Рішення

від 15.07.2013 по справі 905/3460/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.07.2013р. Справа № 905/3460/13

Господарський суд Донецької області у складі судді Стукаленко К.І., при секретарі судового засідання Шевчук Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Приватного підприємства «Максервіс I», м. Макіївка, Донецька область

до відповідача : Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія - Лідер», м. Маківка, Донецька область

про стягнення 301 707грн. 36коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Саркісов О.В. - представник за довіреністю від 01.02.2013р.

від відповідача: Носов О.М. - представник за довіреністю від 15.11.2012р.

Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81 1 Господарського-процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 03.07.2013р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено перерву до 15.07.2013р.

У судовому засіданні 15.07.2013р. суд виходив до нарадчої кімнати (каб. 412) для прийняття рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Приватне підприємство «Максервіс I», м. Макіївка, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія - Лідер», м. Маківка, Донецька область, про стягнення неодержаного прибутку в сумі 301 707грн. 36коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що всупереч умовам договору №26 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів від 01.06.2012р., починаючи з серпня 2012р., відповідач як замовник не допускав позивача як підрядника до об'єктів, на яких позивач повинен був обслуговувати та ремонтувати ліфти, що спричинило, на думку позивача, неотримання ним доходу у сумі 301 707грн. 36коп. Позивач також зазначає, що неможливість виконання умов вказаного договору була зумовлена укладанням відповідачем договору на технічне обслуговування ліфтів з іншим підприємством. Нормативно вимоги позивача обґрунтовані ст.ст. 224-226 Господарського кодексу України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що між сторонами за договором були підписані акти приймання виконаних робіт за червень та липень 2012р., а починаючи з серпня 2012р. позивач ніяких робіт з обслуговування та ремонту ліфтів не виконував. Ніяких претензій з боку позивача в адресу відповідача з приводу недопущення для виконання робіт не надходило.

У судовому засіданні 15.07.2013р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, представник відповідача проти задоволення позову заперечив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Лідер -» (далі - замовник) та Приватним підприємством «Максервіс I» (далі - підрядник) був укладений договір №26 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів від 01.06.2012р. (далі - договір), за умовами якого замовник доручив, а підрядник прийняв на себе зобов'язання з організації і виконання робіт з технічного обслуговування та ремонту ліфтів на об'єктах замовника. Повне технічне обслуговування включає в себе весь комплекс ремонтних робіт, який забезпечує справність і надійну експлуатацію ліфтів і диспетчерських систем, а також нагляд за безпечною їх експлуатацією. Система технічного обслуговування та ремонту ліфтів передбачає виконання за графіком робіт з метою забезпечення безперебійної роботи ліфтів, а також запобігання передчасного спрацювання обладнання і підтримання їх належного стану (п. 1.1. договору).

Відповідно до протоколу №3 від 11.07.2012р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Лідер -» було прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія - Лідер».

Як визначено п. 2.1 договору щомісячна оплата робіт складає 33 523грн. 04коп., що співпадає з відомостями, вказаними у додатку до договору, який є невід'ємною частиною договору.

Згідно з п.5.1. договору у кінці поточного місяця підрядник надає замовнику акти виконаних робіт (2 примірника) з зазначенням їх вартості.

Пунктом 5.2. договору визначено, що замовник підписує акт, засвідчує підпис печаткою і у 3-деннний термін повертає примірник акту підряднику.

Відповідно до п.5.7 договору на підставі підписаних актів замовник самостійно оплачує виконані роботи не пізніше десятого числа наступного місяця.

У виконання умов договору сторонами 30.06.2012р. та 31.07.2012р. були складені акти приймання робіт з ремонту та технічного обслуговування ліфтів за червень 2012р. на суму 32 680грн. 54коп. та за липень 2012р. на суму 32 965грн.

Договір є чинним, доказів розірвання договору за згодою сторін або в судовому порядку сторонами не надано.

Вказані факти були встановлені набравшими законної сили рішеннями господарського суду Донецької області від 24.12.2012р. по справі №5506/33/111/2012 та від 11.03.2013р. по справі №905/79/13-г, отже, за приписами ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доведення в процесі розгляду даної справи.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення неодержаного прибутку в сумі 301 707грн. 36коп., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом ст.ст. 611, 623 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як визначено ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Таким чином, аналіз чинного законодавства свідчить про те, що відшкодування збитків є заходом цивільної відповідальності, а збитками є об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також в неодержанні кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України.

Необхідними умовами цивільно-правової відповідальності по відшкодуванню збитків за загальними правилами є: протиправність поведінки, дія чи бездіяльність особи, шкідливий результат такої поведінки (збитки) та причинний зв'язок між протиправною поведінкою і завданими збитками. Умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання у вигляді відшкодування збитків також є вина боржника, однак, кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Як вбачається з пояснень позивача, понесення ним збитків у розмірі 301 707грн. 36коп. було спричинено неотриманням доходу за договором №26 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів від 01.06.2012р. внаслідок порушенням відповідачем умов договору, а саме, у зв'язку із недопущенням позивача як підрядника до об'єктів, на яких позивач повинен був обслуговувати та ремонтувати ліфти, що було зумовлено укладанням відповідачем договору на технічне обслуговування ліфтів з іншим підприємством.

При цьому, суд зазначає, що згідно із ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства є змагальність, яка полягає у тому, що сторони у процесуальній формі доводять свою правоту та за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Вказаний припис також узгоджується зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Із приписів вказаної норми випливає, що обставини, на яких ґрунтується вимоги та заперечення сторін, мають встановлюватись судом на підставі фактичних даних, якими є докази. Разом з тим, як свідчать наявні в матеріалах справи документи, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували факт як порушення з боку відповідача умов договору, так і понесення збитків, які б могли бути реально отримані позивачем. Позивачем також не надано жодного доказу того, що для одержання прибутку ним були вжиті будь-які заходи щодо його одержання.

При цьому, суд зазначає, що складений позивачем в односторонньому порядку без виклику представників відповідача акт від 14.09.2012р. про недопущення працівників позивача до диспетчерського пункту для виконання умов договору не є безумовним доказом порушення відповідачем умов договору №26 від 01.06.2012р.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений склад цивільного правопорушення, наявність усіх елементів якого є підставою для відповідальності відповідача, з огляду на що позовні вимоги Приватного підприємства «Максервіс I» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія - Лідер» про стягнення неодержаного прибутку в сумі 301 707грн. 36коп. є такими, що задоволенню не підлягають.

З огляду на відмову в задоволенні позову витрати позивача зі сплати судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Зважаючи на викладені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 11, 22, 509, 611, 623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4 2 -4 7 , 32, 33, 34, 35, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного підприємства «Максервіс I», м. Макіївка, Донецька область, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія - Лідер», м. Макіївка, Донецька область, про стягнення неодержаного прибутку в сумі 301 707грн. 36коп., відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу, протягом десяти днів. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 15.07.2013р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2013р.

Суддя К.І. Стукаленко