Ухвала

від 16.07.2013 по справі 2а-4954/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2013 р. м. Київ К/800/24414/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Приходько І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроселл»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року

у справі № 2а-4954/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроселл»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроселл» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Євроселл») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2012 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2012 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заперечень на касаційну скаргу від ДПІ не надійшло.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Євроселл» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.12.2008 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 03.03.2012 року № 3/22-08/33545629.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , занижено податок на прибуток на 1 511 115 грн., та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , ст. 185, п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме - занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 208 891 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.03.2012 року № 0000682208, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1397759 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 326413 грн. та № 0000672208, яким ТОВ «Євроселл» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1087018 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 253333 грн.

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Пунктом 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України ) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.03.2007 року між ТОВ «Євроселл» та ТОВ «Астеліт» було укладено Договір №АМ07UFR225 (далі - Договір №АМ07UFR225), відповідно до умов якого позивач надає послуги з пошуку корпоративних абонентів з метою їх подальшого підключення до мережі ТОВ «Астеліт», документального оформлення цих дій шляхом підписання договору про надання послуг рухомого (мобільного) зв'язку та передачі всіх укладених документів його уповноваженим особам.

Крім того, ТОВ «Євроселл» укладено агентські договори про надання послуг щодо пошуку та сприяння в підключенні корпоративних клієнтів з ТОВ «Трейд-Фокс»від 17 листопада 2008, з ТОВ «Вестком-Груп» від 20 листопада 2008 року, з ТОВ «Корнест»від 21 липня 2009 року, з ТОВ «Преображеніє» від 02 червня 2010 року, з ТОВ «Прістекс ЛТД» від 02 серпня 2010 року, з ТОВ «Профінком» № 000003 від 24 січня 2011 року, а також договір про надання послуг № 28112008-1 з ТОВ «Тібурон» від 28 листопада 2008 року щодо розробки програмного забезпечення (далі - Договори). На підставі вказаних Договорів ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком» та ТОВ «Тібурон» надали позивачу відповідні послуги на загальну суму 6044455,27 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 1208891,05 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані послуги оплатив повністю, в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 1208891 грн., що підтверджується картками рахунків та платіжними дорученнями.

Судом першої інстанції було встановлено, що зобов'язання за Договорами між ТОВ «Євроселл»та ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком», ТОВ «Тібурон» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт, картками рахунків, платіжними дорученнями та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується договорами № АМ07UFR225 від 01.03.2007, № ACS10UAG002 від 01.02.2010 та додатками до них з ТОВ «Астеліт», з метою виконання яких позивачем було здійснено відповідні господарські операції з ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком», ТОВ «Тібурон», а також первинними документами, складеними за результатами виконання таких договорів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума ПДВ у розмірі 1087018 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком» та ТОВ «Тібурон».

На час складання вказаних податкових накладних ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком» та ТОВ «Тібурон» були зареєстровані платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу , на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу , з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу .

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу .

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу , крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу .

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналогічні за змістом положення містяться у ст. 3 , п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» .

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що витрати позивача за Договорами з ТОВ «Трейд-Фокс», ТОВ «Вестком-Груп», ТОВ «Корнест», ТОВ «Преображеніє», ТОВ «Прістекс ЛТД», ТОВ «Профінком» та ТОВ «Тібурон» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, реальність вказаних господарських операцій та їх пов'язаність підтверджується договорами № АМ07UFR225 від 01.03.2007, № ACS10UAG002 від 01.02.2010 та додатками до них та іншими первинними документами з ТОВ «Астеліт», у зв'язку з чим висновки акту перевірки є необґрунтованими, а прийнятті податкові повідомлення-рішення безпідставними та неправомірними.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суду приходить до висновку, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано норми матеріального права та невірно надана правова оцінка обставин у справі, що призвело до помилкового скасування рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2012 року - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроселл» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2013 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2012 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак І.В. Приходько