Постанова

від 22.01.2009 по справі 3/394-17/232

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/394-17/232

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 січня 2009 р.                                                                                    № 3/394-17/232  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддісуддівКота О.В.,Козир Т.П.,Малетич М.М.

розглянувши касаційну скаргуСевастопольської міської ради

на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 р.

у справі                                       № 3/394-17/232

за позовом Приватного підприємства "Новен"

До1) Севастопольської міської ради;2) Севастопольської міської державної адміністрації

Провизнання права володіння і користування земельною ділянкою на умовах оренди, зобов'язання вчинити дії

за участю представників:

позивача: Сердюка В.А.;

відповідача-1: Чиркової О.М.;

відповідача-2: не з'явилися

в с т а н о в и в :

Справа розглядалась неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.04.2008 р. на підставі ст.ст. 24, 27 та 84 ГПК України скасовано рішення господарського суду міста Києва від 15.10.2007 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2007 р. та направлено справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.09.2008 р. (суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 р. (судді Корсак В.А., Авдеєв П.В., Коршун Н.М.), позов задоволено частково; визнано договір на право користування землею на умовах оренди № 173 від 03.02.1998 р., укладений між Севастопольською міською державною адміністрацією та Приватним підприємством "Нове", поновленим на той самий строк і на тих самих умовах із здійсненням заміни сторони цього договору –орендодавця –Севастопольської міської державної адміністрації на Севастопольську міську раду; зобов'язано Севастопольську міську раду переукласти з Приватним підприємством "Новен" договір про право користування землею на умовах договору оренди № 173 від 03.02.1998 р.; розподілено судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, Севастопольська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Сторони, згідно з приписами ст. 1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, присутніх в судовому засіданні, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 14.11.1997 р. № 2037-р позивачу надано із земель державної власності у тимчасове користування на умовах оренди строком до 28.04.2007 р. земельну ділянку площею 0,1895 га, що розташована на площі 300-річчя Російського флоту у м. Севастополь для реконструкції існуючих споруджень танцювального майдану і будівлю видовищно-торгівельного центру та його обслуговування.

На підставі вищезазначеного розпорядження, 03.02.1998 р. між позивачем та відповідачем-2 був укладений договір на право користування землею на умовах оренди, зареєстрований в книзі записів договорів на право тимчасового користування землею під реєстраційним № 173 від 17.02.1998 р.

Відповідно до рішення Севастопольської міської ради від 06.10.2000 р. за № 597 "Про міри по організації виконання Закону України "Про планування та забудову територій і про хід виконання рішень міської ради з питань містобудування" Севастопольською міською державною адміністрацією було видано розпорядження № 216-р від 19.02.2004 р., яким дозволено позивачу розробити робочий проект будівництва видовищно-торгівельного центру. 23.05.2004 р. розпорядженням № 787-р від 28.05.2004 р. Севастопольською міською державною адміністрацією було внесено зміни в своє попереднє розпорядження, яким зобов'язано надати згоду позивачу розробити робочий проект будівництва громадського центру міста в складі видовищно-торгівельних, офісно-готельних приміщень.

Також судами встановлено, що у 2006 році позивач виступив замовником виконання проектно-видовищних робіт відповідно до Договору № 49 від 18.07.2006 р., укладеного з підприємцем Щербанів В.М., та згідно із статтею 29 Закону України "Про планування та забудову територій" отримав дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю за № 516/266 від 08.09.2006 р. і розпочав будівництво торгово-видовищного центру з офісно-готельними номерами на земельній ділянці, яку воно орендує відповідно до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди № 173 від 17.02.1998 р.

Відповідно до п. 1.2 укладеного між позивачем та відповідачем-2 договору оренди від 03.02.1998 р., зареєстрованим за № 173 від 17.02.1998 р., земельна ділянка надана на умовах оренди строком до 28.04.2007 р. Пунктом 5.2 договору передбачено, що після спливу строку користування земельною ділянкою договір може бути пролонгований на наступний строк, якщо жодна із сторін не вимагає його розірвання.

У зв'язку із тим, що з 01.01.2002 р. набрав чинності новий Земельний кодекс України, повноваження щодо розпорядження землями в межах міста Севастополя перейшли від відповідача-2 (Севастопольської міської державної адміністрації) до відповідача-1 (Севастопольської міської ради).

Відповідно до п. 3 Перехідних положень Земельного кодексу України у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, до закінчення строку дії договору, 14.12.2006 р. позивач звернувся до відповідача-1 з клопотанням про продовження строку дії договору оренди земельної ділянки від 03.02.1998 р., зареєстрованого за № 173 від 17.02.1998 р.

05.02.2007 р. відповідач-1 повідомив позивача, що клопотання від 14.12.2006 р. переадресовано відповідачу-2 (Севастопольській міській державній адміністрації) для розгляду і винесення пропозицій в міську раду щодо розгляду питання по суті.

09.02.2007 р. відповідач-2 надіслав позивачу лист-повідомлення відносно того, що з приводу переоформлення договору оренди земельної ділянки з реєстраційним № 173 від 17.02.1998  р. ПП „Новен” повинно звертатися до Севастопольської міської ради (як до суб'єкта права розпорядження землями в межах міста Севастополя).

Відповідно до ч. 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Згідно із п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що від відповідача-1 та відповідача-2, відповідно до ст. 33 Закону України „Про оренду землі”, позивачу письмові заперечення протягом одного місяця після закінчення строку договору не надходили і не надсилались. При цьому позивач належним чином виконував договірні зобов'язання; позивач своєчасно та у повному розмірі сплачував орендну плату навіть після закінчення терміну дії договору, що підтверджується платіжними дорученнями за період з квітня 2007 р. по липень 2008 р., листом ДПІ у Ленінському районі м. Севастополя від 28.07.2008 р. № 6449/10/190. Відповідач не повідомляв позивача про припинення сплати коштів за договором, із закінченням строку його дії.

Враховуючи вищевикладене та положення п. 5.2 договору оренди земельної ділянки, ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що право позивача на користування земельною ділянкою підлягало захисту шляхом поновлення договору оренди земельної ділянки від 03.02.1998 р., зареєстрованого за № 173 від 17.02.1998 р. на той же строк і на тих же умовах.

З огляду на положення ст.ст. 9, 83, п.п. 3, 7, 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002 р., колегія суддів також вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо правомірності переукладення договорі оренди зі зміною сторони –орендодавця –Севастопольської міської державної адміністрації на Севастопольську міську раду.

Доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування положень ст. 124 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки комунальної власності передаються в оренду на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки на момент прийняття судами рішень спірна земельна ділянка вже була передана ПП "Новен" у відповідності до розпорядження відповідача–2 і договору оренди та знаходилась у його користуванні. З зазначених підстав колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на положення Земельного кодексу України щодо набуття права оренди земельних ділянок, що знаходяться у державній або комунальній власності на аукціонах та за рішенням органу місцевого самоврядування.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про те, що обраний позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів не передбачений чинним законодавством України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа  має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права та інтересу. Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України визначений перелік способів захисту прав та інтересів. Проте, як вбачається зі змісту норм, наведений в них перелік способів захисту не є вичерпним.  Зокрема, пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Частиною 2 ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкт господарювання  може захистити свої права та законні інтереси іншими способами, передбаченими законом.

Згідно положень ч. 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Як передбачено п. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У відповідності із ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

З урахуванням вищенаведених норм права, колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту свого права на земельну ділянку, шляхом поновлення договору оренди  відповідає положенням ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п. 5.2 спірного договору, а тому, порушене право позивача підлягало захисту в судовому порядку, у відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Матеріали справи свідчать про те, що господарським судом в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми права.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм законодавства при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11110, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2008 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.11.2008 р. у справі              № 3/394-17/232 залишити без змін, а касаційну скаргу Севастопольської міської ради –без задоволення.

         Головуючий суддя                                                                          О. Кот

                                      судді                                                                  Т. Козир

                                                                                                      М. Малетич