Постанова

від 10.07.2013 по справі 10/63

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" липня 2013 р. Справа№ 10/63

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Кропивної Л.В.

Чорної Л.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд"

на рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013р. (повний текст підписано - 11.03.2013р.)

у справі №10/63 (головуючий суддя - Котков О.В., судді - Цюкало Ю.В., Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд"

до Міністерства оборони України

за участю прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" до Міністерства оборони України про зобов'язання відшкодувати вартість отриманих 40 квартир в розмірі 4 833 240,00 грн.

Під час перебування справи на розгляді в суді першої інстанції позивач, користуючись передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, через канцелярію до суду 27.07.2012р. подав заяву б/н від 26.07.2012р. "Про збільшення позовних вимог" в якій Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" просить суд зобов'язати Міністерство оборони України відшкодувати ТОВ "Бриз-Норд" вартість отриманих 40 квартир в розмірі 4 949 668,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 20.12.2004р. було укладено договір про спільну діяльність по реконструкції (новому будівництву) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства та 20.10.2005р. договір про врегулювання відносин, що виникли в результаті виконання договору про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства, які постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2009р. у справі № 5020-12/434-1/058, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2010р., визнані недійсними. А тому, з огляду на те, що на виконання відповідних договорів TOB "Бриз-Норд" передало у власність Міністерства оборони України 40 квартир, відповідач має відшкодувати позивачу вартість 40 квартир, отриманих на виконання договорів, що були визнані недійсними, за цінами, які існують на момент відшкодування, а саме в загальній сумі 4 949 668,80 грн.

Рішенням господарського суду м. Києва по справі № 10/63 від 05.03.2013 р. в позов задоволено частково.

Стягнуто з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" (ідентифікаційний код: 33223971, адреса: 98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, буд. 3), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 2 888 940,37 грн. (два мільйони вісімсот вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок гривень 37 копійок) та судові витрати - 16 381,29 грн. (шістнадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять гривень 29 копійок).

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2005р. у справі № 2-19/16506-2005 визнано недійсним договір від 20.12.2004 "Про спільну діяльність (нового будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства" та договір № 7/58-05 від 20.10.2005 "Про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, укладених Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" та зазначено, що у зв'язку з неможливістю повернення Міністерством оборони України в натурі квартир, отриманих на виконання спірного договору, набувач повинен відшкодувати первісну вартість майна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013 року у справі № 10/63, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.

Розпорядженням В.о. голови Київського апеляційного господарського суду Андрієнко В.В. № 10/63 від 22.04.2013 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 10/63 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 10/63 колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.04.2013 року по апеляційній скарзі порушено провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді - Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 22.05.2013 року.

У судовому засіданні 22.05.2013 року у порядку передбаченому ст. 77 ГПК України у розгляді справи було оголошено перерву до 19.06.2013 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013р. враховуючи перебування головуючого судді Тищенко О.В. на лікарняному, сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Чорна Л.В., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2013 року справу № 10/63 прийнято для здійснення апеляційного провадження у наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та відкладено розгляд справи до 26.06.2013 року.

Розпорядженням Секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2013р. враховуючи вихід головуючого судді Тищенко О.В. з лікарняного та перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, сформовано наступний склад колегії суддів для розгляду апеляційної скарги: головуючий суддя Тищенко О.В., судді Чорна Л.В., Кропивна Л.В.

У судовому засіданні 26.06.2013 року у порядку передбаченому ст. 77 ГПК України у розгляді справи було оголошено перерву до 10.07.2013 року.

Апелянт в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013 р. у справі № 10/63 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013 р. у справі № 10/63.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції також заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі та просив суд відмовити в її задоволенні.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи 20 грудня 2004 року між позивачем (надалі - Учасник-1) та відповідачем (далі по тексту - Учасник-2) (разом - сторони) укладено договір про спільну діяльність по реконструкції (новому будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір-1).

20 жовтня 2005 року між сторонами було укладено угоду № 7/58-05 про врегулювання відносин, що виникли внаслідок виконання договору від 20.12.2004р. про спільну діяльність та подальшої стадіону у формі простого товариства, якою виклали укладений між ними договір від 20.12.2004р. у новій редакції, а саме: договір про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір-2, разом Договір-1 та Договір-2 - Договори).

Позивач зазначає, що постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2009р. у справі № 5020-12/434-1/058, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 04.02.2010р., відповідні Договори визнані недійсними.

Позивач вказує, що на виконання Договорів Учасник-1 передав у власність Учасника-2 40 квартир, право власності на які було встановлено і закріплено за останнім рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 22.12.2005р. по справі № 2-19/16506.

Враховуючи викладене, позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати вартість переданих йому 40 квартир по визнаних недійсними Договорам, загальна вартість яких на момент відшкодування становить 4 949 668,80 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вже було встановлено судом, 20 грудня 2004 року між сторонами укладено договір про спільну діяльність по реконструкції (новому будівництва) та подальшої експлуатації стадіону у формі простого товариства згідно п. 1.1. якого договір укладено для досягнення мети спільної діяльності з реконструкції (нового будівництва) стадіону, його спільної подальшої експлуатації у зв'язку з необхідністю створення ефективної і оптимальної спортивної, дозвільної, побутової, складської і виробничої бази господарської діяльності, спільної співпраці задля одержання прибутку від оптимальної організації співпраці, розуміючи важливість і необхідність внесення фінансування у розвиток Об'єкту спільної діяльності та одержання прибутку.

20 жовтня 2005 року між позивачем та відповідачем укладено угоду № 7/58-05 про врегулювання відносин, що виникли внаслідок виконання договору від 20.12.2004р. про спільну діяльність та подальшої стадіону у формі простого товариства, якою виклали укладений між ними договір від 20.12.2004р. у новій редакції, а саме: договір про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін, предметом 2.1. якого є здійснення будівництва об'єкту, який буде розташовано на земельній ділянці загальною площею 3,55 га території військового містечка № 257 у м. Севастополь, вул. Бастіонна, 29, для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей у порядку пайової участі сторін у будівництві.

На виконання угоди № 7/58-05 від 20.10.2005 року ТОВ «Бриз-Норд» було передано у власність Міністерства Оборони України 40 квартир, факт прийому-передачі яких, а також визнання за відповідачем права власності на них, були встановлені рішенням Господарського суду АРК від 22.12.2005 року у господарській справі № 2-19/16506-2005.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача суд першої інстанції виходив з ніби то преюдиціальності фактичних обставин встановлених рішенням господарського суду АРК від 22.12.2005р. у справі № 5020-12/434-1/058 у відповідності до приписів ст. 35 ГПК України, проте колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з такою правовою позицією місцевого господарського суду з огляду на наступні обставини.

Так, згідно п. 2-4 ст. 35 Господарського процесуального кодексу факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Частини 2 - 4 цієї статті вказують на факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях. Ці факти мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

У відповідності до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно до ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України обираючи при прийнятті рішення правову норму, що підлягатиме застосуванню до спірних правовідносин, господарський суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, які викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 111 16 цього Кодексу.

У постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 05.10.2004 р. у справі N 6/408 за позовом державного підприємства "Теплоелектроцентраль-2 "Есхар" до корпорації "Укрзарубіжнафтогаз" і товариства з обмеженою відповідальністю "Енергокомплект" про визнання недійсним укладеного відповідачами договору уступки вимоги від 25.02.2002 р. N 49-0 2002 р. на підставі ст. 48 Цивільного кодексу Української РСР зазначається, що помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Висновок суду викладений у рішенні Господарського суду АРК від 22.12.2005 року у господарській справі № 2-19/16506-2005 про необхідність відшкодування позивачу саме первісної вартості квартир, не може розцінюватися при вирішенні даної господарської справи у якості преюдиціального факту, оскільки за своєю природою являється лише оціночним судженням суду при вирішенні конкретної господарської та взагалі не відповідає нормам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Виходячи зі змісту частини першої статті 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину. Одночасно, згідно з частиною третьою статті 216 ЦК України загальні наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Таким чином наведеними положеннями цивільного законодавства чітко встановлено, що за недійсним правочином, у порядку застосування двосторонньої реституції, вартість відшкодування майна у разі неможливості його повернення стороною правочину визначається у відповідності до актуальних цін на момент його відшкодування, а не за первісної вартістю майна як зазначено у постанові Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 5020-12/434-1/058.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі. Проведення судової експертизи доручається державним спеціалізованим установам чи безпосередньо особам, які відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу". Особа, яка проводить судову експертизу (далі - судовий експерт) користується правами і несе обов'язки, зазначені у статті 31 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що для встановлення ринкової вартості 40 квартир, які були передані у власність Міністерства Оборони України за договором від 20.12.2004 р. у справі була призначена та проведена судова будівельно-технічна експертиза.

У відповідності до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 21.05.2012 року вартість вказаних квартир було визначено в розмірі 4 949 668,80 грн.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що у відповідності до приписів ст. 216 ЦК України вартість 40 квартир, яка підлягає відшкодуванню позивачу, становить 4 949 668,80 грн.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга ТОВ «Бриз-Норд» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013 року у справі № 10/63 скасуванню.

У відповідності до положень ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином витрати понесені позивачем за проведення судової будівельно-технічної експертизи під час розгляду справи місцевим господарським судом покладаються на відповідача.

У зв'язку з задоволенням апеляційної скарги позивача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бриз-Норд» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 05.03.2013 року у справі № 10/63 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

4. Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" (ідентифікаційний код: 33223971, адреса: 98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, буд. 3) грошові кошти у розмірі 4 949 668,80 грн. (чотири мільйони девятсот сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят вісім гривень 80 коп.).

5. Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" (ідентифікаційний код: 33223971, адреса: 98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, буд. 3) судовий збір у розмірі 68 820,00 грн. (шістдесят вісім тисячі вісімсот двадцять гривень) за розгляд позовної заяви.

6. Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" (ідентифікаційний код: 33223971, адреса: 98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, буд. 3) судовий збір у розмірі 34 410,00 грн. (тридцять чотири тисячі чотириста десять гривень) за розгляд апеляційної скарги.

7. Стягнути з Міністерства оборони України (ідентифікаційний код: 00034022, адреса: 03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бриз-Норд" (ідентифікаційний код: 33223971, адреса: 98600, Автономна Республіка Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, буд. 3) витрати у розмірі 28 409,28 грн. (двадцять вісім тисяч чотириста дев'ять гривень 28 коп.) за проведення судової будівельно-технічної експертизи.

8. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

9. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Кропивна Л.В.

Чорна Л.В.