Ухвала

від 04.07.2013 по справі 2а-12526/10/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2013 року м. Київ К/9991/19385/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Кошіль В.В., Усенко Є.А.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011

у справі № 2а-12526/10/2670

за позовом закритого акціонерного товариства "Джі Пі Ай-Інвест" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.09.2009 № 00059323020/0, від 04.12.2009 № 00059323020/1, від 10.02.2010 № 0005932302/2 та від 15.04.2010 № 0005932302/3.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням підпунктів 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 та підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі рішення та повністю відмовити у позові.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Судами під час розгляду справи встановлено, що підставою для донарахування позивачеві податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 62775 грн. (у тому числі 41850 грн. за основним платежем та 20925 грн. за штрафними санкціями) згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями став висновок ДПІ про незаконне включення Товариством до податкового кредиту січня 2009 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними постачальниками за період з квітня по грудень 2006 року.

Визнаючи протиправним зазначені рішення податкового органу, попередні судові інстанції виходили з факту дотримання платником правил формування податкового кредиту, наведених у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункті 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», та послалися на відсутність підстав для позбавлення платника податкової вигоди внаслідок відображення сум ПДВ у складі податкового кредиту лише за фактом отримання податкових накладних від контрагентів.

Вищий адміністративний суд України вважає, що зазначені висновки судових інстанцій відповідають установленим під час розгляду справи обставинам та вимогам законодавства, що регулює спірні правовідносини.

За визначенням, наведеним у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 названого Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу ж вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, до податкового кредиту включаються суми ПДВ, пред'явлені платником до сплати при придбанні товарів (робіт, послуг), за наявності відповідних первинних документів (зокрема, податкових накладних).

При цьому наведені положення Закону, що визначають порядок формування податкового кредиту, не виключають можливості його формування поза межами податкового періоду, в якому у платника виникло право на податковий кредит. В аспекті розглядуваного питання це означає, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Судами не було виявлено включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ поза межами 1095-денного строку.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно відхилили як неспроможні доводи податкового органу, покладені в основу висновку про необґрунтованість податкової вигоди платника.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції ДПІ по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а висновки попередніх інстанцій відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2011 у справі № 2а-12526/10/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:В.В. Кошіль Є.А. Усенко