Ухвала

від 25.09.2013 по справі 826/1319/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" вересня 2013 р. м. Київ К/800/38852/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Голубєвої Г.К. Ланченко Л.В. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Катеринчук А.І.,

від відповідача - не з'явився ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р.

у справі № 826/1319/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛОРЕТО ГРУП»

до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛОРЕТО ГРУП» (далі - позивач, ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька) про визнання протиправним та скасування податного повідомлення-рішення від 02.10.2012 р. № 0002832340, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 399 626 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2013 р. у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2013 р. скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька від 02.10.2012р. № 0002832340.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.03.2013 р.

В судове засідання 25.09.2013 р. не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином був повідомлений.

Позивач у судовому засіданні 25.09.2013 р. проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване судове рішення законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, надав заперечення на касаційну скаргу № 78 від 09.08.2013 р.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька на підставі наказу № 623 від 19.09.2012 р. та підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Ріел Істейт Проект» за період з 01.03.2012 р. по 31.03.2012 р., за результатами якої складено акт перевірки від 20.09.2012 р. № 373/22-2/36381535 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 201.4, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит всього у сумі 5 399 626 грн., що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 5 399 626 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 02.10.2012 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0002832340, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 5 399 626 грн.

Не погоджуючись з винесеним ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку звернувшись із скаргою від 26.10.2012 р. за № 26 до ДПС у Донецькій області. За результатами розгляду поданої позивачем скарги ДПС у Донецькій області прийнято рішення від 24.12.2012 р. за № 19857/10/10.5-12-5, яким оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 02.10.2012 р. № 00028/32340 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки від 20.09.2012 р. № 373/22-2/36381535, податковим органом встановлено наявність розбіжностей між сумою податкового кредиту позивача та сумою податкових зобов'язань ТОВ «Ріел Істейт Проект» у розмірі 5 399 626 грн., у зв'язку з чим перевіряючі дійшли висновку про порушення позивачем пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення податку на додану вартість на суму 5 399 626 грн. Підставою для такого висновку слугувало твердження відповідача, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму з податку на додану вартість в розмірі 5 399 626 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ріел Істейт Проект», оскільки контрагент не задекларував та не сплатив податок на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з позивачем.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що докази подані позивачем не переконують в обґрунтованості позовних вимог, а дії та рішення податкового органу є правомірними.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходив з наступних мотивів.

Згідно із підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

Виходячи з положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до п. 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» № 1379 від 01.11.2011 року, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті.

Підпунктом 6.3 пункту 6 вказаного Порядку заповнення податкової накладної встановлено, що не дає права покупцю на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту: відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних; порушення порядку заповнення податкової накладної; податкова накладна виписана платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду.

Таким чином, право на віднесення певних сум до податкового кредиту надається лише особам, які зареєстровані як платники податку та за умови реальності господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) і наявності у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» (покупець) та ТОВ «Ріел Істейт Проект» (продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 07.03.2012 року б/н, згідно з яким позивачем придбано у ТОВ «Ріел Істейт Проект» нерухоме майно, а саме: будинок Інв. № 001, 002, що розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 158. Вартість нерухомого майна, відповідно до даного договору, складає 32 000 000 грн.

Згідно витягу з Державного реєстру правочинів вказаний договір було посвідчено 07.03.2012 р. за номером у реєстрі нотаріальних дій 649 та надруковано на бланках ВРР 289846, ВРР 289848, ВРР 289851, ВРР 289852. Відповідно, по два бланка кожній зі сторін договору.

У зв'язку з виконанням умов даного договору ТОВ «Ріел Істейт Проект» виписало позивачу податкову накладну від 07.03.2012 р. № 26 на загальну суму 32 000 000 грн., в тому числі 5 333 333,33 грн. сума податку на додану вартість, яку позивач, на підставі вказаної податкової накладної, включив до складу податкового кредиту.

Факт оплати позивачем за придбане у ТОВ «Ріал Істейт Проект» рухоме та нерухоме майно підтверджується платіжним дорученням з відміткою банку про оплату.

Також, між ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» (покупець) та ТОВ «Ріел Істейт Проект» (продавець), було укладено договір купівлі-продажу від 07.03.2012 р. б/н про придбання позивачем майна, що належало до основних засобів продавця (двері вхідні, кондиціонер, монітор, стіл, ворота тощо). Вартість майна за домовленістю сторін склала 397 755,12 грн.

На виконання даного договору ТОВ «Ріел Істейт Проект» виписало позивачу податкову накладну від 07.03.2012 р. № 27 на загальну суму 397 755,12 грн., в тому числі 66 292,52 грн. сума податку на додану вартість, яку позивач також включив до складу податкового кредиту.

Реальне здійснення розрахунків за наведеними договорами підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями про перерахування на рахунок ТОВ «Ріел Істейт Проект» (у ПАТ «ПУМБ» м. Донецьк) грошових коштів у розмірі 32 000 000 грн. та 397 755,12 грн.

Всього, на підставі податкових накладних від 07.03.2012 р. № 26 та від 07.03.2012 р. № 27 ТОВ «ЛОРЕТО ГРУП» включили до податкового кредиту у квітні 2012 року суму податку на додану вартість у розмірі 5 399 626 грн.

Як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, на час укладання та виконання договорів поставки ТОВ «Ріел Істейт Проект» було належним чином зареєстровано платником податку на додану вартість та згідно ЄДР було зареєстровано за місцем знаходження, являється юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю.

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, щодо необгрунтованості твердження відповідача, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини є недійсними (нікчемними) відповідно до приписів статті 228 Цивільного кодексу України, як такі, що порушують публічний порядок, виходячи з наступного.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В процесі розгляду даної справи, зазначені факти судами встановлено не було та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, частинами п'ятою, шостою статті 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Правовідносини між позивачем та контрагентом не були безтоварними, а укладались з метою реального настання позитивних наслідків для обох сторін, за ними реально було отримано матеріальні цінності та перераховано грошові кошти.

Реальність проведених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, договорами та податковими накладними.

При вирішенні спору судом першої інстанції зазначене не було враховане.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення № 0002832340 від 02.10.2012 р., оскільки вказане податкове повідомлення-рішення було винесено податковим органом за відсутності доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Беручи до уваги вищезазначені правові норми, встановлені фактичні обставини справи та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 р. у справі № 826/1319/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) Г.К. Голубєва Помічник судді (підпис) Л.В. Ланченко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська