час розгляду справи суди не знайшли підтвердження неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару (послуг), просторових та часових факторів, економічних чинників, що впливають на рух активів та зміну стану та структури капіталу платника податків у процесі здійснення господарських операцій.

Слід також зазначити, що відповідачем не надано доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операцій виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від інших осіб, ніж сторони за правочинами.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26.08.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 у справі № 2а-6433/11/1270 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис)Лосєв А.М. Судді (підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.