Ухвала

від 18.07.2013 по справі 826/5642/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5642/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

18 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представника позивача Гарагуц В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віадук-Телеком» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Віадук-Телеком» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07 березня 2013 року № 0003062280, № 0003072280.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови СВ ПМ ДПА у м. Києві про призначення позапланової документальної виїзної перевірки від 09.07.2012 року, відповідно до наказу «Щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 07.02.2013 року № 301/22-80, на підставі направлення на перевірку від 08.02.2013 р. № 451/22-80 посадовими особами відповідача в період з 08 лютого 2013 року по 14 лютого 2013 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Віадук-Телеком» (код ЄДРПОУ 22928607) по взаємовідносинах з ТОВ «Ізумруд» (код за ЄДРПОУ 32377965) з питань законності формування податкового кредиту та валових витрат за період з 01.01.2009 року по 01.07.2012 року.

Результати перевірки відображено в акті № 519/22.8-15/22928607 від 21 лютого 2013 року, в якому контролюючим органом встановлено позивачем наступних вимог податкового законодавства:

- п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями), що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму ПДВ 27 333,00 грн., в томі числі по періодах: за січень 2011 р. в сумі 7 252,00 грн., за лютий 2011 р. в сумі 17 635,00 грн., за березень 2011 р. в сумі 2 446,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 27 333,00 грн., в тому числі по періодах: за січень 2011 р. в сумі 7 252,00 грн., за лютий 2011 р. в сумі 17 635,00 грн., за березень 2011 р. в сумі 2 446,00 грн.;

- пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток, всього у сумі 34 166,00 грн., в тому числі по періодах: за I квартал 2011 р. у розмірі 34 166,00 грн.

На підставі акта перевірки № 519/22.8-15/22928607 від 21 лютого 2013 року 07 березня 2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС прийняла податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003062280, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абз. «б» п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (із змінами та доповненнями) визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість на загальну суму 27 334,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 27 333 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 грн.; та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0003072280, яким згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та абз. «б» п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) за порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток підприємств на загальну суму 34 167,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 34 166,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ «Ізумруд», за наслідками яких сформовано податкові зобов'язання в періоді, що перевірявся, не мали реального характеру.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також відповідність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування, вимогам законодавства.

Перевіркою встановлено, що в періоді, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Ізумруд».

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2011 року між позивачем та ТОВ «Ізумруд» було укладено договір на виконання робіт № 25022, предметом якого було виконання робіт з ремонту та підключення комутаційного обладнання.

21.02.2011 року між ТОВ «Віадук-Телеком» та ТОВ «Ізумруд» було укладено договір № 58, предметом якого було надання послуг з модернізації серверного обладнання, хостингу, роботи з встановлення серверу, підключення та тестування VPN каналів, роботи з оновлення Zscaler.

01.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Ізумруд» було укладено договір № 3 про надання технічних послуг з облаштування сертифікації за тестами виробників.

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано акти виконаних робіт та податкові накладні.

При цьому документи, які підтверджують оплату наданих послуг у матеріалах справи відсутні.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, формування податкових зобов'язань за умови встановлення відсутності реального здійснення господарських операцій не може вважатися правомірним зважаючи на наступне.

Судом першої інстанції на підставі постанови СВ ПМ ДПА у м. Києві від 09.07.2012 р. встановлено, що відносно ОСОБА_3 - засновника контрагента позивача ТОВ «Ізумруд» порушено кримінальну справу № 54-3414 за фактом фіктивного підприємництва, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, тобто створення (придбання) суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб): ТОВ «НВП «Арт Пром», ТОВ «НВЦ Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» з метою прикриття незаконної діяльності, вчиненого повторно; підроблення за попередньою змовою групою осіб офіційного документу, який посвідчується підприємством, установою, організацією, приватним нотаріусом чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, та використанні завідомо підробленого документу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. ч. 1, 2, 3 ст.358 КК України.

В ході досудового слідства встановлено, що ОСОБА_3 за вказівкою ОСОБА_4 та разом з іншими невстановленими слідством особами, з метою прикриття незаконної діяльності - конвертації безготівкових грошових коштів у готівку та сприяння легально діючим суб'єктам господарювання в ухиленні від сплати податків, протягом 2009-2011 років, діючи на території м. Києва, створив та придбав ряд суб'єктів підприємницької діяльності, а саме: ТОВ «НВП «Арт Пром», ТОВ «НВЦ Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» та ТОВ «Ізумруд».

При цьому, ТОВ «Ізумруд» мало фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Віадук-Телеком».

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу додаткового допиту обвинуваченого ОСОБА_3 від 25.06.2012 р. - засновника та директора ТОВ «Ізумруд», ТОВ «НВП «Арт Пром», ТОВ «НВЦ Електропромторг», ТОВ «Телерадіокомпанія «Реклама-Дизайн», ТОВ «НВО «Мета», ТОВ «ТК «Поділля-Інвест» вбачається, що вказані підприємства він зареєстрував (перереєстрував) у державних органах без мети здійснення фінансово-господарської діяльності на прохання ОСОБА_4 та за грошову винагороду. Фактично фінансово-господарську діяльність від імені вказаних товариств не здійснював, їх рахунками та майном не розпоряджався, бухгалтерський облік та податкову звітність не вів.

Крім того, з постанови Печерського районного суду м. Києва від 21 вересня 2012 року по справі № 1-555/12 за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. ч. 1, 2, 3 ст. 358 КК України встановлено, що до підсудного ОСОБА_3 застосовано Закон України «Про амністію у 2011 році» від 08.07.2011 р. № 3680-VI.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року № 392/96-ВР передбачено, що амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Таким чином, законом передбачена можливість застосування акта амністії лише у випадку доведеності особи у вчиненні злочину, а відтак застосування амністії до гр. ОСОБА_3 не звільняє останнього від вини за вчинення фіктивного підприємництва, яке, зважаючи на протоколи допитів, ним не заперечувалося.

Виходячи з цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Ізумруд» та ТОВ «Віадук-телеком» є фіктивними правочинами, та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

Колегія суддів приходить до висновку, що ТОВ «Віадук-телеком» перераховувались кошти без мети реального настання правових наслідків, а тому податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту не підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Ізумруд», відповідає дійсним обставинам справи.

Таким чином, з аналізу встановлених обставин справи та положень законодавства вбачається, що відносячи суму до податкового кредиту, сплачену в складі ПДВ по договорах з ТОВ «Ізумруд, позивач діяв всупереч вимогам законодавства, зважаючи на те, що неправомірність віднесення такої суми до податкового кредиту підтверджується доводами відповідача про безтоварність господарської операції, з чого випливає, що зазначені витрати не можуть бути віднесені до фінансового-господарських - як наслідок відсутні підстави для формування податкового кредиту.

Податковим повідомленням-рішенням форми «Р» № 0003072280 за порушення вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР (із змінами та доповненнями) позивачу визначено суму грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток підприємств на загальну суму 34 167,00 грн., з якої сума грошового зобов'язання за основним платежем складає 34 166,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Оскільки, як зазначено вище, господарські операції позивача з ТОВ «Ізумруд» не мали реального характеру віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися законним.

Спростовуючи посилання апелянта на порушення відповідачем при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимог п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

Апелянт вказує, що перевірка, за результатами якої складено акт № 519/22.8-15/22928607 від 21 лютого 2013 року проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України відповідно до постанови слідчого. Позивач зазначає, що відповідно до п. 86.9. ПК України у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується податковим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до набрання законної сили відповідним рішенням суду, а матеріали перевірки передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. При цьому, як вважає позивач, зазначений пункт ПК України не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідними судовим рішенням в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Колегія суддів звертає увагу, що в даному випадку скаржник посилається на редакцію п. 86.9. ПК України, яка діяла до проведення перевірки та прийняття оскаржуваних рішень. Проте, станом на дату прийняття оскаржуваних рішень, відповідно до п. 86.9. ПК України (в редакції Закону від 20.11.2012 року № 5503-VI, який набрав чинності з 04.01.2013 р., тобто до дати прийняття оскаржуваних рішень), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Тобто, у зв'язку із внесеними до п. 86.9. ПК України змінами, які набрали чинності з 04.01.2013 р., у разі проведення перевірки платника податків на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до набрання законної сили відповідним судовим рішенням лише у випадку, якщо відносно посадових осіб цього ж платника податків, який перевіряється, в рамках кримінального провадження розслідується кримінальне правопорушення, предметом якого є податки та/або збори.

Відносно інших осіб (платників податків), перевірка яких проведена на підставі п/п. 78.1.11. ПК України, ДПІ не обмежена у праві прийняття податкових повідомлень-рішень, у т.ч., в даному випадку - відносно позивача, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин розслідування в рамках кримінального провадження кримінального правопорушення стосовно посадових осіб позивача, предметом якого б були податки/збори.

При цьому, як вже зазначалося вище, вищезгадана кримінальна справа порушена за фактом фіктивного підприємництва, тобто створення суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) ТОВ «Ізумруд».

Враховуючи вищенаведене та те, що наведені позивачем у позові доводи про наявність підстав для скасування спірних рішень не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для скасування спірних рішень та про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та формування валових витрат, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги позивача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віадук-Телеком» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді О.О. Беспалов О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 22.07.2013 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Губська О.А.