Постанова

від 17.07.2013 по справі 826/9269/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 липня 2013 року 16:00 № 826/9269/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі судового засідання Пасічнюк С.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасувати податкових повідомлень-рішень від 11.12.2012 р. №0007552270 та № 0007562270.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач в судове засідання, призначене на 15.07.2913 р. не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, письмових пояснень чи заперечень по суті заявлених позовних вимог суду не подав.

Відповідно до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест» за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2012 р.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Вест-Інтер'єр» та ТОВ «Ренесанс Інвест» за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2012 р. перевіркою не встановлено.

В ході перевірки відповідачем встановлено, що позивач мав взаємовідносини із ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «СП ЕТО» (далі-контрагенти), які ґрунтувалися на наступних договорах:

- з ТОВ «Ін-Буд-Київ» на договорі підряду від 01.02.2011 р. № 0102/11, за яким позивач як підрядник передав, а контрагент як субпідрядник прийняв на себе зобов'язання своїми силами і засобами із забезпеченням належної якості виконати роботи по будівництву торгово-сервісного комплексу для продажу та обслуговування автомобілів марки «Mitsubishi» по вул. С. Ковпака (перетин з вул. Героїв Праці) в м. Харкові та реконструкції складу під рихтувально-фарбувальний комплекс з автосалоном в м. Києві по вул. Новоконстянтинівська, 4-а.

- з ТОВ «РІП» на договорі підряду від 14.04.2011 р. № 1404/11, за яким позивач як підрядник доручив, а контрагент як субпідрядник прийняв на себе зобов'язання виконати ремонтно-будівельні роботи на об'єктах підрядника згідно із затвердженою проектно-кошторисною документацією та здати роботи підряднику у встановлений цим Договором термін, а саме: улаштування огородження майданчику у с. Гора Бориспільського районі Київської області; додаткові роботи при реконструкції складу під рихтувально-фарбувальний комплекс з автосалоном в м. Києві, вул. Новоконстянтинівська, 4-а; комплекс загально-будівельних робіт у торгово-сервісному центрі для продажу та обслуговування автомобілів марки «Mitsubishi» по вул. Героїв Праці, 28 у м. Харкові; благоустрій прибережної зони Русанівської набережної, м. Київ.

- з ТОВ «Будівельне Управління 26» на договорі підряду від 08.08.2011 р. №0808/11. При цьому, первинні документи по взаємовідносинам позивача із зазначеним контрагентом вилучені старшим оперуповноваженим УДСБЕЗ ГУМВС України в м. Києві, про що свідчить протокол виїмки від 25.07.2011 р.

- з ТОВ «СП ЕТО» на договорі підряду від 29.10.2010 р. № 29/10/10, за яким позивач як підрядник передав, а контрагент як субпідрядник прийняв на себе зобов'язання своїми силами і засобами із забезпеченням належної якості виконати роботи по будівництву торгово-сервісного комплексу для продажу та обслуговування автомобілів марки «Mitsubishi» по вул. С. Ковпака (перетин з вул. Героїв Праці) в м. Харкові; реконструкції складу під рихтувально-фарбувальний комплекс з автосалоном в м. Києві по вул. Новоконстянтинівська, 4-а та ремонтно-будівельні роботи на об'єкті за мовника в м. Харкові по вул. Клочківська, 59.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів підряду, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані контрагентами роботи, останніми виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні та акти приймання виконаних будівельних робіт, які, на думку позивача, є документами, що дають йому право на податковий кредит.

В той же час, в ході аналізу інформаційної бази даних «АІС ОР» встановлено наступне.

ТОВ «Ін-Буд-Київ» зареєстровано Печерською районною в м. Києві Державною адміністрацією, але на дату написання акту товариство має стан - «до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей».

В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Ін-Буд-Київ» відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувались протягом перевіряємого періоду, що підтверджується податковою звітністю ТОВ «Ін-Буд-Київ».

ТОВ «РІП» зареєстровано Шевченківською районною в м. Києві Державною адміністрацією, але на дату написання акту товариство має стан - «припинено, але не знято з обліку».

В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «РІП» відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувались протягом перевіряємого періоду, що підтверджується податковою звітністю ТОВ «РІП».

ТОВ «Будівельне Управління 26» зареєстровано Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією, але на дату написання акту товариство має стан - «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням».

В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «Будівельне управління 26» відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувались протягом перевіряємого періоду, що підтверджується податковою звітністю ТОВ «Будівельне управління 26».

ТОВ «СП ЕТО» зареєстровано Шевченківською районною в м. Києві державною адміністрацією, але на дату написання акту товариство має стан - «припинено, але не знято з обліку».

В ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявність складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Фактично згідно податкової звітності у ТОВ «СП ЕТО» відсутнє виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Відсутні необхідні основні фонди та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувались протягом перевіряємого періоду, що підтверджується податковою звітністю ТОВ «СП ЕТО».

Крім того, в ході перевірки, податковим органом встановлено, що в провадженні СВ ДПІ у Києво-Святошинському районі перебуває кримінальна справа № 13-9747 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України, тобто умисному ухиленні від сплати податків, що призвело до фактичного ненадходження до державного бюджету коштів в особливо великих розмірах.

За версією досудового слідства, директор ТОВ «Нотекс-Буд» ОСОБА_2 на протязі 2011 року безпідставно формував податковий кредит з податку на додану вартість та завищив валові витрати з податку на прибуток, використовуючи в ланцюгу ряд підприємств, що мають ознаки фіктивності, а саме: ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест».

Допитані, в ході досудового слідства, директори ТОВ «Ін-Буд-Київ» ОСОБА_3, ТОВ «РІП» ОСОБА_4, ТОВ „Будівельне управління 26» ОСОБА_5, ТОВ „СП ЕТО» ОСОБА_6 показали, що до діяльності підприємств ніякого відношення не мають, фінансово-господарських взаємовідносин з іншими підприємствами не проводили, вказані підприємства зареєстрували (перереєстрували) за грошову винагороду без мети зайняття підприємницькою діяльністю.

Крім того, слідством встановлено, що реально діючі підприємства перераховували грошові кошти за начебто проведені роботи, надані послуги чи поставлені товари на рахунки ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест», проте ніякі роботи не проводилися, послуги не надавалися, товари не поставлялися, а лише створювалась видимість проведення господарських операцій шляхом використання документів суб'єктів з ознаками фіктивності, а саме: ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест».

Більше того, відповідно до матеріалів перевірок зазначених контрагентів, які надійшли до відповідача, а саме: акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про результати невиїзної перевірки ТОВ «Ін-Буд-Київ» в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за лютий 2011» від 10.05.2011 р. №1084/23-08/36925136; актів ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період червень-липень 2011 р.» № 1984/23-03/32163147 від 07.09.2011 р. та «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість за період березень-травень 2011 р.» № 1803/23-03/32163147 від 08.08.2011 р.; акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «СП ЕТО» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.01.2011 р.» № 718/23-03/33696460 від 31.03.2011 р., операції за участю зазначених контрагентів є містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів (робіт, послуг). Отже, усі операції, вчинені зазначеними контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Таким чином, відповідачем надано оцінку викладеному та зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснюється ними поза межами правового поля, а усі правочини (договори), укладені такими контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, отже є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 27.11.2012 р. № 528/1-22-70-31745169, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: пп.7.4.1., пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем завищено податковий кредит на суму 218 000,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду) на загальну суму 218 000,00 грн., а саме по періодах: у листопаді 2010 року у сумі 46 492,00 грн.; у грудні 2010 року у сумі 171 508,00 грн.; п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, позивачем завищено податковий кредит на суму 586 552,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 586 552,00 грн., а саме по періодах: у січні 2011 року у сумі 15 000,00 грн.; у лютому 201 і року у сумі 47 667,00 грн., у березні 2011 року у сумі 45000,00 грн.; у квітні 2011 року у сумі 67 167,00 грн.; у травні 2011 року у сумі 24 000,00 грн.; у червні 2011 року у сумі 84 167,00 грн.; у липні 2011 року у сумі 178 333,00 грн.; у серпні 2011 року у сумі 109 785,00 грн.; у вересні 2011 року у сумі 15 433,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду у жовтні 2011 року у сумі 8 333,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки від 27.11.2012 р. № 528/1-22-70-31745169, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін, a заперечення - без задоволення.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 27.11.2012 р. № 528/1-22-70-31745169, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 11.12.2012 р. № 0007562270, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 333,00 грн.; від 11.12.2012 р. № 0007552270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 804 552,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 130 388,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатами якого, оскаржувані рішення - залишені без змін, а скарги - без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність контрагентів позивача здійснювалась ними поза межами правового поля, а укладені ними правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності правочинів, вчинених між позивачем та контрагентами, в силу їх нікчемності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26.06.2007 р., положення статей 207 и 208 Господарського Кодексу України слід застосовувати з врахуванням того що договір, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Формування податкового кредиту та, відповідно, від'ємного значення ПДВ за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу).

Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.6. ст.198 Кодексу, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 Закону, п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп.7.5.1. п.7.5. Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.2. ст.198 Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно пп.7.7.1. п.7.7. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.200.1., ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп.7.7.1 п.7.7. ст.7 зазначеного закону, п.200.1. ст.200 Кодексу, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону, Кодексу), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбані товари (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, а також формування від'ємного значення податку на додану вартість, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі від 02.06.2011 p. № 742/11/13-11, «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладу в оглядовому листі від 06.07.2009 р. № 982/13/13-09, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. також зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Таким чином, виконання робіт для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснена і підтверджена належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання/реалізації товарів (робіт, послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу доходів/витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкових зобов'язань та податкового кредиту для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи видані позивачу контрагентами на виконання нікчемних (недійсних) правочинів (договорів) суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати подані позивачем первинні документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які підтверджують фактичне отримання позивачем робіт від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право на податковий кредит та формування від'ємного значення ПДВ.

Таким чином, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11.12.2012 р. №0007552270 та № 0007562270.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс-2002» відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя В.П. Шулежко