Постанова

від 08.07.2013 по справі 14/340-50/236т

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2013 р. Справа№ 14/340-50/236т

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 08.07.2013 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року (повний текст підписано 21.03.2013 року)

у справі № 14/340-50/236т (головуючий суддя Головатюк Л.Д., судді Ковтун С.А., Чебикіна С.О.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний»

до 1. Державного підприємства «Ресурспостач»

2. Державного агентства резерву України

про зобов'язання виконати умови договору

за зустрічним позовом Державного агентства резерву України

до товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний»

про повернення майна державного резерву, стягнення неустойки, ціна позову 35 660 141,14 грн.

за участю прокуратури міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року у справі №14/340-50/236т у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» до Державного підприємства «Ресурспостач» та Державного агентства резерву України про зобов'язання виконати умови договору та за зустрічним позовом Державного агентства резерву України до товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» про повернення майна державного резерву, стягнення неустойки, ціна позову 35 660 141,14 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державне агентство резерву України звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови в задоволені зустрічних позовних вимог та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи. В своїх доводах заявник посилався на те, що при прийнятті рішення судом першої інстанції мало місце невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалою від 22.05.2013 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №14/340-50/236т у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» на підставі ст. 96 ГПК України надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року у справі №14/340-50/236т відмовити повністю, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача за первісним позовом приймав участь в судових засіданнях, надав свої пояснення та заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України - без задоволення.

Представник відповідача-1 за первісним позовом приймав участь у судових засіданнях, надав свої пояснення та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічний позов задовольнити.

Представник відповідача-2 за первісним позовом приймав участь у судових засіданнях, надав свої пояснення в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення суду, яким зустрічний позов задовольнити.

Прокурор приймав участь у судових засіданнях, в яких надав свої пояснення та підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та прийняти нове рішення суду, яким зустрічний позов задовольнити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Державного агентства резерву України не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 18.04.2008 року між ДП «Ресурспостач» (продавець), яке діяло від імені Державного комітету України з державного матеріального резерву за дорученням №45юр-2008 від 12.04.2009 року, та ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» (покупець) був укладений договір №1-2057 (а.с. 15, т. 1), за умовами якого продавець продає, а покупець купує матеріальні цінності державного резерву для їх подальшої переробки.

Місце поставки, ціна, кількість та номенклатура (асортимент) матеріальних цінностей зазначались у додатках до договору (додатки №1 - №39).

Пунктом 3.1 договору передбачено, що покупець, протягом 3 (трьох) банківських днів з дати надання продавцем рахунку-фактури шляхом факсового зв'язку, здійснює попередню оплату в розмірі 100% вартості матеріальних цінностей та/або частини (партії) матеріальних цінностей, вказаної в рахунку-фактурі, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.

Згідно з п. 4.2 договору продавець протягом 5 робочих днів з дати отримання попередньої оплати, повинен передати покупцю розпорядження Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву. Зобов'язання продавця щодо поставки матеріальних цінностей вважаються виконаними з моменту передачі покупцю розпорядження (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору право власності на матеріальні цінності, а також ризик їх випадкової втрати чи пошкодження переходять до покупця з моменту передачі йому розпорядження.

Строк дії договору відповідно до п. 7.2 договору встановлений з дати його підписання і діє до 29.08.2008 року.

Додатковою угодою №1 від 20.08.2008 року до договору №1-2057 від 18.04.2008 року були внесені зміни в п. 7.2 договору, якими строк дії договору був встановлений до 31.11.2008 року (а.с. 53, т. 1).

Додатковою угодою №1/2 від 11.09.2008 року до договору №1-2057 від 18.04.2008 року в пункт 1.1 договору були внесені доповнення і за новою редакцією цього пункту передбачено, що покупець купує матеріальні цінності державного резерву для їх подальшої переробки або для реалізації в мережі роздрібної торгівлі. Інші пункти договору були залишені без змін.

Протягом дії договору позивач на підставі рахунків-фактур, виставлених ДП «Ресурспостач», перерахував на поточний рахунок відповідача-1 у якості попередньої оплати за матеріальні цінності державного резерву (3 178 888,40 кг м'яса свинини охолодженого 2-ї категорії у півтушах) грошові кошти у загальній сумі 58 995 852 грн. 78 коп., що підтверджується платіжними дорученнями.

Листом за вих.№506 від 20.04.2010 року ДП «Ресурспостач» підтвердило, що грошові кошти, перераховані позивачем за договором № 1-2057 від 18.04.2008 pоку, були ним спрямовані до Державного комітету України з державного матеріального резерву (нині - Державне агентство резерву України).

Таким чином, позивач за первісним позовом виконав свій обов'язок щодо повної 100 % оплати товару, який відповідачі зобов'язались продати за умовами договору №1-2057 від 18.04.2008 року та щодо якого відповідачем-1 виставлялись рахунки-фактури.

На виконання умов договору відповідач-1 передав позивачу за первісним позовом товар (м'ясо свинини охолодженого 2-ї категорії у півтушах) у кількості 2 616 968, 10 кг на суму 48 360 673, 59 грн. Зазначений товар передавався позивачу за видатковими накладними та з одночасною передачею розпоряджень нарядів Держкомрезерву України на відпуск товарів. В цій частині виконання зобов'язань по договору №1-2057 від 18.04.2008 року претензій до відповідачів у позивача за первісним позовом немає.

Згідно з доводами позивача за первісним позовом товар (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах) у кількості 561 920,3 кг на суму 10 635 179,19 грн., за який відповідачі за первісним позовом отримали 100% попередню оплату, не переданий позивачу за видатковими накладними до цього часу. Розпорядження Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву на вищезазначену кількість товару, передача яких передбачена п.п. 4.2, 4.3 договору, позивачу не передані.

Оплачений позивачем товар (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах кількості 561 920,3 кг на суму 10 635 179,19 грн.) був переданий позивачу за первісним позовом на зберігання на підставі договору відповідального зберігання №17зб, укладеного 24.04.2008 року між позивачем та ДП «Ресурспостач» та знаходився у нього на складах, що підтверджується приймальними актами форми №Р-16.

Передачі позивачу, оплаченого ним товару, в рамках договору № 1-2057 від 18.04.2008 року не відбулось, оскільки зазначений договір пов'язував момент передачі купленого товару у власність покупця з моментом передачі йому розпоряджень Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей та визначав, що зобов'язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними з моменту передачі покупцю зазначеного розпорядження. Відповідно, відповідачі порушили свої зобов'язання за договором №1-2057 від 18.04.2008оку, встановлені п.п. 1.1, 4.2, 4.3 цього договору, не передавши позивачу розпорядження Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного резерву протягом 5 робочих днів з дати отримання попередньої оплати.

09.04.2009 року між позивачем та відповідачем-1 проведено звірку взаємних розрахунків станом на 01.04.2009 року та підписано відповідний акт звірки, яким підтверджується заборгованість відповідача-1 перед позивачем на суму 10 635 179,19 грн.

У травні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Ресурспостач» та Державного агентства резерву України про зобов'язання відповідачів передати позивачу м'ясо свинини оходжене 2-ї категорії у півтушках у кількості 561 920,3 кг на суму 10 635 179,19 грн., шляхом видачі на цей товар видаткових накладних та розпоряджень на відпуск цього товару. В обґрунтування своїх вимог позивач за первісним позовом посилається на невиконання відповідачами належним чином зобов'язань, взятих на себе за договором №1-2057 від 18.04.2008 pоку, а саме не передання позивачу оплаченого товару (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах у кількості 561 920,3 кг на суму 10 635 179,19 грн.).

Крім того, Держкомрезерв пред'являючи у зустрічному позові вимоги про стягнення з ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» штрафних санкцій (штрафу та пені), зазначив підставою своїх вимог факт незабезпечення збереження (самовільного відчуження) матеріальних цінностей державного резерву (м'яса свинини охолодженого 2-ї категорії /півтушки/ у кількості 561 920,3 кг вартістю 12 924 166, 90 грн.), прийняті позивачем на зберігання на підставі договору відповідального зберігання № 17зб від 24.04.2008 року, також на зміст наказу Держкомрезерву, відповідно до якого було здійснено замороження м'яса.

При прийнятті оскаржуваного рішення від 14.03.2013 року у справі №14/340-50/236т, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги за первісним позовом про зобов'язання виконати умови договору та вимоги за зустрічним позовом про повернення майна державного резерву, стягнення неустойки є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач-2 за первісним позовом посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, дано невірну оцінку матеріалам справи та висновки, викладені в рішенні господарського суду, не відповідають обставинам справи.

Зокрема, скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» зобов'язано зберігати матеріальні цінності державного резерву. Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністру України. Крім того, на думку скаржника, висновки викладені господарським судом в рішенні не відповідають обставинам справи, оскільки, відмовляючи в застосуванні штрафних санкцій відповідно до статті 14 ЗУ «Про державний матеріальний резерв», суд посилається на відсутність мобілізаційного (спеціального) плану.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначає наступне.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.526 ЦК України та п.1 ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п.7 ст.193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Нормами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що за своєю правовою природою договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцю товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 664 ЦК України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Пунктами 4.3, 4.4 договору передбачено, що зобов'язання продавця щодо поставки товару вважаються виконаними з моменту передачі покупцю розпоряджень Держкомрезерву на відпуск матеріальних цінностей, а право власності на товар у покупця виникає з моменту передачі йому зазначених розпоряджень. Отже, під переданням товару в розумінні укладеного між сторонами договору мався на увазі процес, який передбачав передачу розпоряджень Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей від продавця покупцю.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що обов'язок продавця протягом п'яти робочих днів з дати отримання продавцем попередньої оплати передати товар покупцю шляхом видачі розпоряджень Держкомрезерву на відпуск матеріальних цінностей виникав після отримання ним від покупця 100% попередньої оплати за товар (п.п. 3.1, 4.2 договору).

У відповідності до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, при цьому одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений договором строк, надає покупцю право вимагати передачу оплаченого товару. Право покупця вимагати від продавця передання оплаченого товару встановлено ч.2 ст.693 ЦК України.

Частиною 1 ст. 1000 ЦК України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Обов'язки по перерахуванню грошових коштів на рахунок Держкомрезерву, отриманих як попередню оплату за м'ясо з державного резерву, брало на себе ДП «Ресурспостач» за договором №45юр-2008 від 12.04.2008 pоку, а на позивача за первісним позовом цей обов'язок не поширювався, оскільки він не був стороною зазначеного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарського-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а згідно ч. 2 ст. 218 учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, у даному випадку позивач за первісним позовом не може нести відповідальність за невиконання ДП «Ресурпостач» своїх обов'язків перед Держкомрезервом України за договором №45юр-2008 від 12.04.2008 року. В свою чергу, Держкомрезерв України, який зв'язаний договірними відносинами з ДП «Ресурспостач», не позбавлений права вимагати від останнього грошові кошти, отримані від ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний».

Судовою колегією надано оцінку висновкам суду першої інстанції щодо зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.04.2008 року №592-р «Питання стабілізації продовольчого ринку» (на підставі якого проводилась реалізація запасів м'яса через ДП «Ресурспостач» визначеним Мінекономіки підприємствам м'ясопереробної промисловості), внаслідок чого Держкомрезерв України не мав права видавати розпорядження (наряди) на відпуск цього товару. Колегія суддів вважає висновки суду об'єктивними, адже з документів, наданих Держкомрезервом України до матеріалів справи вбачається, що протест на розпорядження КМУ від 12.04.2008 року №592-р «Питання стабілізації продовольчого ринку» був внесений Генеральною прокуратурою України 17.10.2008 року. Листом №14778/0/2-08 від 30.10.2008 року Прем'єр-міністр України Тимошенко Ю.В. повідомила Генеральну прокуратуру України про відхилення вищенаведеного протесту, у зв'язку з чим заступник Генерального прокурора України звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 12.04.2008 року №592-р «Питання стабілізації продовольчого ринку». Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2009 року у справі №8/531 у задоволенні адміністративного позову заступника Генерального прокурора України про визнання протиправним та скасування розпорядження КМУ від 12.04.2008 року №592-р «Питання стабілізації продовольчого ринку» було відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2011 року по справі №8/531 апеляційну скаргу Генеральної прокуратури України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2009 року залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.11.2009 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що до 17.10.2008 року (моменту зупинення дії розпорядження КМУ від 12.04.2008 року №592-р) договір купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року вже був укладений з ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» і виконувався сторонами. Отже, станом на 17.10.2008 року між ДП «Ресурспостач» та позивачем вже виникли договірні відносини і сторони взяли на себе зобов'язання, визначені договором. Будь-яких змін, пов'язаних з внесенням протесту прокуратурою, до договору №1-2057 від 18.04.2008 року внесено не було, ані за згодою сторін, ані за рішенням суду: цей договір своєї дії не зупиняв та достроково не розривався. Пропозицій позивачу від ДП «Ресурспостач», Держкомрезерву України щодо дострокового розірвання договору, зупинення його дії на період розгляду протесту, а потім - адміністративного позову Генеральної прокуратури, не надходило, як і не надходило повідомлень про внесення протесту і подання адміністративного позову. Крім того, ДП «Ресурпостач» весь час приймало від позивача грошові кошти, які надходили на його рахунок в якості попередньої оплати за матеріальні цінності державного резерву, і не відмовлялось від договірних зобов'язань перед позивачем. Зазначені висновки суду сторонами спору не спростовані.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду тимчасове зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.04.2008 року №592-р з 17.10.2008 року не могло бути підставою для односторонньої зміни умов договору купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року та односторонньої відмови від виконання зобов'язань за цим договором в частині передачі розпоряджень на відпуск матеріальних цінностей та видаткових накладних. Крім того, розпорядження на відпуск попередньо оплачених матеріальних цінностей державного резерву передавались позивачу за первісним позовом і після 17.10.2008 року.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивачем за первісним позовом були повністю виконані зобов'язання за договором №1-2057 від 18.04.2008 року та здійснена 100 % передоплата за товар (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах у кількості 561 920,3 кг. на суму 10 635 179,19 грн.), відповідачі ж свої зобов'язання за договором №1-2057 від 18.04.2008 року не виконали, розпорядження на відпуск товару та видаткові накладні на товар (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах у кількості 561 920,3 кг. на суму 10 635 179,19 грн.) позивачу не передали.

В свою чергу, вимоги позивача за первісним позовом щодо видачі видаткових накладних на товар та розпоряджень Держкомрезерву України на відпуск товару правомірно залишені без задоволення судом першої інстанції, адже, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам захисту цивільного права, визначеним у ст. 16 Цивільного Кодексу України.

Так, частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що у даному випадку може мати місце лише вимога про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто про передачу конкретного майна, решта позовних вимог не може бути предметом позовних вимог, оскільки відноситься вже до порядку виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2011 року № 14/340.

Також судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача за первісним позовом в частині визнання права власності, з огляду на наступне.

Нормами статті 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 15 Цивільного Кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права у судовому порядку.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Здійснення права власності полягає в володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 ЦК України).

Отже, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

Виходячи з вагомості права власності поряд з іншими цивільним правами законом встановлена його непорушність (ч. 1 ст. 321 ЦК України). Відповідно до цієї ж норми закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 321 ЦК України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Зокрема, відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказаний спосіб захисту права власності пов'язаний з тим, що право власності має спиратись на певний титул, щоб бути доведеним перед іншими особами. Саме суд в разі виникнення спору здійснює це доведення.

Таким чином, рішення суду про визнання права власності, яке прийнято за результатами розгляду позову, поданого в порядку ст. 392 ЦК України, є правозахисним актом, і спрямоване на захист наявного у позивача права власності.

У зв'язку з цим, момент виникнення права не залежить від набрання рішенням законної сили, оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Отже підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності, згідно зі ст. 392 ЦК України, є оспорення або не визнання існуючого права, а не намір набути вказане право за рішенням суду.

Судом першої інстанції достовірно було встановлено, що у ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» право власності на м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах у кількості 561 920,3 кг, ціна якого становить 10 635 179,19 грн. відсутнє, у зв'язку з тим, що даний товар не переданий позивачем за зустрічним позовом, оскільки згідно з договором №1-2057 від 18.04.2008 року необхідною умовою для переходу до покупця права власності на зазначений товар є передача йому розпоряджень Держкомрезерву України на відпуск матеріальних цінностей державного реєстру. Судом першої інстанції також було встановлено, а сторонами спору не спростовано, що вказані розпорядження позивачу за первісним позовом передані не були, тобто право власності на товар не перейшло.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що зустрічні вимоги відповідача-2 про повернення матеріальних цінностей державного резерву у кількості 561,9203 тонн вартістю 12 924 166,90 грн. та стягнення 100% штрафу у сумі 12 924 166,90 грн. і пені у сумі 9 796 541,73 грн. не підлягають задоволенню.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що договір від 07.04.2008 року № 44юр-2008 та додаткові угоди до нього між Державним підприємством «Ресурспостач» та Держкомрезервом укладено на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2008 року №190-2. Відповідно до умов вказаного договору ДП «Ресурспостач» приймає на себе зобов'язання за дорученням Держкомрезерву вчинити від свого імені, але за рахунок Комітету правочини, направлені на здійснення закупівлі через товарні біржі та закладення до державного резерву м'яса іноземного походження у кількості не більше 25 тисяч тонн щомісячно.

На виконання постанови КМУ від 12.03.2008 року №190-2 та розпорядження КМУ від 12.04.2008 року №592-р між ДП «Ресурспостач» та Держкомрезервом було укладено договір доручення від 12.04.2008 року №45юр-2008, відповідно до якого ДП «Ресурспостач» приймає на себе зобов'язання вчинити за дорученням від імені Комітету, в його інтересах та за його рахунок правочини, направлені на продаж м'яса з державного резерву.

24.04.2008 року між ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» (зберігач) та Державним підприємством «Ресурспостач» (замовник) укладено договір відповідального зберігання №17зб (далі - договір №17зб).

Згідно з п. 1.1 договору №17зб замовник передає м'ясо (надалі - товар), а зберігач зобов'язується прийняти і власними засобами та за плату зберігати товар, переданий йому замовником відповідно до актів прийому-передачі, що додаються, і повернути товар у схоронності замовнику у тій же кількості та якості та/або передати товар відповідно до письмового розпорядження про відпуск Держкомрезерву встановленої форми.

У разі відповідності товару встановленим вимогам, зберігач оформлює (виписує) та надає замовнику приймальний акт форми Р-16 (п. 1.2 договору).

Із наявних в матеріалах справи приймальних актів (зберігальних зобов'язань) форми №Р-16 слідує, що на виконання умов договору №17зб товариством з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» з 30.04.2008 року по 14.10.2008 року прийнято на відповідальне зберігання до державного резерву м'ясної продукції в кількості 3178,8884 т, а саме: м'ясо свинини охолоджене 2 категорії у півтушах - 3118,7223т; м'ясо свинини морожене 2 категорії у півтушах - 39,8881 т; м'ясо свинини морожене (блоки із знежиленого м'яса) - 20,278 т.

Представниками Контрольно-ревізійного департаменту Держкомрезерву 27.10.2008 року була проведена контрольна перевірка наявності, кількісного стану, якості, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей, що знаходяться на відповідальному зберіганні у ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний», за результатами якої було складено акт. Згідно даного акту перевірки від 27.10.2008 року встановлено факт незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву.

За даними обліку Держкомрезерву на підставі нарядів (розпоряджень) було відпущено матеріальних цінностей лише 2616,9681 тонн м'яса, при цьому закладено на відповідальне зберігання 3178,8884 тонн м'яса, що також підтверджено висновком судово-економічної експертизи №4056/4057/12-45 від 27.04.2012 року.

Отже, різниця між обсягами закладених на відповідальне зберігання та відпущених матеріальних цінностей становить 561,9203 тонн м'яса на відпуск яких нарядів (розпоряджень) Держрезервом України не видавалось. В свою чергу вартість м'яса, що має знаходитись на відповідальному зберіганні у ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» у кількості 561,9203 тонн становить 10 635 179,19 грн.

Актом перевірки від 27.10.2008 року позивачу запропоновано або негайно повернути м'ясо державного резерву, або відшкодувати вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву. Тобто, позивачу замість повернення цінностей державного резерву було запропоновано виконати інші дії: оплатити вартість цих цінностей. Зміст таких дій визначений ст. 600 ЦК України, якою передбачено припинення зобов'язання передачею відступного.

Вартість всіх матеріальних цінностей державного резерву, які знаходились на зберіганні у позивача за договором №17зб від 24.04.2008 pоку, після 27.10.2008 року була оплачена позивачем у повному обсязі (100%) за договором купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року, що свідчить про повне виконання вимог Держкомрезерву заявлених в акті перевірки від 27.10.2008 року та вказує на безпідставність вимог останнього щодо повернення матеріальних цінностей - 561,9203 тонн м'яса на суму 10 635 179,19 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 622 ЦК України у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (стаття 612 цього Кодексу), або передання відступного (стаття 600 цього Кодексу) боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2011 року у справі №14/340-50/236т було призначено судову бухгалтерську експертизу з метою з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань (а.с. 150-152, т. 4).

При проведенні експертизи вивчались питання щодо кількості згідно бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей Державного матеріального резерву було передано на зберігання ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» по договору №17зб від 24.04.2008 року, що був укладений між ДП «Ресурспостач» та ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» та чи мало місце відчуження товарно-матеріальних цінностей Державного матеріального резерву товариством з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний», отриманих по договору № 17зб від 24.04.2008 року, а саме м'яса, коли, в якій кількості і на яку суму.

Апеляційним господарським судом досліджено та проаналізовано висновок №4056/4057/12-45 експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Вказаним вище висновком судово-економічної експертизи встановлено, що за результатами дослідження наявних в матеріалах справи та додатково наданих документів (нарядів (розпоряджень) Держкомрезерву форми №Р-28а, видаткових накладних, картки рахунку 022) не вбачається самовільного відчуження товарно-матеріальних цінностей (м'яса свинини) Державного матеріального резерву товариством з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний», отриманих по договору №17зб від 24.04.2008 року.

Вимоги скаржника про стягнення з ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» штрафних санкцій (штрафу та пені) ґрунтуються на факті незабезпечення збереження (самовільного відчуження) матеріальних цінностей державного резерву (м'яса свинини охолодженого 2-ї категорії /півтушки/ у кількості 561 920,3 кг, який був прийнятий позивачем на зберігання на підставі договору відповідального зберігання №17зб від 24.04.2008 року.

Дослідивши зазначені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до п. 10 ст. 14 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберіганні яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожний день до повного повернення матеріальних цінностей.

У разі недоцільності закладення і зберігання зазначених матеріальних цінностей або виключення їх з номенклатури, скасування мобілізаційного чи іншого спеціального завдання зазначені юридичні особи за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, відшкодовують вартість відсутніх матеріальних цінностей державного резерву виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження) із сплатою пені до повного відшкодування вартості матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 1.1 договору відповідального зберігання №17зб від 24.04.2008 року позивачу на зберігання передавалось м'ясо. З приймальних актів форми №Р-16 вбачається, що на зберігання позивачу передавалось м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушах.

Партії зазначеного товару передавались позивачу на зберігання разом з сертифікатом якості виробника, ветеринарним свідоцтвом, виданим Міською державною лікарнею ветеринарної медицини Управління ветеринарної медицини у Вінницькій області, експертним висновком випробувального центру Вінницької обласної державної лабораторії ветеринарної медицини;

Відповідно до сертифікатів якості виробника (Польща Z.M. «Salus» Sp.Z.o.o.), термін придатності м'яса свинини охолодженого складав 10 днів від дати його виготовлення (у всіх сертифікатах якості на всі партії м'яса кількість днів між датою його виготовлення та кінцевим терміном придатності не перевищувала 10 днів).

Згідно з Технологічною інструкцією по зберіганню м'яса в тушах, півтушах, четвертинах та торгових отрубах на підприємствах м'ясної промисловості (розділ 4.5 таблиця 11) допустимий строк зберігання (з урахуванням транспортування) м'яса свинини охолодженого у півтушах складає більше 12 діб.

Статтею 1 ЗУ «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 pоку №771/97-ВР визначено, що строк придатності - це проміжок часу, визначений виробником харчового продукту, протягом якого, у разі додержання відповідних умов зберігання, транспортування, харчовий продукт зберігає відповідність обов'язковим параметрам безпечності та мінімальним специфікаціям якості. Очевидно, що після закінчення строку придатності харчовий продукт втрачає свої показники якості та не вважається придатним для реалізації.

З документів вбачається, що для зберігання позивачу за первісним позовом передавалися матеріальні цінності непридатні для тривалого зберігання.

Відповідно до ч.1 ст.942 ЦК України зберігач зобов'язаний приймати всі заходи, встановлені договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення збереження речі.

Договором зберігання №17зб від 24.04.2008 року була передбачена відповідальність зберігача за втрату та пошкодження товару.

У зв'язку з закінченням встановленого сертифікатами якості терміну придатності м'яса та для того, щоб зберегти переданий на зберігання товар, позивач вимушений був змінити його первісний стан шляхом замороження. Так як це був захід необхідний для збереження товару, оскільки у противному випадку відбулось псування матеріальних цінностей. В свою чергу відповідач-2 під час розгляду справи посилався на наказ Держкомрезерву, відповідно до якого було здійснено замороження м'яса.

09.04.2009 року позивач та ДП «Ресурспостач» провели звірку взаємних розрахунків станом на 01.04.2009 року та підписали відповідний акт звірки, яким підтверджується заборгованість продавця.

Станом на 01.04.2010 року на відповідальному зберіганні ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» за договором №17зб від 24.04.2008 року залишалося м'ясо свинини 2-ї категорії у кількості 561 920,3 кг (підтверджується забалансовим рахунком обліку), і ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» враховував дебіторську заборгованість ДП «Ресурспостач» в сумі 10 635 179,19 грн. згідно передоплат, здійснених за період травень 2008 року - березень 2009 року у відповідності з договором купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року (підтверджується актом звірки між ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» та ДП «Ресурспостач» від 09.04.2009 року).

Отже, зобов'язання покупця згідно договору купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року були виконані у повному обсязі, в той час як продавець порушив свої зобов'язання за цим договором, не надавши документи в підтвердження переходу права власності на товар (м'ясо свинини охолоджене 2-ї категорії у півтушках у кількості 561 920,3 кг, ціна якого становить 10 635 179,19 грн.), фактично сплачений ТОВ М'ясокомбінат «Ювілейний».

06.04.2010 року на ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» мала місце аварійна ситуація на складі зберігання замороженої продукції, внаслідок чого виникла загроза пошкодження та знищення матеріальних цінностей, які знаходились на відповідальному зберіганні.

ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» неодноразово звертався до ДП «Ресурспостач» відносно вчинення дій щодо освіження та/або заміни матеріальних цінностей, а також, терміново розглянути питання щодо можливості здійснити заморозку м'яса до закінчення терміну його зберігання, так як виникають обставини, які можуть призвести до псування або погіршення якості матеріальних цінностей до закінчення терміну їх зберігання, однак, відповіді та відповідних розпоряджень отримано не було.

З огляду на наведені обставини, в ході судового розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що право власності на товар не перейшло до ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» лише внаслідок безпідставного невиконання відповідачами зобов'язань за договором №1-2057 від 18.04.2008 року, відповідно, відсутня безоплатна передача товару.

Враховуючи те, що ці матеріальні цінності були попередньо оплачені ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» згідно умов договору купівлі-продажу №1-2057 від 18.04.2008 року, вимоги відповідача щодо застосування штрафних санкцій та повернення позивачем матеріальних цінностей державного резерву м'яса свинини на кістці 2 категорії у кількості 561 920,3 кг не можуть бути застосовані до позивача.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в матеріалах справи відсутні прямі договори між Держкомрезервом та ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» щодо зберігання матеріальних цінностей державного резерву, реєстри приймальних актів, які повинні формуватися Держкомрезервом, на закладення м'яса свинини охолодженої 2 категорії у напівтушах до державного матеріального резерву в місці зберігання ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний».

З огляду на зазначене, висновки суду, що договір відповідального зберігання цінностей №17зб від 24.04.2008 pоку, не є підставою для виникнення у ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний» будь-яких зобов'язань перед Держкомрезервом є правомірними та підтверджуються матеріалами справи.

Крім того, суд першої інстанції, всупереч тверджень скаржника, правильно визначив правовідносини, що виникли між сторонами на підставі договору №17зб від 24.04.2008 pоку, та визначив, що відсутній спеціальний мобілізаційний план, до якого б було включене ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний», як відповідальний зберігач товарно-матеріальних цінностей державного матеріального резерву, і який передбачений чинним законодавством.

У статті 2 ЗУ «Про державний матеріальний резерв» визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву; закладення матеріальних цінностей до державного резерву - прийняття матеріальних цінностей для зберігання в державному резерві.

Частинами 3, 4 статті 11 цього Закону закріплено, що перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Згідно з пунктами 4, 8 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129, розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву підприємствами-постачальниками здійснюється за договорами, що укладаються з Держкомрезервом, підприємствами, установами і організаціями-зберігачами відповідно до типового договору на поставку матеріальних цінностей до державного резерву, який затверджується Держкомрезервом.

Отже, висновок суду першої інстанції, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву повинно виконуватися на підставі прямих договорів між Держкомрезервом та підприємствами, які внесено до відповідного переліку та передбачено спеціальним планом є законним та обґрунтованим.

Відтак, обставини справи та докази по справі дають суду апеляційної інстанції підстави вважати, що висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічної позовної заяви Державного агентства резерву України до ТОВ м'ясокомбінат «Ювілейний», у зв'язку з відсутністю між сторонами прямих договірних відносин та відсутністю самовільного використання матеріальних цінностей Держкомрезерву, є правомірними та підтверджуються відповідними доказами.

Суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо дотримання судом першої інстанції вимог Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 01.06.2011 року у справі №14/340 щодо перевірки відповідності прийнятого у даній справі зустрічного позову вимогам ст.60 ГПК України.

З посиланням на зміст пункту 21 листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України» від 29.09.2009 року №01-08/530, пункт 3.15 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», суд першої інстанції вірно зазначив, що зустрічні позовні вимоги Державного комітету України з державного матеріального резерву пов'язані з первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю м'ясокомбінат «Ювілейний» доказами та підставами виникнення, також вимоги є пов'язані між собою товаром (матеріальними цінностями), а отже зустрічний позов правомірно прийнятий судом першої інстанції для сумісного розгляду з первісним позовом.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з зазначеного питання, адже обставини справи свідчать про взаємну пов'язаність зустрічного позову з первісним, зокрема, за підставами цих позовів та поданими доказами, що в свою чергу дає можливість суду з'ясувати дійсні обставини справи та повно та обґрунтовано надати оцінку вимогам кожної із сторін спору.

З огляду на зазначене вище, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшов вірного висновку, що вимоги за первісним позовом про зобов'язання виконати умови договору та вимоги за зустрічним позовом про повернення майна державного резерву, стягнення неустойки - задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скаржником - Державним агентством резерву України не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 14.03.2013 року та зустрічної позовної заяви про повернення майна державного резерву та стягнення неустойки.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, апелянтом не було надано суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, і є таким що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи скаржника законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного агентства резерву України без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України на рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року у справі №14/340-50/236т залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року у справі №14/340-50/236т залишити без змін.

3. Справу №14/340-50/236т повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Майданевич А.Г.

Судді Лобань О.І.

Федорчук Р.В.