Ухвала

від 20.05.2014 по справі 826/9269/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2014 року м. Київ К/800/53111/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі№ 826/9269/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Рембудсервіс - 2002» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2013 року у справі № 826/9269/13-а в задоволені позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року апеляційну скаргу ТОВ «Рембудсервіс-2002» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.07.2013 року у справі № 826/9269/13-а скасовано. Ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби від 11.12.2012 року № 0007552270 та № 0007562270.

Не погоджуючись із постановою апеляційного суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, залишити в силі постанову суду першої інстанції. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 203, 204, 207, 208, 215, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 9, 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест» за період з 01.10.2010 року по 31.07.2012 року складено акт від 27.11.2012 року № 528/1-22-70-31745169, яким зафіксовані порушення позивачем норм пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку з чим завищено податковий кредит на суму 218 000,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду) на загальну суму 218 000,00 грн.; п. п. 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку у чим позивачем завищено податковий кредит на суму 586 552,00 грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 586 552,00 грн. та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду в жовтні 2011 року в сумі 8 333,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 11.12.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0007562270, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 8 333,00 грн.; № 0007552270, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 804 552,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 130 388,00 грн.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем неправомірно сформовано податковий кредит по операціям з ТОВ «Ін-Буд-Київ», ТОВ «РІП», ТОВ «Будівельне Управління 26», ТОВ «Вест-Інтер'єр», ТОВ «СП ЕТО», ТОВ «Ренесанс Інвест».

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання спірних правочинів (договорів).

Колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 цього Кодексу).

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу) (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено п. 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Вказані положення кореспондуються з нормами пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ТОВ «Ін-Буд-Київ», TOB «РІП», TOB «Будівельне Управління 26», TOB «СП ЕТО» підтверджується матеріалами справи, зокрема, актами здачі-приймання виконаних робіт, довідками щодо наданих послуг та виписками з банку по особових рахунках, податковими накладними.

На момент здійснення господарських договорів контрагенти були належним чином зареєстровані в ЄДР, мали свідоцтво платника ПДВ, а оговорені у договорах роботи на об'єкті були здійснені, про що складені акти виконаних робіт.

Усі здійснені банківські та господарські операції між TOB «Рембудсервіс 2002» та TOB «Ін-Буд-Київ», TOB «РІП», TOB «Будівельне Управління 26», TOB «СП ЕТО» знайшли своє належне відображення на відповідних рахунках бухгалтерського обліку, відображені у податкових деклараціях і розрахунках.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень від 11.12.2012 року № 0007552270 та № 0007562270, колегія суддів погоджуються з висновком апеляційного суду про задоволення позову в цій частині.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування витрат та податкового кредиту позивачем через відсутність фактичного виконання операцій із спірними контрагентами, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 року у справі № 826/9269/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак