Постанова

від 19.07.2013 по справі 5009/3920/12

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.07.2013 р. справа №5009/3920/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Принцевської Н.М. суддівДібрової Г.І., Колядко Т.М. при секретарі судового засідання Міготіній К.С. за участю представників сторін: від позивача: Волнова Ю.В. - довіреність б/н від 22.03.2012р. від відповідача: від третьої особи:Лазаренко Г.І. - довіреність б/н від 01.11.2012р. не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж плюс», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2013р. (повний текст 26.02.2013р.) у справі№ 5009/3920/12 (головуючий Колодій Н.А., судді Зінченко Н.Г., Шевченко Т.М.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж», м. Запоріжжя до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж плюс», м. Запоріжжя Товариство з обмеженою відповідальністю «Автолідер-2010», м. Запоріжжя про стягнення 114 301,91 грн.

В С Т А Н О В И В:

Господарський суд Запорізької області рішенням від 12.02.2013р. задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромонтаж", м. Запоріжжя про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектромонтаж Плюс", м. Запоріжжя боргу в сумі 114 301,91 грн.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій вказав, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Просив рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2013р. у справі № 5009/3920/12 скасувати в частині стягнення заборгованості в сумі 58162,01грн.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2013р. по справі №5009/3920/12 скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 58162,01 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в частині стягнення 58162,01 грн. основного боргу. Також заявив клопотання про визнання доказів недопустимими.

Представник позивача в судовому засіданні вказав, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, таким, що винесене без порушень норм матеріального та процесуального права, тому просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Проти задоволення клопотання представника відповідача заперечував.

Представник третьої особи до судового засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надав, явка сторін ухвалою суду від 25.06.2013 р. не була визнана обов'язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Заявлене відповідачем клопотання про визнання доказів недопустимим колегією суддів апеляційної інстанції відхилено, як таке, що не відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст.101 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції частково не відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а висновки, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи з огляду на наступне.

Між сторонами виникли фактичні правовідносини, за якими ТОВ "Укрелектромонтаж" передало товар, а ТОВ "Укрелектромонтаж Плюс" прийняло товар на умовах оплати за цінами, зазначеними в видаткових накладних у період з травня по грудень 2011 року.

При звернені до суду позивач в обґрунтування своїх вимог надав видаткові накладні: № ЛНА-000004 від 06.05.2011 р. (на суму 11238,08 грн.), № ЛНА - 000007 від 24.06.2011 р. (на суму 7037,81 грн.), № ЛНА - 000009 від 29.07.2011 р. (на суму 14715,92 грн.), № ЛНА - 000010 від 22.08.2011 р. (на суму 5751,76 грн.), № ЛНА-000011 від 22.08.2011 р. (на суму 22868,46 грн.), № ЛНА - 000012 від 22.08.2011 р. (на суму 5600,78 грн.), № ЛНА - 000013 від 22.08.2011 р. (на суму 3049,98 грн.), № ЛНА-000014 від 22.08.2011 р. (на суму 18868,92 грн.), № ЛНА-000017 від 31.08.2011 р. (на суму 10823,80 грн.), № ЛНА-000022 від 12.12.2011 р. (на суму 14346,40 грн.), копії містяться в матеріалах справи, за якими він ніби-то передав відповідачу товар на загальну суму 114301,91 грн.

Позивач 14.08.2012 р. направив на адресу відповідача вимогу (вих. № 14/08-01), якою просив сплатити заборгованість в сумі 114301,91 грн. за поставлений товар.

Оскільки відповідач в добровільному порядку не сплатив вартість поставленого товару, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з останнього боргу в сумі 114301,91 грн.

Позивач наполягає на тому, що спірний товар було передано відповідачу на умовах купівлі-продажу, а відтак у останнього виник обов'язок оплатити придбаний товар.

Загальними нормами чинного законодавства, зокрема, статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно ст.173,174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасникам відносин в сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта ( виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт ( управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарське зобов'язання виникає, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ст. 180 Господарського кодексу України).

Позивач обґрунтовує свою правову позицію тими обставинами, що між сторонами у спрощений спосіб ніби-то було укладено угоду купівлі-продажу товару, що підтверджується певними діями сторін.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши надані позивачем документи, місцевий суд дійшов помилкового висновку, що вищезазначені видаткові накладні, складені відповідно до норм чинного законодавства, підписані представниками сторін та ніби-то є доказами проведення сторонами господарських операцій.

Зокрема, надані позивачем видаткові накладні не є належними та допустимими доказами по справі відповідно до норм ст.ст. 33,34,36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не відповідають передбаченим законом вимогам. Так, з боку відповідача ці видаткові накладні підписані невідомими особами, повноваження яких не підтверджують ані відповідач, ані матеріали справи (відсутні довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей).

Судовою колегією не приймаються до уваги вказані документи в якості належних доказів по справі, що ніби-то свідчать про укладення сторонами угоди купівлі-продажу товару в спрощений спосіб.

Посилання суду першої інстанції та позивача на податкові накладні не можуть бути прийняті до уваги, оскільки відсутні докази наявності саме первинних документів проведення сторонами господарських, а не податкових операцій.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи 23.08.2011 р. між ТОВ "Автолідер-2010" (комісіонер) та ТОВ "Укрелектромонтаж" (комітента) в особі Луценко М.Д. було укладено договори комісії за № КІМ/848577 від 23.08.2011 р., № КІМ/848578 від 23.08.2011 р., № КІМ/848579 від 23.08.2011 р., № КІМ/848580 від 23.08.2011 р., № КІМ/848581 від 23.08.2011 р., відповідно до яких ТОВ "Автолідер-2010" (комісіонер) зобов'язався за дорученням ТОВ "Укрелектромонтаж" (комітента) за комісійну плату за рахунок комітента, але від свого імені, укласти договір продажу транспортних засобів, а саме автомобілів, зазначених у спірних накладних.

До матеріалів справи залучено довіреність ТОВ "Укрелектромонтаж Плюс", яка видана Семаку М.М. на право придбання автотранспортних засобів та оформлення довідок - рахунків для ТОВ "Укрелектромонтаж Плюс".

ТОВ "Автолідер-2010" виставило для сплати вартості придбаних ТОВ "Укрелектромонтаж Плюс" транспортних засобів довідки -рахунки: № 848577, 848579, 848578, 848586, №848581, копії яких залучені до матеріалів справи.

Продаж автомобілів було оформлено договорами купівлі - продажу (№ КІМ № 848581 від 23.08.2011 р., № КІМ № 848579 від 23.08.2011 р., б/н від 23.08.2011 р., № КІМ № 848578 від 23.08.2011 р.), відповідно до яких ТОВ "Автолідер-2010" (продавець, який виступав за дорученням власника ТОВ "Укрелектромонтаж") зобов'язався передати у власність "Укрелектромонтаж Плюс" автомобілі, за цінами які були визначені в договорах.

Таким чином, судова колегія вважає вірним висновок суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості отриманих автомобілів, але не на підставі видаткових накладних, а на підставі наявних у матеріалах справи довідок-рахунків.

Згідно зі ст., ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Виходячи з наведених норм права та матеріалів справи, судова колегія вважає, що позовні вимоги ТОВ "Укрелектромонтаж" до ТОВ "Укрелектромонтаж Плюс" про стягнення боргу в сумі 114301,91 грн. підлягають задоволенню частково у сумі з відмовою в задоволенні вимог про стягнення боргу в сумі

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом частково неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, невірно застосовані норми матеріального та процесуального права України, що призвело до прийняття неправильного рішення в частині задоволення позовних вимог в повному обсязі. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду підлягає частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення по справі з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в сумі 58162,01 грн., з залишенням без змін висновку суду про задоволення позовних вимог про стягнення боргу в сумі 56139,90 грн. за мотивами, викладеними в постанові апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по справі покладаються на сторони, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж Плюс», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року по справі № 5009/3920/12 - задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року по справі № 5009/3920/12 - скасувати частково.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж Плюс» м. Запоріжжя про стягнення 114301,91 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж Плюс», 69009, м. Запоріжжя, вул.Теплична, буд. 10, ЗКПО 33009508, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж», 69057, м. Запоріжжя, вул. Антенна, буд. 8, ЗКПО 32889786 , борг в сумі 56139,90 грн. та витрати по сплаті судового збору за подання позову в розмірі 1122,44 грн.

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж», м.Запоріжжя у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж Плюс», м. Запоріжжя, боргу у сумі 58162,01 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж» 69057, м. Запоріжжя, вул. Антенна, буд. 8, ЗКПО 32889786 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрелектромонтаж Плюс» 69009, м. Запоріжжя, вул.Теплична, буд. 10, ЗКПО 33009508, витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 861 грн.

Доручити господарському суд Запорізької області видати накази.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

Т.М. Колядко

Надруковано 6 примірників:

1-позивачу;

1-відповідачу;

1-третій особі;

1-до справи;

1-ГС;

1-ДАГС