Ухвала

від 17.09.2013 по справі 802/2824/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2824/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Комар П.А.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Білоуса О.В. Залімського І. Г.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю:

представник позивача - Арустамян А.Е.;

представник відповідача - Терепа С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом колективного підприємства фірми "Агропромшляхбудіндустрія" (далі - позивач) до Вінницька об`єднана Державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення №0002942202 від 11.06.2013 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 10.07.2013 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення №0002942202 від 11.06.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник позивача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що податковим органом проведена позапланова невиїзна документальна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаємовідносинах ТОВ "Укрпромбуд" за квітень 2012 р., серпень 2012 р., листопад 2012 р. За результатами перевірки складено Акт № 1901/22/13314257 від 28.05.2013 р. , яким встановлено, що позивач неправомірно віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість за квітень 2012 р. - 55200 грн., за серпень - 2012 р. - 55200 грн., листопад 2012 р. - 5520 грн. На підставі акту перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0002942202 від 11.06.2013 р., яким позивачу збільшено грошове зобов'язання із податку на додану вартість на загальну суму 144 900 грн., що слугувало підставою звернення до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з таких підстав.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Податковий орган приймаючи оскаржуване рішення виходив з того, що: відсутність договору купівлі - продажу між позивачем та ТОВ "Укрпромбуд" при проведенні господарських операцій, унеможливлює визначити їх правову відповідність законодавчим нормам; відсутність документів, які свідчать про характеристики та якість поставленого товару; невідповідність товарно - транспортних накладних законодавчим нормам.

Щодо таких тверджень колегія суддів, виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України, зокрема, він визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що реальність проведення господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи документами а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями. Наведені документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Разом з тим, на підтвердження подальшого використання купленого товару позивачем долучено до матеріалів справи копії відомостей на переробку матеріалів та сировини та видаткова накладна на продаж стабілізатора асфальтобетонної суміші ВІАТОП - 66.

Посилання відповідача на те , що товарно-транспортні накладні не оформлені належним чином, колегія суддів вважає безпідставними, по-скільки в обґрунтування цього не надано допустимих та належних доказів.

При цьому, констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Посилання відповідача на відсутність договору купівлі - продажу між позивачем та ТОВ "Укрпромбуд", суд апеляційної інстанції також вважає безпідставними з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено наданими до матеріалів справи документами, у перевіряємому періоді позивач отримував суміші асфальтобетонного стабілізатора від ТОВ "Укрпромбуд" без укладання договору, на підставі усної домовленості.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони .

У відповідності до значених норм ЦК України, в матеріалах адміністративної справи, містяться вище вказані первині документи, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій.

Відтак недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не є наслідком його недійсності, крім випадків, встановлених законом.

Щодо посилань на те, що до перевірки не надано документів які свідчать про характеристику та якість поставленого товару, апеляційний суд вважає, що вони не можуть слугувати підставою для відмови в формуванні податкового кредиту підтвердженого наявними в матеріалах справи первинними документами.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені у ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Оскільки в межах поданої апеляційної скарги, вимога щодо визнання неправомірними дій відповідача з проведення позапланової невиїзної перевірки не оскаржене, то апеляційний суд, в силу приписів ч. 1 ст. 195 КАС України не перевіряє їх правомірність.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом І інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної Державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 10 липня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 24 вересня 2013 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Білоус О.В.

Залімський І. Г.