Ухвала

від 10.07.2013 по справі 2а-262/11/1370

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" липня 2013 р. м. Київ К/9991/51239/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012

у справі № 2а-262/11/1370

за позовом ДПІ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Явір" (далі - Товариство)

про стягнення штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2011 року ДПІ звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Товариства 2512,23 грн. штрафних санкцій, застосованих до відповідача за рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.03.2010 № 0001472330 та за рішенням про застосування фінансових санкцій від 12.03.2010 № 0001482330.

Постановою названого суду від 21.04.2011 позовні вимоги задоволено з мотивів їх обґрунтованості.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що неподання податковим органом у законодавчо визначений строк вмотивованих рішень на скарги платника у процедурі адміністративного оскарження є підставою вважати відповідні скарги задоволеними, як це передбачено абзацом третім підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду дійсним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду зі спору як скасовану помилково. При цьому скаржник зазначає, що відповідні скарги Товариства поверталися йому без розгляду з причин їх подання з порушенням законодавчо встановленого порядку, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин наслідків, передбачених абзацом третім підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за наслідками проведення працівниками ДПІ перевірки належного відповідачеві магазину за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, оформленої актом від 27.02.2010, податковою інспекцією було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 12.03.2010 № 0001472330, згідно з яким Товариство зобов'язано сплатити штраф у сумі 812,23 грн. в порядку статей 21, 22 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також рішення про застосування фінансових санкцій від 12.03.2010 № 0001482330, за яким відповідача притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 1700 грн. на підставі частини другої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Названі рішення податкового органу не були скасовані, однак зазначені санкції не були сплачені Товариством самостійно.

Відмовляючи у задоволенні даного позову, суд апеляційної інстанції безпідставно поширив на спірні правовідносини положення підпункту 5.2.2 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Адже згідно з преамбулою цього Закону він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Оскільки штрафні санкції за порушення правил здійснення розрахункових операцій, а також правил торгівлі алкогольними напоями не є за своєю правовою природою податковими зобов'язаннями, то підстави для застосування положень Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» до спірних правовідносин відсутні.

В силу вимог статті 25 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суми фінансових санкцій, які визначені статтями 17 - 24 цього Закону, підлягають перерахуванню суб'єктами господарювання до Державного бюджету України в десятиденний термін з дня прийняття органами державної податкової служби України рішення про застосування таких фінансових санкцій.

Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

У разі невиконання суб'єктом підприємницької діяльності рішення органів, зазначених у частині третій цієї статті, сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

З урахуванням наведених правових норм та з огляду на чинність рішень, за яким оспорювані штрафні санкції було застосовано до відповідача, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому правова оцінка обставин, які слугували підставою для прийняття зазначених рішень, не охоплюється предметом даного спору.

Адже відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення штрафних санкцій, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законом пов'язує можливість стягнення штрафних санкцій у судовому порядку, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.

При цьому, питання правомірності застосування штрафних санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки рішення суб'єкта владних повноважень, за яким такі санкції застосовані, не є предметом позову у даній справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати його правовий аналіз.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду зі спору.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2012 у справі № 2а-262/11/1370 скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова Н.Є. Маринчак