Ухвала

від 09.07.2013 по справі 826/3296/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3296/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В. Суддя-доповідач: Безименна Н.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 липня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Безименної Н.В.,

суддів: Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.,

при секретарі: Проценко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Локсервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Локсервіс» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2013 року ТОВ «Локсервіс» звернулося в Окружний адміністративний суд м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило скасувати податкові повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0014392202 та № 0014402202 від 14.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 квітня 2013 року позов залишено без задоволення.

Рішення суду вмотивовано тим, що відсутність доказів виготовлення та використання позивачем у своїй господарській діяльності комплектуючих до дверей виключає можливість причинно - наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договору у господарській діяльності, також в процесі розгляду справи судом не встановлено обставин існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На думку апелянта, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, апелянт посилається на те, що на момент видачі спірних податкових рішень та подання позовної заяви ПП «Алмаз 2006» перебувало у реєстрі платників податку на додану вартість та рахується в Єдиному державному реєстрі та не перебуває в процесі припинення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - залишити без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС 29.11.2012 року на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Алмаз 2006» (код ЄДРПОУ 34198901) за період з 01.12.2011 по 31.12.2011, за результатами якої складено акт від 29.11.2012 № 1105/22-2/32850324.

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем ст. 185, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України та п. 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 № 165, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 77.1 ст. 77, п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0014392202, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 45 272,50 грн., оскільки позивачем, на думку податкового органу, було занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, на 36 218,00 грн. за грудень 2011 року.

Крім цього, дійшовши висновку про порушення позивачем вищевказаних норм податкового законодавства, відповідач згідно з п. 54.3 ст. 54 та п. 58.1 ст. 58 Податкового кодексу України та відповідно до п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки прийняв податкове повідомлення - рішення № 0014402202, відповідно до якого позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 137 115,00 грн., оскільки позивачем, на думку податкового органу, було завищено суму від'ємного значення податку на додану вартість на 137 115,00 грн. за грудень 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції погодився із висновками податкового органу щодо укладення угоди між позивачем та ПП «Алмаз 2006» без мети настання реальних наслідків у зв'язку з відсутністю надання ПП «Алмаз 2006» послуг та поставки товару позивачу, що свідчить про нікчемність договору, який не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, отже, позивачем придбавалися товари (перераховувалися кошти) без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З пояснень позивача вбачається, що між ТОВ «Локсервіс» та ПП «Алмаз 2006» було укладено договір № 03/01 від 30.11.2011. Предметом даного договору було придбання позивачем у ПП «Алмаз 2006» комплектуючих до дверей у грудні 2011 року на загальну суму 1 040 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 173 333,00 грн.

Згідно Акту перевірки на виконання вищевказаного договору ПП «Алмаз 2006» було виписано на адресу позивача наступні податкові накладні: № 30 від 20.12.2011 на суму 260 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 43 333,33 грн.; № 38 від 22.12.2011 на суму 392 400,00 грн., в т.ч. ПДВ - 65 400,00 грн.; № 40 від 26.12.2011 на суму 387 600,00 грн., в т.ч. ПДВ - 323 000,00 грн. Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним було включено позивачем до складу податкового кредиту у грудні 2011 року у розмірі 173 333,00 грн.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано доказів виготовлення та використання у власній господарській діяльності комплектуючих до дверей, що виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договору у господарській діяльності.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з того, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Враховуючи, що позивачем не надано доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2013 року про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду, яка отримана позивачем 20.03.2013 року, у платника податків було витребувано ті докази, які не надані позивачем, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Позивач витребувані судом докази не надав без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, судове засідання у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних доказів переносилось для надання можливості позивачу надати витребувану первинну документацію, проте докази так і не були надані.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача не відповів на питання суду чому позивачем не були подані на вимогу Окружного адміністративного суд м. Києва та не були долучені до апеляційної скарги, документи, якими, на їх думку, підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат пов'язаних з господарською діяльністю позивача та доказів виготовлення та використання у власній господарській діяльності комплектуючих до дверей.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Локсервіс» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 12 липня 2013 року.

Головуючий суддя: Н.В. Безименна

Судді: В.О. Аліменко

Л.В. Бєлова

Головуючий суддя Безименна Н.В.

Судді: Аліменко В.О.

Бєлова Л.В.