Ухвала

від 10.07.2013 по справі 2а-8105/10/1270

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/10072/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області (далі - ДПІ)

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2011

у справі № 2а-8105/10/1270

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Лисремпуть" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2010 року Товариство звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 26.05.2010 № 0000162301/1 та від 26.05.2010 № 0000152301/1.

Постановою названого суду від 07.12.2010 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві товару в рамках правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп» документально не підтверджується.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані акти індивідуальної дії визнано нечинними з посиланням на недоведеність податковим органом існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного податкового законодавства (зокрема, пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Як встановлено судами та випливає з матеріалів справи, за наслідками проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 31.12.2009, оформленої актом від 15.03.2010 № 5/23-34403771, ДПІ (з урахуванням процедури адміністративного оскарження) було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 26.05.2010 № 0000162301/1, за яким Товариству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 40254 грн. (у тому числі 26836 грн. за основним платежем та 13418 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 26.05.2010 № 0000152301/1 про донарахування позивачеві 43279 грн. податку на прибуток (у тому числі 33544 грн. за основним платежем та 9735 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії слугували висновки податкового органу про непідтвердженість господарських операцій з придбання продукції у товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп» за договором від 02.02.2009 № ДГ-0000005, оскільки не подані необхідні документи, що свідчили б про фактичну поставку товарів в адресу позивача. ДПІ зазначено про неподання позивачем документів на підтвердження зберігання товару, його транспортування, сертифікації, відвантаження, прийняття за кількістю та якістю, оприбуткування тощо, складенням яким опосередковується рух товарно-матеріальних цінностей у процесі виконання поставки.

Податковою інспекцією було встановлено відсутність у спірного контрагента необхідних умов для провадження господарської діяльності (як-от основних фондів, транспортних засобів, складських приміщень, чисельності працівників), а також незнаходження цього контрагентом за місцем реєстрації.

Суд першої інстанції, визнаючи позовні вимоги Товариства необґрунтованими, дійшов висновку про те, що податковим органом представлено достатньо доводів, які підтверджують відсутність реальних господарських взаємовідносин позивача з контрагентом - товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп» - та отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди при обчисленні податку на прибуток та податку на додану вартість.

Зазначені висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а також вимогам податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що підставою для формування податкового кредиту по ПДВ та зменшення оподатковуваного прибутку на суму понесених витрат є сукупність таких обставин, як придбання товарів (робіт, послуг) для використання в господарській діяльності, відображення їх в обліку покупця та наявність належним чином оформлених податкових накладних, первинних документів.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих валових витрат та податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Як встановили суди, за умовами договору від 02.02.2009 № ДГ-0000005 товариство з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп» (постачальник) зобов'язалося поставити Товариству (покупець) продукцію згідно зі специфікацією; умови постачання у договорі визначено не було.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що необхідні документи, які підтверджують фактичне виконання умов поставки, платником не подано, а наявні у матеріалах справи податкові накладні та видаткові накладні не дозволяють достовірно встановити факт придбання спірної продукції (запчастин) у товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромгруп».

Суд першої інстанції цілком об'єктивно зазначив про те, що позивачем ані під час перевірки, ані в ході розгляду даної справи не надано будь-яких перевізних документів, складенням яких опосередковувалося перевезення товару, а також доказів його прийняття, оприбуткування, зберігання тощо.

Слід зазначити, що формальне дотримання платником вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою. Подання необхідних документів не тягне автоматичного виникнення права на формування валових витрат та податкового кредиту, а є лише умовою для підтвердження факту реальності господарських операцій.

Між тим, апеляційний суд, приймаючи рішення про задоволення позову, послався на те, що реальність виконання спірних господарських операцій підтверджена документально. При цьому апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів. Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі спору.

В силу статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції вправі скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Лисичанську Луганської області задовольнити.

2. Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2011 у справі № 2а-8105/10/1270 скасувати.

3. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07.12.2010 у справі № 2а-8105/10/1270 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак