Ухвала

від 11.06.2013 по справі 2а-6757/11/2670

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-6757/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

за участю секретаря: Присяжної Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй» звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва, в якому просив визнати нечинним податкове повідомлення-рішення відповідача від 21 квітня 2011 року № 0002322302, яким ТОВ «АБВ Строй» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 26 383,00 грн. (у тому числі 21 106,00 грн. - за основним платежем та 5 277,00 - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АБВ Строй» задоволено.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог даного позову.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «АБВ Строй» (код ЄДРПОУ 35209325) в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» (код за ЄДРПОУ 35542787) за серпень 2010 року.

За результатами проведення перевірки відповідачем було складено Акт від 8 квітня 2011 року № 764/23-02/35209325, яким встановлено:

- порушення вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , що призвело до заниження податкового зобов'язання на загальну суму 21 106,00 грн. в т.ч. по періодах: серпень 2010 року - 21 106,00 грн.

- перевіркою встановлено відсутність поставок послуг та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за серпень 2010 року щодо придбання ТОВ «АБВ Строй» (код за ЄДРПОУ 35209325) товарів (робіт, послуг) у контрагента постачальника, що не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, відсутності майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій. В звязку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. Згідно п.1, п, 5 ст. 203 , п.п. 1-2 ст. 215 , п.1 ст. 216 , ст. 228, ЦК України встановлено нікчемні правочини.

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 21 квітня 2011 року № 0002322302, яким за порушення підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «АБВ Строй» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в розмірі 26 383,00 грн. (у тому числі: 21106,00 грн. - основний платіж та 5 277,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням відповідача та обґрунтовує свої доводи тим, що право платника податку на відшкодування ПДВ не поставлене в залежність від встановлення періоду виникнення податкових зобов'язань по всьому ланцюгу постачання, а також від наявності документального підтвердження сплати податку на додану вартість контрагентами у ланцюгу постачання товару.

Даючи праву оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Порядок визначення суми податку, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків, врегульовано п.7.7. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (в редакції Закону, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 168/97-ВР), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до п.п. 7.3.1 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Згідно із п.п. 7.7.1. ст. 7 Закону N 168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно з п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, від'ємне значення між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду зараховується до складу податкового кредиту наступних податкових періодів або підлягає бюджетному відшкодуванню. При чому обов'язковою умовою бюджетного відшкодування є фактична сплата цього податку постачальникам товарів (послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, упродовж періоду, що перевірявся, позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з контрагентом - ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС».

Так, між позивачем (Замовник) та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг № 02/07-2010 від 2 липня 2010 року, за умовами якого Замовник в порядку та на умовах, визначених цим Договором доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати Замовникові послуги з організації консультацій по юридичним питанням в обсязі на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1. Договору).

Пунктом 2.1 Договору № 02/07-2010 визначено, що Виконавець бере на себе зобов'язання:

- надавати консультації, висновки, довідки з правових питань, що виникають у діяльності послуги Замовника, надавати своєчасні рекомендації щодо усунення виявлених недоліків;

- перевіряти відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів Замовника, надавати допомогу Замовнику з підготовки та коректного оформлення зазначених документів;

- брати участь у підготовці (переддоговірна робота) та укладанні різного роду договорів між Замовником з іншими особами, іншими способами, забезпечує належну Договірну роботу Замовника;

- інформувати Замовника про зміни в законодавстві, що стосуються їх діяльності;

- здійснювати консультації з правових питань працівників Замовника;

- надавати послуги з організації консультацій по юридичним питанням.

Згідно з підпунктом 2.3.2 Договору № 02/07-2010 Виконавець має право отримати за виконані послуги оплату в розмірах і строки, передбачені Договором.

Так, 30 червня 2010 року ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» виписало податкову накладну № 0830 на загальну суму 52 061,20 грн.

Разом з тим, як свідчать матеріали даної справи, позивач мав бездоговірні фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС», реалізація яких відбувалася шляхом надсилання ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» на адресу ТОВ «АБВ Строй» рахунків-фактур (з відповідними реквізитами та істотними умовами) (оферта), за яким позивачем було здійснено оплату товарів (акцепт).

За твердженням податкового органу, господарські операції між ТОВ «АБВ Строй» та ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» не мали на меті настання реальних правових наслідків, про що свідчить відсутність майна, трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які є економічно необхідними для здійснення господарських операцій.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Із системного аналізу положень п. 1.7 ст. 1 підпунктів 7.2.3, 7.2.8. 7.4.1, та 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), випливає, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до податкового кредиту з ПДВ. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару (послуги) мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У зв'язку з цим, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Так, в матеріалах справи містяться належним чином засвідчені податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит, які за своїм змістом та формою повністю відповідають вимогам чинного законодавства та є належними доказами при розгляді та вирішенні даної справи.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем при здійсненні господарських операцій за серпень 2010 року не було порушено вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому доводи відповідача в цій частині є необгрунтованими.

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем вимог п.1, п, 5 ст. 203, п.п. 1-2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, Цивільного кодексу України, колегія суддів зважає на наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положенням статті 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Положенням статті 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, цією нормою прямо не встановлена недійсність (нікчемність) угод, які не відповідають вищевказаним вимогам, у зв'язку з чим така угода не є нікчемною, а є оспорюваним правочином.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, спірне податкове повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість відповідачем було прийнято у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок коштів, сплачених ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» у складі ціни поставлених товарів (виконаних робіт). При цьому, висновок податкового органу щодо нікчемності спірних правочинів ґрунтується лише на твердженнях, що дані правочини не мали на меті настання реальних правових наслідків, а тому були укладені в порушення вимог статті 228 Цивільного кодексу України.

На підтвердження своїх доводів відповідач посилається на дані акту перевірки від 26.01.2011 року № 78/23-3/35542787, проведеної службовими особами ДПІ у Бабушкінському районі міста Дніпропетровська щодо взаємовідносин ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» з контрагентами ТОВ «Елфра Дисплей» та ТОВ «Е-Восток Україна». Так з акту перевірки вбачається, що ТОВ «Елфра Дисплей» та ТОВ «Е-Восток Україна» здійснювали господарську діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, використовуючи при цьому фінансово-грошові потоки контрагентів, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників. Контрагенти ТОВ «Елфра Дисплей» та ТОВ «Е-Восток Україна», які отримували та направляли фінансово-грошові потоки працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки та учасники якого були обізнані стосовно один одного.

Проте, як свідчать наявні в справі докази, сам факт виконання робіт, поставки товарів та оплати їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Крім того, на момент укладення позивачем спірних правочинів юридична особа ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС» не була припинена у визначеному законом порядку та була зареєстрована належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням органу державної влади, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як свідчать матеріали даної справи, на момент здійснення господарських операцій у Єдиному державному реєстрі були відсутні відомості, які б ставити під сумнів цивільну правоздатність контрагента позивача - ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС». При цьому, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не вбачається, що на момент укладення та виконання сторонами спірних угод були наявні записи щодо не підтвердження відомостей про юридичну особу вказаного підприємства.

Отже, виходячи із вимог ст. 215 Цивільного кодексу України слід зробити висновок про відсутність правових підстав, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України для визнання спірних правочинів недійсними.

Таким чинном, враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «СКАНІЯ ПЛЮС», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності спірних правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення суду першої інстанції ґрунтується на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень матеріального і процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків ЛП. Борисюк І.Й. Петрик

.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.