Ухвала

від 17.07.2013 по справі 805/4497/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Ткаченко Т.С.

Суддя-доповідач - Юрко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2013 року справа №805/4497/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрко І.В., суддів Міронової Г.М., Блохіна А.А.,

секретарі судового засідання Манаєві М.В.,

за участі представника відповідача Бакуліна Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року по справі № 812/5330/13-а за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 10.06.2013 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 463887,46 грн. В обґрунтування позову зазначено, що відповідач в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» і Постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31.01.2007 року за № 70, не виконав нормативи по створенню необхідної кількості робочих місць по працевлаштуванню інвалідів. Так, на підприємстві замість 22 інвалідів працювало лише 9. Згідно з розрахунком відповідач має сплатити адміністративно - господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів до 15.04.2013 року у розмірі 458749,46 грн.. Оскільки відповідач ці санкції не сплатив, йому нарахована пеня у розмірі 5138,00 грн.. Просив стягнути з відповідача вказані адміністративно-господарські санкції та пеню у загальній сумі 463887,46 грн..

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не погодився з таким рішенням суду, подав апеляційну скаргу, якою просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Згідно апеляційної скарги позивача, останній просить розглянути справу за відсутності представника відділення Фонду.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 196 КАС України неявка вказаної особи не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ст.195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до п.1 Положення про Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Фонду соціального захисту інвалідів від 26.05.2011 № 81 є територіальним органом бюджетної установи Фонду соціального захисту інвалідів.

За змістом статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»: для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від середньооблікової чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Частиною першою статті 20 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч. 2 ст. 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Колегія суддів зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування», а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 218 ГК підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-ХІІ (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-ІV «Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість» зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звітував Луганському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів про кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях в 2012 році ( 22 чоловіка) та кількість працевлаштованих інвалідів ( 9 чоловік), про що свідчить копія звіту форми № 10-ПІ (а.с. 5).

Крім того, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що протягом звітного року відповідачем до Лутугинського районного центру зайнятості подавалася інформація про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів (а.с. 28-39).

Вказане підтверджується листом Лутугинського районного центру зайнятості № 18/4-810 від 18.05.2013 року, згідно якого в 2012 році підприємством ПАТ «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» надавалась до Лутугинського районного центру зайнятості інформація про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів. Направлень центром зайнятості та відмов вище вказаного підприємства у працевлаштуванні інвалідів у 2012 році не було (а.с.6).

На протязі 2012 року відповідач звертався до Управління праці та соціального захисту населення за допомогою щодо вирішення питання про направлення на підприємство для працевлаштування бажаючих інвалідів, що підтверджено відповідними листами та інформацією щодо зайнятості осіб з обмеженими фізичними можливостями на ПАТ «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» (а.с.40-51).

Вищезазначене свідчить, що відповідачем вживалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади.

Фактів необґрунтованої відмови у працевлаштуванні інвалідам, які направлялися центром зайнятості чи зверталися безпосередньо до підприємства відповідача, при розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Вказані обставини позивачем в апеляційній скарзі не спростовані.

Матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Групова збагачувальна фабрика «Луганська» вживало заходи, спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушення у сфері господарювання. У зв'язку з цим покладення на Товариство відповідальності за не виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та пені, має узгоджуватися з підставами, передбаченими частиною другою статті 218 ГК.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 червня 2011 року у справі № 21-60а11 та постанові від 26 червня 2012 року у справі № 21-105а12.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року по справі № 812/5330/13-а залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року по справі № 812/5330/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі.

У повному обсязі ухвалу складено 18 липня 2013 року.

Головуючий суддя І.В. Юрко

Судді Г.М.Міронова

А.А. Блохін