Постанова

від 10.07.2013 по справі 826/1319/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1319/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М.

Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Безименної Н.В., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОРЕТО ГРУП» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.10.2012 року № 0002832340, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 399 626 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про законність спірного рішення податкової інспекції, а тому відмовив в його скасуванні. Апеляційна інстанція не може погодитися з такою правовою позицією, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Лорето Груп» з питання визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету ПДВ при здійсненні правовідносин з ТОВ «Ріел Істейт Проект» за період з 01.03.2012 року по 31.03.2012 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2012 № 373/22-2/36381535.

В ході перевірки відповідачем встановлено наявність розбіжностей між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкових зобов'язань ТОВ «Ріел Істейт Проект» у розмірі 5 399 626 грн. Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.п. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення ПДВ на суму 5 399 626 грн.

Дані обставини слугували причиною для прийняття спірного рішення, яке за результатами адміністративного оскарження до вищестоящих податкових органів залишено без змін.

Згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2012 року б/н позивачем придбано у ТОВ «Ріел Істейт Проект» нерухоме майно: будинок (Інв № 001, 002, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 158. Вартість нерухомого майна відповідно до даного договору складає 32 000 000 грн.

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів вказаний договір було посвідчено

07.03.2012 за номером у реєстрі нотаріальних дій 649 та надруковано на бланках ВРР 289846,

ВРР 289848, ВРР 289851, ВРР 289852. Відповідно, по два бланка кожній зі сторін договору.

Таким чином, на спростування доводів суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що відсутність нотаріальних бланків ВРР 289846, ВРР 289851 визвано тим, що на даних бланках роздрукований другий примірник договору про продаж нерухомого майна від 07.03.2012 року (примірник продавця).

На підставі даного договору ТОВ «Ріел Істейт Проект» виписали позивачу податкову накладну від 07.03.2012 № 26 на загальну суму 32 000 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 5 333 333,33 грн., на підставі якої позивач включив до складу податкового кредиту суму ПДВ у вказаному розмірі.

Факт оплати позивачем за придбане у ТОВ «Ріал Істейт Проект» рухоме та нерухоме майно підтверджується платіжним дорученням з відміткою банку про оплату.

Неможливість надати дану виписку раніше апелянт пояснює тим, що розрахунки за вищевказане майно проводились на момент, коли позивач був зареєстрований в м. Донецьк та обслуговувався в донецькій філії банку ПУМБ. На момент судового розгляду, місцем реєстрації вже було м. Київ, тобто позивач вже обслуговувався центральному відділені банка ПУМБ в м. Києві, а тому виникла затримка з отриманням банківської виписки про рух коштів.

Для належного з'ясування обставин, а також повного та всебічного розгляду справи судова колегія вважає за необхідне взяти до уваги даний доказ, дослідження якого свідчить про підтвердження оплати позивачем грошових коштів за придбане у ТОВ «Ріал Істейт Проект» рухоме та нерухоме майно.

Окрім зазначеного договору між ТОВ «Лорето Груп» (покупець) та ТОВ «Ріел Істейт Проект» (продавець), в особі ліквідатора Войтановича О.Й., було укладено договір купівлі-продажу від 07.03.2012 б/н про придбання позивачем майна, що належало до основних засобів продавця (двері вхідні, кондиціонер, монітор, стіл, ворота тощо). Вартість майна за домовленістю сторін склала 397 755,12 грн.

ТОВ «Ріел Істейт Проект» на виконання даного договору також виписали позивачу податкову накладну від 07.03.2012 року № 27 на загальну суму 397 755,12 грн., в т.ч. ПДВ 66 292,52 грн., на підставі якої позивач включив до складу податкового кредиту дану суму ПДВ.

В підтвердження здійснення розрахунків за наведеними договорами позивачем було надано платіжні доручення про перерахування на рахунок ТОВ «Ріел Істейт Проект» (у ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк) грошових коштів у розмірі 32 000 000,00 грн. та 397 755,12 грн.

Всього, на підставі податкових накладних від 07.03.2012 № 26 та від 07.03.2012 № 27 ТОВ «Лоретто Груп» включили до податкового кредиту у квітні 2012 суму ПДВ у розмірі 5 399 626 грн.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: встановлення факту здійснення господарської операції; встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг) спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

За пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст.198 Кодексу). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з положень п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року (далі - Порядок), податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 Порядку встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 22.06.11 року по справі К/9991/15429/11 та ухвалі цього ж суду від 05.10.11 року по справі К 9991/14602/11.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 26.01.2011 року ТОВ «Ріел Істейт Проект» було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором підприємства-банкрута призначено арбітражного керуючого Войтановича О.Й.

Так, відповідно до Ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...

якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних».

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність , що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

На час укладання та виконання договорів поставки ТОВ «Ріел Істейт Проект» були належним чином зареєстровані платником ПДВ та згідно ЄДР були зареєстровані за місцем знаходження, являються юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкурутом». Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

Слід зауважити, що в своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що згідно інформації, оприлюдненої на веб-сайті центрального органу державної податкової служби (www.sta.gov.ua) ТОВ «Ріел Істейт Проект», код ЄДРПОУ 34789975 станом на 22.03.2013 року є зареєстрованим платником ПДВ, тобто до зазначеної дати даний контрагент так і не був визнаний банкрутом, а являвся належним чином зареєстрованим платником ПДВ .

Отже, суд першої інстанції не правомірно не звернув увагу, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а отже мав повне право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, до того ж видані податкові накладні, на основі яких сформований податковий кредит, відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством.

Також, за ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для однозначного висновку, що єдиною підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є виписана йому продавцем товарів (робіт, послуг) податкова накладна.

Окрім того, за п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними»:… при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Однак, відповідачем не було надано доказів наявності вироку суду відносно будь-кого з контрагентів за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво), а договори, укладені позивачем з даними товариствами до теперішнього часу у судовому порядку не визнано недійсними.

Укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів приходить до однозначного висновку, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності. Крім того, позивач не зобов'язаний перевіряти наявність у свого контрагента наміру здійснення господарської діяльності, а також фіктивність створення останнього, оскільки дані питання входять до компетенції інших державних органів. Правочини укладалися з юридичною особою, при наявності всіх необхідних документів, а тому позивач жодним чином не міг і не повинен був передбачити дотримання чи недотримання своїм контрагентом вимог податкового законодавства.

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій. Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про фіктивність проведених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити слідуюче:

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5. 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначена правова позиція повністю відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, податковий орган не подав жодних доказів на підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність позивача. Також не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, а тому податковий кредит правомірно сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин Окружним адміністративним судом м. Києва зроблено не правильний висновок щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Згідно зі ст.198 ч.1 п. 4 та ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційна інстанція дійшла однозначного висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 199, 200, 202, 205, 207 КАС України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОРЕТО ГРУП» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2013 року - скасувати, постановити нову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби від 02.10.2012 року № 0002832340.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Безименна Н.В.

Ісаєнко Ю.А.