Ухвала

від 15.07.2013 по справі 2а-12755/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2013 р. м. Київ К/9991/76061/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Браславській А.В.

за участю представника відповідача - Огнарьова Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011

по справі № 2а-12755/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.Б.М.-Україна» звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби) від 29.08.2011 № 0001042330, № 0001052330, № 0001391750.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Т.Б.М.-Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, складено акт № 387/1-23-30-31111213 від 11.08.2011, в якому зафіксовані порушення: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 933 102 грн., в т.ч.: за ІІ квартал 2009 року в сумі 119 298 грн., за ІІІ квартал 2009 року в сумі 137 414 грн., за IV квартал 2009 року в сумі 119 065 грн, за I квартал 2010 року в сумі 101 274 грн., за II квартал 2010 року в сумі 135 309 грн., за ІІІ квартал 2010 року в сумі 200 733 грн., за IV квартал 2010 року в сумі 138 009 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року на загальну суму 39 140 грн.; пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23.06.1997, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 71 836 грн., в тому числі: за червень 2009 року в сумі 19 333 грн., жовтень 2009 року на суму 17 597 грн., за квітень 2010 року в сумі 6 090 грн., за листопад 2010 року в сумі 28 816 грн.; пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 7.1 ст. 7 , абз. «а» п. 17.2 ст. 17 та абз «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», що призвело до заниження податкового зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 4 940,74 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 29.08.2011 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001042330 про донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 188 877,50 грн., в т.ч.: 951 102 грн. основного платежу та 237 775,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001052330 про донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 89 795 грн., в т.ч.: 71 836 грн. основного платежу та 17 959 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0001391750 про донарахування грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в розмірі 6 175,92 грн., в т.ч.: 4 940,74 грн. основного платежу та 1 235,18 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.08.2011 №0001042330 судами встановлено наступне.

Позивачем включено до складу валових витрат витрати з отримання транспортних та транспортно-експедиційних послуг на території України та за її межами та послуги, отримані від ВАТ «Броварський шиноремонтний завод», а саме обслуговування виробничої діяльності - оренда нежилих приміщень.

Як встановлено матеріалами справи, між позивачем (орендарем) та ВАТ «Броварський шиноремонтний завод» (орендодавцем) укладено договори оренди нерухомого майна від 01.11.2006 № 47 та від 28.09.2009 № 28/09, предметом яких є приймання позивачем в користування (оренду) нежилі приміщення, розташовані за адресою: м. Бровари, бульвар Незалежності, 24.

На виконання вимог договору від 01.11.2006 № 47 позивачем та ВАТ «Броварський шиноремонтний завод» складено акт прийому-передачі приміщень від 28.02.2007 № 1, та в подальшому укладались угоди (з № 1 по № 12) про внесення змін до вказаного договору та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Також, на виконання вимог договору від 28.09.2009 № 28/29 позивачем та ВАТ «Броварський шиноремонтний завод» складено акт прийому-передачі приміщень від 01.10.2009 № 1, а в подальшому укладались угоди (з № 1 по № 3) про внесення змін до вказаного договору та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Як зазначено в акті перевірки від 11.08.2011 №387/1-23-30-31111213, фактичним місцем знаходження ТОВ «Т.Б.М.-Україна» є Київська область, м. Бровари, бульвар Незалежності, 24, тобто за адресою, де розташовані нежилі приміщення, орендовані позивачем, що підтверджує їх використання позивачем у господарській діяльності послуг з оренди приміщень, отриманих за вказаними договорами.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 зазначеного Закону).

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи, що ТОВ «Т.Б.М.-Україна» у повному обсязі здійснена оплата за послуги оренди нерухомого майна за період, що перевірявся.

Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не містять місця їх складання, проте складення таких актів не є обов'язковою умовою договорів оренди.

За встановлення в судовому порядку підтвердження належними бухгалтерськими документами витрат на оренду нежитлових приміщень, позивачем обгрунтовано віднесено до складу валових витрат у період, що перевірявся, послуги, отримані від ВАТ «Броварський шиноремонтний завод».

Щодо правомірності віднесесення позивачем до складу валових витрат транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачу фізичними особами-підприємцями ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ТОВ «Луганськмультитранс», ТОВ «В Вілтранс» до валових витрат, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Згідно статутних документів ТОВ «Т.Б.М.-Україна» має на території України філії в містах Донецьку, Сімферополі, Харкові, Одесі, Львові, Дніпропетровську, основними видами діяльності яких є оптова торгівля будівельними матеріалами та роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань, підприємство займається зовнішньо-економічною діяльністю.

Необхідність здійснення тих або інших витрат, а так само їх зв'язок з власною господарською діяльністю визначає сам платник податку, оскільки суб'єкт підприємництва має право без обмеження здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Згідно зі ст. 4 вказаного Закону транспортно-експедиторська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання різних форм власності, які для виконання доручень клієнтів чи відповідно до технологій роботи можуть мати склади, різні види транспортних засобів, контейнери, виробничі приміщення тощо. Експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України. Транспортно-експедиторську діяльність можуть здійснювати як спеціалізовані підприємства (організації), так і інші суб'єкти господарювання.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем (замовник) були укладені договори доручення № 1005/2010 на транспортно-експедиційне обслуговування від 25.05.2010 з ТОВ «Луганськмультитранс», № 46 від 15.04.2009 з ТОВ «В Вілтранс», № 09/09/28 від 28.09.2009 з ФОП ОСОБА_5, № 090403 від 03.04.2009 з ФОП ОСОБА_4, № 07/02/15-01 від 15.02.2007 та № 10/01/22-01 від 22.01.2010 з ОСОБА_3 на транспортно-експедиційні послуги, на виконання яких сторонами оформлювались акти здачі-приймання робіт та здійснювалась оплата за надані транспортно-експедиційні послуги.

Обсяг та цільове призначення транспортно-експедиційних послуг, наданих позивачу повністю відповідає меті здійснення його господарської діяльності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи, у вказаних контрагентів позивача наявна ліцензія на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі) та дозволено внутрішні та міжнародні перевезення вантажів; позивачем здійснено у повному обсязі оплату за вказаними договорами.

Факт отримання послуг та їх використання у господарській діяльності позивача судами встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: міжнародними автомобільними накладними (СМR-накладні) на перевезення вантажу, в яких містяться відомості щодо дат перевезення, автомобілів що здійснювали перевезення вантажу, вантажовідправників та вантажоодержувачів, підписи та печатки вантажовідправників та вантажоодержувачів щодо відправлення та прийняття вантажу, відповідно.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що позивач мав законні підстави для віднесення до складу валових витрат, суми витрат сплачених за транспортно-експедиційні послуги в розмірі 2 345 848,30 грн, оскільки вони є витратами, сплаченими (нарахованими) протягом звітного періоду, у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (робіт, послуг).

Щодо прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0001052330, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

В результаті господарських операцій позивача із ТОВ «Шюринг ГМБХ», ТОВ «Зеніт» КФ ТОВ «Зеніт», ТОВ «Одіком» та ПП «Моноліт-Будлуг-А» позивачем було віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 71 836 грн., у тому числі за червень 2009 року в сумі 19 333,33 грн., за жовтень 2009 року в сумі 17 597,32 грн., за квітень 2010 року в сумі 6 089,74 грн., за листопад 2010 року в сумі 28 816,29 грн.

Факт виконання вказаних господарських операцій судами встановлено, з підтвердженням матеріалів справи, а саме: рахунками-фактури, видатковими та податковими накладними.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з абз. 1, 2 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (абз. 1 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

За встановлення в судовому порядку підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вказаними контрагентами, формування податкового кредиту на основі належним чином оформлених податкових накладних, виданих особами, які на момент їх видачі, були зареєстровані платниками податку на додану вартість, доводи податкового органу щодо непідтвердження права позивача на податковий кредит в спірному періоді, є безпідставними.

Щодо прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення № 0001391750, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Позивач (орендар) уклав з ФОП ОСОБА_6 (орендодавець), договори оренди нерухомого майна № 24 від 01.04.2009 та № 34 від 01.05.2010, згідно з увами яких орендодавець передавав орендарю в користування приміщення адміністративного корпусу, розташоване на першому поверсі будинку АДРЕСА_1.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності Іллічівською районною адміністрацією м. Одеси та є платником єдиного податку.

Таким чином, орендодавець фізична особа-підприємець самостійно сплачує податки, як суб'єкт підприємницької діяльності. Якщо орендодавець, фізична особа-підприємець, надає приміщення в оренду юридичним особам, то орендар по відношенню до такого орендодавця не може утримувати податок та бути її податковим агентом, тобто на підставі пп. 4.3.25 п. 4.3 ст. 4, пп. пп. 9.12.1 та 9.12.2 п. 9.12 ст. 9, ст. 17 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», ст. ст. 2, 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст. 14 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» особа, яка є джерелом виплати доходу (виручки) на користь суб'єкта підприємницької діяльності, не має правових підстав визначати об'єкт оподаткування - оподатковуваний дохід під час здійснення виплати такого доходу (виручки), оскільки це призведе до подвійного оподаткування такого доходу та порушення сфер правового регулювання .

Оскільки фізична особа-підприємець ОСОБА_6 не перебувала з позивачем у трудових відносинах, тому останній не повинен був утримувати податок із сум доходів фізичних осіб-підприємців та сплачувати цей податок від імені і за рахунок фізичної особи - платника єдиного податку.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)В.В. Кошіль Судді (підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний