Рішення

від 16.07.2013 по справі 901/1682/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.2013 Справа № 901/1682/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕК АС», м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза», смт Гурзуф, м. Ялта

про стягнення 113257,76 грн.

Суддя Лагутіна Н.М.

Представники:

від позивача - Панасенко Р.О., довіреність №4 від 18.04.2013, свідоцтво №3531 від 27.10.2008, адвокат,

від відповідача - Кузменко Р.В., довіреність №Л-106 від 12.04.2013, представник.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза» суми основної заборгованості у розмірі 70000,00 грн, 3% річних у розмірі 11026,38 грн, інфляційних втрат у розмірі 32231,38 грн та суми судового збору.

Також з метою забезпечення позову просив накласти арешт на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза» у розмірі 115622,92 грн на р/р26007000090678 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023.

Відносно заяви про забезпечення позовних вимог представником позивача у матеріали справи надано клопотання, в якому він відкликає вказану заяву та просить суд її не розглядати (а. с. 69).

У ході розгляду справи позивачем двічі змінювались позовні вимог. Згідно останньої заяви про уточнення позовних вимог, наданої представником позивача у судовому засіданні 16.07.2013 після перерви, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 70000,00 грн, 3% річних у розмірі 7289,58 грн, інфляційні втрати у розмірі 11370,64 грн та суму судового збору. Попередню заяву про уточнення позовних вимог №717 від 16.07.2013 просив не розглядати.

Дослідивши зміст заяви позивача та співвіднісши його з раніш заявленими позовними вимогами, суд встановив, що фактично подана заява спрямована на зменшення розміру позовних вимог.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Оскільки позивач скористався своїм правом на зменшення розміру позовних вимог з дотриманням вимог ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, оскільки таке процесуальне право є невід'ємним правом позивача, не суперечить закону, не порушує чиїх-небудь прав та відповідає повноваженням представника позивача наданим йому відповідною довіреністю, яка долучена до матеріалів справи.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №4008-6349 від 22.10.2007 щодо повної та своєчасної оплати вартості виконаних позивачем робіт, у зв'язку з чим відповідач повинен сплатити суму основної заборгованості у розмірі 70000,00 грн, 3% річних у розмірі 7289,58 грн та інфляційні втрати у розмірі 11370,64 грн.

Відповідачем надана суду заява про застосування до позовних вимог строку позовної давності, оскільки на думку відповідача, якщо допустити, що моментом виникнення у позивача права на стягнення грошових кошті є дата підписання останнього акту з виконаних робіт - 06.08.2008, з врахуванням 5-тиденної відстрочки оплати, трирічний строк позовної давності сплив ще 12.11.2011, а отже, виходячи з наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

По суті позовних вимог відповідач також заперечує та зазначає, що твердження позивача щодо виконання ним зобов'язань за договором у повному обсязі є передчасним та спростовується матеріалами справи, оскільки згідно актів передачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008, 08.07.2008 та 06.08.2008 позивачем були передані, а відповідачем прийняті лише роботи з пусконалагоджування обладнання. Відповідач вважає, що між сторонами залишилися зобов'язання з виконання процедури передачі-прийняття монтажних робіт. Також відповідач стверджує, що в актах виконаних робіт помилково вказана вартість пусконалагоджувальних робіт, яка не відповідає реальній вартості таких робіт, а сума грошових коштів у розмірі 317600,00 грн сплачена відповідачем до остаточної здачі позивачем робіт та є авансом. Таким чином, оскільки позивач остаточно не передав результат належно виконаних робіт з монтажу обладнання за договором №4008-6349 від 22.10.2007, у відповідача, відповідно до п. 3.2.3 договору та положень ст. 854 та ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України, не виникло обов'язку з оплати таких робіт.

Також відповідачем заявлено про призначення у справі судової експертизи результатів виконання позивачем договору №4008-6349 від 22.10.2007 з метою встановлення відповідності об'ємів робіт, їх вартості, кількості використаного матеріалу та обладнання, які зазначені в актах приймання-передачі робіт фактично виконаним, а також чи є недоліки виконаних робіт.

Розгляд справи відкладався відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд

ВСТАНОВИВ:

22.10.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» (Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоза» (Замовник) укладений договір №4008-6349 (а. с. 10-15), відповідно до п. 1.1 якого Виконавець зобов'язується в порядку та на умовах визначених даним договором здійснити поставку кондиціонерного обладнання марки «General», виконати монтажні роботи, використовуючи свої комплектуючі матеріали, роботи з пуско-наладки, а замовник зобов'язується у порядку та на умовах визначених договором прийняти та оплатити обладнання, роботи Виконавця.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна вартість обладнання, яке підлягає поставці за даним договором складає 893694,17 грн, ПДВ - 178738,83 грн, загалом - 1072433,00 грн.

Згідно п. 2.2 договору загальна вартість робіт визначена на підставі розробленого та затвердженого сторонами протоколу узгодження договірної ціни, який є додатком №2 до договору, та складає 323000,00 грн, ПДВ - 64600,00 грн, загалом - 387600,00 грн.

Загальна вартість обладнання та загальна вартість робіт складає 1216694,17 грн, ПДВ 243338,83 грн, всього - 1460033,00 грн (п. 2.3 договору).

У розділі 3 договору сторонами визначені умови платежів. Так оплата за даним договором здійснюється Замовником у безготівковій формі у національній валюті України шляхом перерахування з розрахункового рахунку Замовника на розрахунковий рахунок Виконавця. Замовник сплачує загальну суму договору у три етапи: 1-й етап - 900000,00 грн у строк не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами даного договору, 2-й етап - 172433,00 грн у строк не пізніше 5 банківських днів з дати підписання накладних на обладнання, 3-й етап - 387600,00 грн у строк не пізніше 5 банківських днів з дати підписання акту виконаних робіт.

Пунктом 6.1 договору визначено, що передача-прийняття робіт за даним договором оформлюється актами, які по закінченню виконання робіт Виконавець у двох екземплярах направляє Замовнику.

Відповідно до п. 6.3 договору у разі не повернення Виконавцю протягом п'ятиденного строку з моменту отримання одного екземпляру акту, підписаного та засвідченого печаткою Замовника, за умови відсутності мотивованих заперечень у прийнятті робіт, наданих Замовником (у раніш вказаний строк) Виконавцю, роботи вважаються прийнятими Замовником без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі у відповідності до вимог п. 3.2.3 даного договору.

Даний договір набирає законної сили з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (п. 10.1 договору).

Позивачем у виконання зобов'язань за договором було передано відповідачу обладнання згідно видаткових накладних №428 від 20.11.2007 на суму 548693,76 грн (а. с. 16) та №442 від 24.12.2007 на суму 523739,24 грн (а. с. 17) загальною вартістю обладнання 1072433,00 грн.

Також згідно наявних у матеріалах справи актів передачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008, 08.07.2008 та 06.08.2008 (а. с. 18-20) Виконавець передав, а Замовник прийняв виконані роботи з пуско-налагоджування з використанням комплектуючих та матеріалів систем кондиціонування та вентиляції повітря загальною вартістю 387600,00 грн.

Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахункам (а. с. 21-35) у рахунок оплати поставленого обладнання та прийнятих робіт відповідачем було перераховано позивачу 139033,00 грн.

За результатами проведеної між сторонами 28.12.2010 взаємної звірки розрахунків за договором №4008-6349 від 22.10.2007, складено відповідний акт (а. с. 36), з якого вбачається, що станом на 28.12.2010 відповідач має заборгованість у сумі 70000,00 грн.

Звернувшись до Господарського суду Автономної Республіки Крим за захистом своїх майнових прав та законних інтересів позивач посилається на те, що у порушення взятих на себе договірних зобов'язань відповідач не своєчасно здійснив оплату вартості отриманого обладнання та робіт, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 70000,00 грн.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, суд вважає позовні вимоги про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 70000,00 грн такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З огляду на правовідносини, які виникли між сторонами у даному спорі, та характеру їх дій, встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лоза» виникли правовідносини, що підпадають під дію норм про договір підряду.

Відповідно ч. ч. 1, 2 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Матеріалами справи (а. с. 18-20) підтверджується, що позивачем свої зобов'язання за договором виконані належним чином, однак відповідач зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого обладнання та виконаних за його замовленням робіт у порушення умов договору не виконав, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 70000,00 грн.

Згідно із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду справи відповідач не представив суду доказів повної або часткової сплати вказаної суми заборгованості.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 70000,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем свої зобов'язання за договором виконані належним чином, однак відповідач зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого обладнання та виконаних за його замовленням робіт у порушення умов договору не виконав, у зв'язку з чим позивачем за період з 24.10.2009 по 12.04.2013 нараховано 3% річних у розмірі 7289,58 грн та за період з 24.10.2009 по 28.02.2013 - індекс інфляції у розмірі 11370,64 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано належним чином умови та взяті на себе зобов'язання за договором щодо повної та своєчасної оплати вартості отриманого обладнання та робіт та оскільки наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у розмірі, заявленому позивачем - 7289,58 грн. При цьому суд погоджується із розрахунком 3% річних, враховуючи їх розмір та період нарахування. Водночас вимоги про стягнення індексу інфляції підлягають частковому задоволенню, оскільки суд не погоджується з розрахунком інфляційних втрат, зробленим позивачем.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2012р. по справі №5021/1596/2011.

Інформаційним листом №3.2-2005 від 15.07.2005р. Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 Цивільного кодексу УРСР та 625 Цивільного кодексу України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника. А тому суд вважає правильним застосування індексу інфляції за весь період, який заявлений позивачем як період прострочення, як це передбачено статтею 625 Цивільного кодексу України.

При розрахунку 3% річних позивачем прийнятий період нарахування на суму заборгованості в розмірі 70000,00 грн за період з 24.10.2009 по 12.04.2013. Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним при розрахунку інфляційного відшкодування застосування саме періоду з 24.10.2009 по 12.04.2013 на суму заборгованості в розмірі 70000,00 грн.

Розрахунок втрат позивача від інфляції зроблено судом відповідно до рекомендацій Верховного Суду України (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ») за формулою: (сума заборгованості х індекс інфляції : 100) - сума заборгованості, та виглядає наступним чином:

листопад 2009 року: (70000 х 101,1 : 100) - 70000 = 770,

грудень 2009 року: (70000 х 100,9 : 100) - 70000 = 630

січень 2010 року: (70000 х 101,8 : 100) - 70000 = 1260

лютий 2010 року: (70000 х 101,9 : 100) - 70000 = 1330

березень 2010 року: (70000 х 100,9 : 100) - 70000 = 630

квітень 2010 року: (70000 х 99,7 : 100) - 70000 = - 210

травень 2010 року: (70000 х 99,4 : 100) - 70000 = - 420

червень 2010 року: (70000 х 99,6 : 100) - 70000 = - 280

липень 2010 року: (70000 х 99,8 : 100) - 70000 = - 140

серпень 2010 року: (70000 х 101,2 : 100) - 70000 = 840

вересень 2010 року: (70000 х 102,9 : 100) - 70000 = 2030

жовтень 2010 року: (70000 х 100,5 : 100) - 70000 = 350

листопад 2010 року: (70000 х 100,3 : 100) - 70000 = 210

грудень 2010 року: (70000 х 100,8 : 100) - 70000 = 560

січень 2011 року: (70000 х 101,0 : 100) - 70000 = 700

лютий 2011 року: (70000 х 100,9 : 100) - 70000 = 630

березень 2011 року: (70000 х 101,4 : 100) - 70000 = 980

квітень 2011 року: (70000 х 101,3 : 100) - 70000 = 910

травень 2011 року: (70000 х 100,8 : 100) - 70000 = 560

червень 2011 року: (70000 х 100,4 : 100) - 70000 = 280

липень 2011 року: (70000 х 98,7 : 100) - 70000 = - 910

серпень 2011 року: (70000 х 99,6 : 100) - 70000 = - 280

вересень 2011 року: (70000 х 100,1 : 100) - 70000 = 70

жовтень 2011 року: (70000 х 100,0 : 100) - 70000 = 0

листопад 2011 року: (70000 х 100,1 : 100) - 70000 = 70

грудень 2011 року: (70000 х 100,2 : 100) - 70000 = 140

січень 2012 року: (70000 х 100,2 : 100) - 70000 = 140

лютий 2012 року: (70000 х 100,2 : 100) - 70000 = 140

березень 2012 року: (70000 х 100,3 : 100) - 70000 = 210

квітень 2012 року: (70000 х 100,0 : 100) - 70000 = 0

травень 2012 року: (70000 х 99,7 : 100) - 70000 = - 210

червень 2012 року: (70000 х 99,7 : 100) - 70000 = - 210

липень 2012 року: (70000 х 99,8 : 100) - 70000 = - 140

серпень 2012 року: (70000 х 99,7 : 100) - 70000 = - 210

вересень 2012 року: (70000 х 100,1 : 100) - 70000 = 70

жовтень 2012 року: (70000 х 100,0 : 100) - 70000 = 0

листопад 2012 року: (70000 х 99,9 : 100) - 70000 = - 70

грудень 2012 року: (70000 х 100,2 : 100) - 70000 = 140

січень 2013 року: (70000 х 100,2 : 100) - 70000 = 140

лютий 2013 року: (70000 х 99,9 : 100) - 70000 = - 70

березень2013 року: (70000 х 100,0 : 100) - 70000 = 0

Всього сума інфляційного відшкодування складає 10640,00 грн.

Таким чином, сума інфляційного відшкодування, яка підлягає стягненню, складає 10640,00 грн, а зроблений позивачем розрахунок не відповідає вимогам ст. 625 Цивільного кодексу України, є помилковим та не приймається судом, оскільки, хоч в ньому і зазначені місяці з дефляцією, однак фактично при арифметичному підрахунку негативні показники в результаті дефляційних процесів не враховано, що призвело до збільшення розміру відшкодування на 730,64 грн, що порушує права відповідача, безпідставно збільшує розмір основного боргу та не відповідає правовій природі інфляційного відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 23.07.2012 у справі №5020-1922/2011.

Таким чином, сума інфляційного відшкодування, яка підлягає стягненню складає 10640,00 грн, у задоволенні позовних вимог про стягнення індексу інфляції у розмірі 730,64 грн суд відмовляє.

Відповідач проти позову заперечував з тих підстав, що позивачем виконанні роботи не у повному обсязі, оскільки згідно актів передачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008, 08.07.2008 та 06.08.2008 позивачем були передані, а відповідачем прийняті лише роботи з пусконалагоджування. Відповідач вважає, що між сторонами залишилися зобов'язання з виконання процедури передачі-прийняття монтажних робіт, а тому у відповідача, відповідно до п. 3.2.3 договору та положень ст. 854 та ч. 4 ст. 879 Цивільного кодексу України, не виникло обов'язку з оплати таких робіт.

На підставі своїх заперечень відповідачем заявлено клопотання про призначення у справі судової експертизи результатів виконання позивачем договору №4008-6349 від 22.10.2007 з метою встановлення відповідності об'ємів робіт, їх вартості, кількості використаного матеріалу та обладнання, які зазначені в актах приймання-передачі робіт фактично виконаним, а також встановлення недоліків виконаних робіт.

Суд відмовляє у задоволенні вказаного клопотання, а також не приймає заперечення відповідача до уваги з огляду на наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Якщо після прийняття роботи замовник виявив відступи від умов договору підряду або інші недоліки, які не могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (приховані недоліки), у тому числі такі, що були умисно приховані підрядником, він зобов'язаний негайно повідомити про це підрядника.

Згідно наявних у матеріалах справи актів передачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008, 08.07.2008 та 06.08.2008, на підставі яких позивач просить стягнути суму боргу, роботи замовником прийняті без зауважень та зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають. У матеріалах справи відсутні будь-які документальні докази того, що відповідач звертався до позивача з будь-якими зауваженнями стосовно об'ємів та якості виконаних позивачем робіт.

З наведеного виходить, що відповідач втратив право посилатися на недоліки у виконаній роботі з моменту прийняття ним робіт та підписання актів передачі-прийняття виконаних робіт від 30.06.2008, 08.07.2008 та 06.08.2008 відповідно.

Слід також зазначити, що у вказаних актах передачі-прийняття виконаних робіт зазначено, що прийнято «роботи з пусконалагоджування з використанням комплектуючих і матеріалів систем кондиціювання і вентиляції повітря». Оскільки комплектуючі та матеріали використовуються при здійсненні монтажу кондиціонерів, а здійснення пусконалагуджувальних робіт відносно обладнання, яке не змонтоване (не встановлене та не підключене) є технічно не можливим, суд робить висновок про те, що монтажні роботи передували пусконалагуджувальним та також виконані позивачем.

Крім того умовами договору та чинного законодавства не передбачена чітка форма оформлення акту передачі-приймання або складання акту передачі-приймання окремо за кожним видом підрядних робіт - монтажних, пусконалагуджувальних, тощо.

Як вже зазначалось, п. 6.3 договору передбачено, що, зокрема, за умови відсутності мотивованих заперечень у прийнятті робіт, наданих Замовником Виконавцю протягом п'ятиденного строку з моменту отримання одного екземпляру акту, підписаного та засвідченого печаткою Замовника, роботи вважаються прийнятими Замовником без зауважень та підлягають оплаті у повному обсязі, у відповідності з вимогами п. 3.2.3 договору.

Відносно клопотання про призначення судової експертизи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Згідно з частиною 1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.

У п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» від 23.03.2012 №4 зазначено, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Враховуючи ті обставини, що відповідач втратив право посилатися на недоліки у виконаній роботі з моменту прийняття ним робіт та підписання актів передачі-прийняття виконаних робіт, а також те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін та містять документальні докази, які підтверджують факт виконання позивачем обсягу робіт на суму договору, суд вважає не доцільним призначати у справі судову експертизу та відмовляє відповідачу у задоволенні відповідного клопотання.

Крім того слід зазначити, що з часу прийняття робіт минуло майже п'ять років, між сторонами договору щодо здійснення сервісного обслуговування обладнання не укладалось, гарантійний строк тривалістю 12 місяців передбачений п. 7.1 договору сплив, з чого виходить, що навіть при проведенні експертного дослідження та виявленні будь-яких недоліків відсутні підстави вважати, що вони виникли внаслідок неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором, оскільки за такий проміжок часу недоліки та дефекти могли виникнути у результаті неналежної експлуатації обладнання, неякісного обслуговування, демонтажу обладнання тощо.

Відносно застосування строків позовної давності за даним спором суд зазначає наступне.

Відповідач, в обґрунтування своєї заяви, посилається на те, що моментом виникнення у позивача права на стягнення грошових кошті є дата підписання останнього акту з виконаних робіт - 06.08.2008, з врахуванням 5-тиденної відстрочки оплати, трирічний строк позовної давності сплив ще 12.11.2011, а отже, виходячи з наслідків, передбачених ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо підписаного між сторонами акту взаємної звірки розрахунків відповідач зазначає, що він містить лише суму сальдо на певний період часу, в результаті чого суд позбавлений достеменно визначити зміст та природу прав і обов'язків позивача та відповідача. Підписання акту не впливає на майновий стан сторін, не призводить до зміни прав та обов'язків та носить суто інформаційний характер. Відповідач стверджує, що акт звірки не є доказом заборгованості відповідача перед позивачем, а отже й доказом переривання строку позовної давності, оскільки наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань може підтверджуватись лише первинними документами. Також відповідач зазначає, що наявний у матеріалах справи акт взаємної звірки розрахунків підписаний не уповноваженою особою - бухгалтером підприємства.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно п. 4.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

З огляду на викладене, підписання сторонами наявного у матеріалах справи акту взаємної звірки розрахунків від 28.12.2010 свідчить про визнання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем у сумі 70000,00 грн, що є підставою для переривання строку позовної давності, оскільки вказаний акт підписаний уповноваженою особою відповідача - головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза» в межах строку позовної давності.

Суд погоджується з висновком відповідача про те, що акт звірки взаєморозрахунків не є первинним документом. Разом з тим заперечення відповідача щодо підписання акту не уповноваженою особою не приймаються судом до уваги, оскільки є необґрунтованими та спростовуються нормами матеріального права.

Згідно ч. ч. 2-4 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, зокрема, введення до штату підприємства посади бухгалтера або створення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Таким чином, головний бухгалтер, який підписав акт взаємної звірки розрахунків є посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза», а доказів того, що позивач знав чи за всіма обставинами не міг не знати про обмеження повноважень головного бухгалтері, якщо такі існували, відповідачем не надано.

Отже, вказаний акт, хоч і не є первинним обліковим документом, проте є зведеним документом, який складений відповідно до вимог чинного законодавства, встановлених для складання таких документів, а заперечення відповідача у справі жодним чином не обґрунтовані належними та допустимими доказами у справі та спростовуються вищенаведеними обставинами.

За таких обставин акт взаємної звірки розрахунків від 28.12.2010 є належним доказом визнання відповідачем своїх зобов'язань, а відтак його складення сторонами у справі перериває строк позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 24.04.2007 у справі №19/125/06 та постанові Вищого господарського суду України від 12.09.2012 у справі №18/1/5022-7/2012.

Отже, заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 7 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до п.-п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір сплачується виходячи з 2-х відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у справі при зверненні до суду із позовною заявою про стягнення 113257,76 грн було сплачено судовий збір у розмірі 2365,16 грн платіжним доручення №42 від 14.05.2013, тоді як до сплати підлягав судовий збір у розмірі 2265,16 грн.

Враховуючи, що позивач при зверненні із позовом до суду при сплаті судового збору допустив його переплату на суму 100,00 грн, а також у ході розгляду справи зменшив суму позовних вимог, суд вважає за необхідне повернути на його користь різницю між сплаченим судовим збором та сумою судового збору, яка підлягала сплаті - 100,00 грн, а також у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог - 491,96 грн.

Згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» задоволено частково судові витрати по сплаті судового збору судом покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у зв'язку з чим суд відшкодовує позивачу судовий збір за рахунок відповідача у розмірі 1758,59 грн (розрахунок здійснено за формулою: сума задоволених позовних вимог х сума сплаченого судового збору / суму заявлених позовних вимог; 87929,58 х 1773,20 / 88660,22=1758,59).

Вступна і резолютивна частини рішення оголошені у судовому засіданні 16.07.2013.

Повне рішення складено 19.07.2013.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза» (98645, АР Крим, смт Гурзуф, вул. Ялтинська, 16, код ЄДРПОУ 30862998, р/р26007000090678 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 25661949, р/р260000130160 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627) суму основної заборгованості у розмірі 70000,00 грн, 3% річних у розмірі 7289,58 грн, індекс інфляції у розмірі 10640,00 грн, судовий збір у розмірі 1758,59 грн.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лоза» індексу інфляції у розмірі 730,64 грн відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АР Крим код ЄДРПОУ 38040558, МФО 824026 рахунок №31211206783002, відкритий в ГУ ДКСУ в АРК м. Сімферополь, за кодом класифікації доходів бюджету 22030001) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕК АС» (03062, м. Київ, проспект Перемоги, 67, код ЄДРПОУ 25661949, р/р260000130160 в АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627) суму в розмірі 100,00 грн у зв'язку з переплатою позивачем судового збору та суму в розмірі 491,96 грн у зв'язку із зменшенням суми позовних вимог перераховану до Державного бюджету України за платіжним дорученням №42 від 14.05.2013.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя Н.М. Лагутіна