Постанова

від 10.07.2013 по справі 802/2824/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

10 липня 2013 р. Справа № 802/2824/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара Павла Анатолійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Старожилової Дар'ї Олександрівни

представника позивача: Арустамян А. Е.

представника відповідача: Волощука В. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: фірми "Агропромшляхбудіндустрія", Колективного підприємства

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ :

19.06.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернулася фірма "Агропромшляхбудіндустрія" Комунальне підприємство (далі - позивач) до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Вінницька ОДПІ) про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення - рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за результатами проведеної позапланової невиїзної перевірки 11.06.2013 року відповідачем у справі було прийнято податкове повідомлення - рішення №0002942202, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 144 900 грн., в т. ч. за основним платежем - 115 920 грн. та штрафна санкція - 28980 грн.

На думку позивача, дії по проведенню позапланової невиїзної перевірки є неправомірними, а податкове повідомлення - рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлений позов та зазначила, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження підприємством зобов'язань податку на додану вартість, дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають підтвердження доказами.

Представник відповідача щодо позову заперечував та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.

Фірма "Агропромшляхбудіндустрія" КП зареєстровано рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів м. Вінниці під №176 від 19.06.2001 року, код ЄДРПОУ №13314254.

На підставі службового посвідчення серії ВН №094096 від 18.05.2012 року, виданого Державною податковою службою у Вінницькій області, головним державним податковим ревізор-інспектором, радником податкової служби ІІІ рангу відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби Нагагою Людмилою Григорівною, керуючись ст. 20 п.п. 75.1 ст. 75 на підставі п.п.78.1.1 п. 878.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, відповідно наказу Вінницької ОДПІ Вінницької області Державної податкової служби за №1737 від 20.05.2013 р. проведена позапланова невиїзна документальна перевірка фірми "Агропромшляхбудіндустрія" КП з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах ТОВ "Укрпромбуд"код ЄДРПОУ 24373361 за квітень 2012 р., серпень 2012 р., листопад 2012 р.

За результатами перевірки позивача складено Акт № 1901/22/13314257 від 28.05.2013 р. , яким встановлено, що КП фірма "Агропромшляхбудіндустрія" неправомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість за квітень 2012 р. - 55200 грн., за серпень - 2012 р. - 55200 грн., листопад 2012 р. - 5520 грн.

Такого висновку перевіряючий дійшов з огляду на таке:

- відсутність договору купівлі - продажу між позивачем та ТОВ "Укрпромбуд" про проведенні господарських операцій, унеможливлює визначити їх правову відповідність законодавчим нормам;

- відсутність документів, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару;

- невідповідність товарно - транспортних накладних законодавчим нормам.

Таким чином перевіркою не встановлено документального підтвердження переходу права власності на товар від ТОВ "Укрпромбуд" до фірми "Агропромшляхбудіндустрія" КП як то передбачено діючим законодавством України, а відтак нема підстав для визнання реальними операцій з придбання суміші стабілізатора для асфальтобетону.

На підставі акту перевірки № 1901/22/13314257 від 28.05.2013 р. Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Вінницької області Державної податкової служби винесено податкове повідомлення-рішення №0002942202 від 11.06.2013 р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 144 900 грн., в т. ч. за основним платежем - 115 920 грн. та штрафна санкція - 28980 грн.

Вважаючи протиправним винесене податкове повідомлення-рішення, позивач з метою захисту своїх прав, звернувся до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходив з наступного.

Відповідно до довідки Державного комітету статистики України №3391 від 01.09.2000 року, основними видами діяльності позивача є: 26.63.0 - виробництво готових для використання бетонних сумішей та 45.23.0 - будівництво доріг.

Згідно акту перевірки, податковий орган прийшов до висновку про безпідставність формування податкового кредиту з огляду на відсутність договору купівлі продажу у письмовій формі у відповідності до ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України.

Суд не погоджується із таким твердження відповідача та зазначає наступне.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 ЦК України).

У матеріалах адміністративної справи, у відповідності до значеної норми ЦК України, містяться документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, а саме: податкові накладні (а.с. 30-34), видаткові накладні (а.с. 24-26), товарно - транспортні накладні (а.с. 27-29), платіжні доручення (а.с. 68-78).

Також суд зауважує, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не є наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи вищезазначене, судом встановлено у судовому засіданні та підтверджено наданими до матеріалів справи документами, у перевіряємому періоді позивач отримував суміші асфальтобетонного стабілізатора від ТОВ "Укрпромбуд" без укладання договору, на підставі усної домовленості.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 115920 грн., у т.ч. за квітень 2012р. на суму 55200 грн., за серпень 2012р. на суму 55200грн. та листопад 2012 року на суму 5520 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій є податкові накладні (а.с. 30-34), видаткові накладні (а.с. 24-26), товарно - транспортні накладні (а.с. 27-29), платіжні доручення (а.с. 68-78).

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо позиції перевірячих про відсутність у товарно-транспортних накладних (далі -ТТН) певних реквізитів і як наслідок відсутності підтвердження фактично придбаного товару та не доведення факту їх використання у господарській діяльності, суд зважає на наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відсутність ТТН або не заповнення певних даних у ТТН на перевезення товарів сама по собі не свідчить про безтоварність операцій їх поставки.

Як вбачається із преамбули наказу Мінтрансу від 14.10.97 р. № 363 "Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджені цим наказом, розроблені у виконання цілого ряду державних документів, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів, захисту їх від розкрадання, безпеки пасажирів на транспорті, боротьби зі злочинністю.

Дотримання Правил № 363, зокрема, вимоги про наявність ТТН під час перевезення вантажів є обов'язковим для перевізників. За їх порушення останні можуть бути притягнуті до відповідальності органами, що здійснюють контроль за дотриманням вимог законодавства про автомобільний транспорт у процесі виконання перевезень вантажів.

Правила № 363, розроблені Міністерством транспорту України, стосуються винятково порядку здійснення перевезень і не мають (і по визначенню не можуть мати) відношення до бухгалтерського й податкового обліку підприємств, які є відправниками вантажу й вантажоодержувачами, не можуть встановлювати правила ведення зазначених видів обліку.

Самі ТТН є документами, що регламентують тільки взаємини перевізника й замовника як учасників транспортного процесу. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ТТН не відносяться до обов'язкових документів податкової звітності, передбаченої ПКУ.

Крім того, суд зважає на те, що товарно-транспортна накладна є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів у межах України та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Разом з тим, представником позивача долучено до матеріалів справи товарно-транспортні накладні на відпуск будматеріалав №443092 від 23.04.2012р., №443322 від 06.04.2012р., №9443545 від 14.11.2012р., які на переконання суду підтверджу.ть транспортування та доставку товарів до пункту розвантаження.

Крім того, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом ТОВ "Укрпромбуд", в свою чергу підтверджується, наданими в судовому засіданні платіжними дорученнями, які, на думку суду, повністю спростовують позицію податкового органу щодо безтоварності здійснених операцій.

На підтвердження подальшого використання купленого товару позивачем долучено до матеріалів справи копії відомостей на переробку матеріалів та сировини (а.с.57-67), а також видаткової накладної на продаж стабілізатора асфальтобетонної суміші ВІАТОП - 66 (а.с. 35).

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті від 08.04.2013р. № 1290/22.1/24373361 ДПІ у Печерському районі м. Києва "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "Укрпромбуд" стосовно господарських взаємовідносин з ТОВ "Ю.О.Електронікс", та як наслідок висвітлено, що "правочини укладені із контрагентами порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб".

Суд вважає за необхідне наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустити його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - підприємства позивача не може бути розцінена як недобросовісність власне самого позивача.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "Укрпромбуд" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових, податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 155920 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення №0002942202 від 11.06.2013 року прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги №1 позивача щодо визнання неправомірними дій Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби з проведення позапланової невиїзної перевірки, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПКУ органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту;

Пунктом 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Судом встановлено та не заперечується представником позивача, що фірмі "Агропромшляхбудіндустрія" КП, у відповідності до зазначених норм податкового законодавства України, було належним чином вручено повідомлення про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки від 20.05.2013р. №198/2202 та копію наказу №1737 від 20.05.2013р. (а.с.9).

Проте із матеріалів справи не вбачається доказів оскарження зазначеного наказу на проведення перевірки підприємства позивача, а відтак суд приходить до переконання, що позивач на момент проведення перевірки погодився із проведенням такої, а також допустив посадових осіб Вінницької ОДПІ для проведення перевірки. Відтак, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги №1 позивача слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Також, суд відмічає, що відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, шляхом скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до ст. 94 КАС України, у зв'язку із задоволенням позову частково, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0002942202 від 11.06.2013 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фірми "Агропромшляхбудіндустрія", Колективного підприємства витрати по сплаті судового збору в розмірі 1449,00 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби України із розрахункових рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович