Постанова

від 18.07.2013 по справі 820/3847/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 820/3847/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2013 р. м. Харків

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бідонька А.В,

при секретарі судового засідання Загребельному В.І

за участю:

представника позивача Буцької О.Л.

представника позивача Гайденко І.С.

представника відповідача Клюєвої Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Володимир" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень -рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне підприємство "Володимир", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому після уточнення позовних вимог просить суд:

- скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000880221 від 13.12.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 р. у розмірі 161211 грн. ;

- скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000912300 від 03.06.2013р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 582729,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 567081,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15648,50 грн.;

- скасувати податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000930221 від 25.12.2012р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств - штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7824,25 грн. ;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з висновками Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби не погоджується та вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000880221 від 13.12.2012р., №0000912300 від 03.06.2013р. та № 0000930221 від 25.12.2012р. не заснованими на належних нормах Податкового кодексу України, фактичних обставинах та матеріалах справи і без урахування всіх обставин, що мають істотне значення. Також, позивач не згоден з висновками Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби щодо відсутності реально вчинених господарських операцій, та вважає їх безпідставними та необґрунтованими, зробленими за межами його повноважень, встановлених діючим законодавством України.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечував, зазначивши, що порушення, встановлені в ході перевірки позивача, зафіксовані належним чином в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на законних підставах та відповідають чинному законодавству. Висновки про порушення ПП "Володимир" вимог податкового законодавства обґрунтовуються тим, що в ході перевірки документально не підтверджено реальність здійснення господарських операцій контрагентами. Відповідач наголошує, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на суперечність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень фактичним обставинам та вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача в судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені в запереченні, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Матеріалами справи встановлено, що Приватне підприємство "Володимир" пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набувши правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, отримавши Свідоцтво про державну реєстрацію Серія АОО №559198 (т.1 а.с.16). Відповідно до Свідоцтва № 100026725, виданого 06.03.2007 року Харківською об'єднаною ДПІ, ПП "Володимир" зареєстровано платником податку на додану вартість (т.1 а.с.17).

Судом встановлено, що фахівцями Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби була проведена планова виїзна перевірка Приватного підприємства "Володимир" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 р. по 30.06.2012 р., результати якої оформлені актом №1814/220/32943413 від 26.10.2012р. (т.1 а.с.28-65).

Згідно висновків вказаного акту перевірки встановлені порушення позивачем, зокрема:

- пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.4, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.12, п.146.16, п.146.20 ст.146 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями) підприємству донараховано податок на прибуток всього у сумі 568 482 грн. у т.ч. за 2 квартал 2011 року у сумі 407794 грн., за 3 квартал 2011 року у сумі 88101 грн., за 4 квартал 2011 року у сумі 41290 грн., за 2 квартал 2012 року у сумі 31297 грн.

- п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст 185, п.198.3, 198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємству за червень 2012 року зменшена сума залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) на 161211 грн.

На підставі вказаного акту перевірки №1814/220/32943413 від 26.10.2012 року Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Харківської області Державної податкової служби були прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000880221 від 13.12.2012р., яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 р. у розмірі 161211 грн. (т.1 а.с.67); № 0000890221 від 13.12.2012р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 576306,25 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 568482,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 7824,25 грн. (т.1 а.с.66); № 0000930221 від 25.12.2012р., яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а саме: штрафні (фінансові) санкції у сумі 7824,25 грн. (т.1 а.с.68).

Позивач не погодився із донарахованими грошовими зобов'язаннями та в адміністративному порядку подав скаргу до Державної податкової служби у Харківській області на податкові повідомлення-рішення №0000880221 від 13.12.2012 р. та № 0000890221 від 13.12.2012 р.

За результатами оскарження Державна податкова служба у Харківській області Рішенням про результати розгляду скарги від 04.04.2013 р. № 1808/10/10.2-17 (т.1 а.с.79-82) скасувала податкове повідомлення - рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000890221 від 13.12.2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (основний платіж) на суму 1401,00 грн., в іншій частині залишила скаргу без задоволення.

На підставі зазначеного Рішення Державної податкової служби у Харківській області відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000912300 від 03.06.2013р. (т.3 а.с.120), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 582729,50 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 567081,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15648,50 грн.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000880221 від 13.12.2012р. в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 р. у сумі 157264 грн. та №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 397877 грн. за 2 квартал 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Леменг" судом встановлено наступне.

В акті перевірки №1814/220/32943413 від 26.10.2012р. вказано, що відповідач не встановив факт господарських взаємовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "КП "Леменг" (код ЄРРПОУ 35970586).

Як свідчать матеріали справи, фактичною підставою для відображення в акті порушення норм податкового кодексу України та прийняття відповідачем оскаржуваних рішень у зазначеній частині є висновок перевіряючих, щодо ознак фіктивності договору поставки від 21.03.2011 р. № 210301, укладеного між ТОВ "КП "Леменг" та ПП "Володимир", предметом якого є постачання позивачу дизельного палива, оскільки, на думку податкового органу, має місце проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, і встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці за перевіряємий період на адресу покупця не має можливості.

Також , перевіркою повноти визначення податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Леменг" за 2 квартал 2011 року відповідачем встановлено в порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового Кодексу України заниження задекларованих ПП "Володимир" показників у рядку 03 «інші доходи» Декларації з податку на прибуток на загальну суму 943582 грн. за 2 квартал 2011 року за рахунок не включення до їх складу вартості дизельного палива, безоплатно отриманого ПП "Володимир" від ТОВ "КП "Леменг" без укладання будь-яких угод та за відсутності документального підтвердження оплати за нього (стор. 6-7 акту перевірки). Також, поряд із зазначеним, відповідачем встановлено, що в порушення вимог ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-У1 (зі змінами та доповненнями) ПП "Володимир" завищена сума собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на 786319 грн. за 2 квартал 2011 року за рахунок вартості придбаного дизельного палива (стор. 16 акту перевірки). Перевіркою повноти визначення податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Леменг" за період квітень - червень 2011 року відповідачем встановлено, що в порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст 185, п.198.3 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-У1 (зі змінами та доповненнями) ПП "Володимир" безпідставно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні на загальну суму 157264 грн., у т.ч. за квітень 2011 року на суму 42245 грн., за травень 2011 року на суму 70627 грн., за червень 2011 року на суму 44392 грн. (стор. 34 акту перевірки).

В акті перевірки відповідач в обґрунтування зазначених висновків посилається на акти податкових органів щодо контрагентів ТОВ "КП "Леменг" (стор. 12-13, 31-32 акту перевірки), а саме:

- щодо ТОВ "Сінергія-А" (ЄДРПОУ 36429482) - на акт Харківської Об'єднаної ДПІ про неможливість проведення зустрічної звірки № 203/152/36429482 від 09.09.2011 р., яким встановлено відсутність факту реального здійснення господарської дільності ТОВ «Сінергія - А» у зв'язку з незначним штатом працюючих осіб при тому, що статутна діяльність потребує участі більшої кількості людей, в тому числі за спеціальною освітою, наявність в штаті тільки керівних посад, відсутність основних фондів, транспортних засобів, приміщення для зберігання товарів, платник не знаходиться за місцезнаходженням;

- щодо ПП "Український центр екології (ЄДРПОУ 36627363) - на акт ДПІ у Московському районі м. Харкова №1738/18/36627363 від 06.06.2011 р. з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за квітень 2011 р. та акт № 1933/18/36627363 від 22.06.2011 р., з питання правильності визначення суми податку на додану вартість за травень 2011 р., якими встановлено відсутність факту реального здійснення господарської діяльності ПП "Український центр екології".

Також, в акті перевірки відповідач в обґрунтування висновків , зазначає (стор. 13, 32 акту перевірки), що не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ "КП "Леменг" із ТОВ "Сінергія-А" та ПП "Український центр екології", їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ "КП "Леменг" - по ланцюгу постачання: ТОВ "Сінергія-А" - ТОВ "КП "Леменг"- ПП "Володимир"; ПП "Український центр екології" - ТОВ "КП "Леменг"- ПП "Володимир".

Однак, суд не погоджується з такими висновками відповідача виходячи з наступного.

Згідно наданих позивачем до матеріалів справи доказів судом встановлено, що 21.03.2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "КП "Леменг" (постачальник) було укладено договір поставки № 210301 (том 1 а.с. 83), згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та здійснити оплату дизельного палива.

Згідно додаткової угоди від 23.03.2011 р. (том 1 а.с. 84) до договору поставки від 21.03.2011 р. № 210301 доставка дизельного палива здійснюється постачальником. Вартість дизельного палива визначена у протоколах узгодження договірної ціни від 18.04.2011 р., 22.04.2011 р., 27.04.2011 р., 05.05.2011 р., 18.05.2011 р., 26.05.2011 р., 03.06.2011 р., 10.06.2011 р., 16.06.2011 р. (том 1 а.с. 85-93), які є додатками до договору поставки від 21.03.2011 р. № 210301.

Постачання дизельного палива підтверджується видатковими накладними від 18.04.2011 р. № РН-180411-1, від 22.04.2011 р. № РН-220411-2, від 27.04.2011 р. № РН-270411-2, від 05.05.2011 р. № РН-050511-1, від 06.05.2011р. № РН-060511-2, від 12.05.2011 р. № РН-120511-1, від 18.05.2011 р. № РН-180511-1, від 26.05.2011 р. № РН-260511-1, від 03.06.2011 р. № РН-030611-1, від 10.06.2011 р. № РН-100611-1, від 16.06.2011 р. №РН-160611-1 (том 1 а.с. 96-101); витягом із журналу реєстрації довіреностей ПП "Володимир" (том 4 а.с. 106-109), пояснювальними записками працівників позивача ОСОБА_4 від 05.07.2013р.та ОСОБА_5 від 08.07.20013р. (том 4 а.с. 110-111), відповідно до яких дизельне паливо відвантажувалось за місцезнаходженням позивача до автоцистерни транспортного засобу МАЗ 5337 типу - цистерна-С, реєстраційний номер АХ0261СВ, шасі ХТМ533700М00011600, який належить позивачу на підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу АХС192895 (т.1 а.с.156) та зареєстрованого на товарній біржі "РАДАР" Договору купівлі-продажу майна від 02.09.2009р. №1559-09/2009 (т. 4 а.с. 104); місткість автоцистерни становить 9065 літрів, що підтверджується виданим ДП "Харківстандартметрологія" свідоцтвом про державну повірку автоцистерни №541410804 (т.4 а.с.105); залишок поставленого дизпалива, що не вміщувався до автоцистерни, відвантажувався до залізних бочок місткістю по 200 літрів.

На виконанням договору позивачу виписано податкові накладні від 18.04.2011 р. № 13, від 22.04.2011 р. №17, від 27.04.2011 р. №21, від 05.05.2011 р. №2, від 06.05.2011р. №4, від 12.05.2011 р. №5, від 18.05.2011 р. № 6, від 26.05.2011 р. №9, від 03.06.2011 р. №1, від 10.06.2011 р. №4, від 16.06.2011 р. №6 (том 1 а.с. 102-112), суми ПДВ по яких ним в подальшому включено до складу податкового кредиту.

На підтвердження якості поставленого дизпалива постачальник надав позивачу копії сертифікату відповідності на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки Е виду ІІ (вміст масової частки сірки не більше ніж 50,0 мг/кг), виданого ДП "Луганськстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.039.0130033-10; сертифікату відповідності на паливо дизельне марки 3-0,20-(-25) з вмістом сірки не більше 0,20 %), виданого ДП "Харківстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.007.0018435-10; сертифікату відповідності на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ (вміст масової частки сірки не більше ніж 50,0 мг/кг), виданого ДП "Луганськстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.039.0022279-10 (том 4 а.с. 101-103).

Доставка позивачу придбаного дизельного палива у ТОВ "КП "Леменг" була здійснена третіми особами - перевізниками, що підтверджується товарно-транспортними накладними від 18.04.2011 р. №180411-1, від 22.04.2011 р. № 220411-2, від 27.04.2011 р. № 270411-1, від 05.05.2011 р. № 5/3, від 06.05.2011р. № 6/19, від 12.05.2011 р. № 12/10, від 18.05.2011 р. № 180511-1, від 26.05.2011 р. № 260511-1, від 03.06.2011 р. № 030611-1, від 10.06.2011 р. № 100611-1, від 16.06.2011 р. № 160611-1 ( т. 1 а.с. 113-123).

Оплата позивачем придбаного у перевіреному періоді дизпалива здійснена в повному обсязі у безготівковій формі, що підтверджують платіжні доручення від 04.05.2011 р. №586, від 05.05.2011 р. №598, від 10.05.2011 р. №636, від 10.05.2011 р. №637, від 10.05.2011 р. №638, від 11.05.2011 р. №655, від 12.05.2011 р. №659, від 17.05.2011р. №698, від 18.05.2011 р. №710, від 20.05.2011 р. №715, від 23.05.2011 р. №747, від 24.05.2011 р. №750, від 26.05.2011 р. №779, від 27.05.2011 р. №790, від 31.05.2011 р. №821, від 02.06.2011 р. №834, від 07.06.2011 р. №847, від 10.06.2011 р. №894, від 14.06.2011 р. №899, від 15.06.2011 р. №910, від 17.06.2011 р. №923, від 21.06.2011 р. №951, від 22.06.2011 р. №954, від 23.06.2011 р. №970, від 30.06.2011 р. №1004, від 01.07.2011 р. №1017, від 04.07.2011 р. №1019, від 07.07.2011 р. №1068, від 13.07.2011 р. №1088, від 13.07.2011 р. №1092, від 15.07.2011 р. №1111, від 29.07.2011 р. №1215, від 01.08.2011 р. №1222, від 04.08.2011 р. №1230, від 04.08.2011 р. №1232, від 19.08.2011 р. №1301, 07.09.2011 р. №1387, 13.09.2011 р. №1427, 13.09.2011 р. №1428 (т. 1 а.с. 135-154).

Оприбуткування позивачем дизельного палива, отриманого від ТОВ "КП "Леменг" за договором поставки від 21.03.2011 р. № 210301, відображено у бухгалтерському обліку проводками по Дебету рахунка 203 "Паливо" та Кредиту рахунка 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками", що підтверджується Журналами проводок за 18.04.2011 р., 22.04.2011 р., 27.04.2011 р., 05.05.2011 р., 06.05.2011р., 12.05.2011 р., 18.05.2011 р., 26.05.2011 р., 03.06.2011 р., 10.06.2011 р., 16.06.2011 р. (т. 4 а.с. 114-123).

Дизельне паливо, отримане від ТОВ "КП "Леменг" з 18.04.2011 року по 16.06.2011 року за договором поставки від 21.03.2011 р. № 210301, використовувалось позивачем для провадження основного виду діяльності відповідно до Довідки з ЄДРПОУ АА №592272, виданої Головним Управлінням статистики у Харківській області 18.05.20012 р. (т.1 а.с.19), - здійснення перевезень вантажним автомобільним транспортом, що підтверджує витягом з Відомості на відпуск дизельного палива матеріально відповідальними особами за 2011 рік (т.4 а.с. 124-130), згідно якої дизпаливо видавалося водіям ПП "Володимир" шляхом заправки вантажних автомобілів для здійснення перевезення вантажів відповідно до наказів директора ПП "Володимир" "Про відрядження працівників" (т.4 а.с. 131-172).

Транспортні засоби, які заправлялися придбаним дизпаливом є власністю позивача відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів (т.4 а.с. 173-195).

Перевезення вантажів автомобілями, заправленими дизпаливом, здійснювалось позивачем на підставі Ліцензії на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів серії АВ №323605 від 04.04.2007р. та ліцензійних карток (т.3 а.с.133; т.4 а.с.224-231).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку па додану вартість до складу податкового кредиту за приписами Податкового кодексу є придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише формальне оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи є належними та допустимими доказами на підтвердження реальності вчинення господарських операцій.

В ході розгляду даної справи судом встановлено, що укладена між позивачем та його контрагентом угода не віднесена законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання її недійсною.

На момент укладення та виконання спірних угод вищевказаний контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ (т.4 а.с.95-100), та відповідно до п. 4 ст. 91 Цивільного кодексу України мав повний обсяг цивільної дієздатності, в тому числі й на укладення спірних угод з позивачем.

Крім того, відповідно до ст.216 Цивільного Кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою, у тому числі й органами державної податкової служби за умови дотримання ч.5 ст.216 Цивільного Кодексу України. Тобто, відповідач в спірних правовідносинах, всупереч наведеній нормі права застосовував наслідки недійсності нікчемного на його думку правочину самостійно, а не звернувся з цією вимогою до суду.

Враховуючи вищевикладене, оскільки всі твердження відповідача про відсутність реальних господарських стосунків в спірних правовідносинах між позивачем та TOB "КП "Леменг" не підтверджені жодними належними доказами, що містять предмет доказування, суд дійшов висновку про те, що правочини між вказаними контрагентами не можуть бути визнані нікчемними.

Суд зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит чи витрати через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

З огляду на встановлені обставини у справі, враховуючи індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, встановлений статтею 61 Конституції України, суд приходить до висновку про те, що у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податків (в даному випадку, позивача) права на віднесення сум до складу податкового кредиту та до витрат у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови його отримання (сплатив ПДВ у ціні придбаного дизпалива) та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та витрат.

Також, суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість та податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Крім того, суд при розгляді справи, керуючись приписами ст. 8 КАС України, бере до уваги, що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес"АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, висновок відповідача про порушення ПП "Володимир" пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст 185, п.198.3 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи та є наслідком довільного тлумачення податковим органом норм Податкового кодексу України.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000880221 від 13.12.2012р. в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3947 грн., судом встановлено наступне.

В ході судового розгляду позивач погодився та не заперечував правомірність встановлення відповідачем в акті перевірки №1814/220/32943413 від 26.10.2012 року порушень податкового законодавства, які призвели до зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, а саме:

- встановлення завищення сум ПДВ, віднесених до складу податкового кредиту червня 2011 року у сумі 895 грн. внаслідок подвійного включення сум ПДВ по податковим накладним до складу податкового кредиту (стор. 29 акту перевірки);

- встановлення завищення сум ПДВ, віднесених до складу податкового кредиту липня 2011 року у сумі 3052 грн. внаслідок включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту із операції по відшкодуванню шкоди позивачем ТОВ "Вест-О" (стор. 35-36 акту перевірки).

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов до висновку про обґрунтованість встановлених відповідачем порушень в зазначеній частині та правомірність зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3947 грн.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 31297 грн. за 2 квартал 2012 року і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15648,50 грн. на підставі включення позивачем до витрат відсотків, нарахованих по кредитному договору, призначенням якого є погашення отриманої позики за іншою кредитною угодою, судом встановлено наступне.

При проведенні перевірки відповідачем встановлено, що позивачем віднесено до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми відсотків банку по кредитному договору від 12.11.2009 р. №010/07-01/0494, згідно якого Кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», Позичальник - ПП "Володимир"; кредит надано у сумі 3619102,25 грн. для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10.09.2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів Позичальником у продавців транспортних засобів.

В акті перевірки №1814/220/32943413 від 26.10.2012 року відповідачем зроблено висновок (стор. 20 акту перевірки), що на порушення пп.139.1.4 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України ПП "Володимир" завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 2 квартал 2012 року у розмірі 149033грн., у зв'язку з включенням позивачем відсотків, нарахованих по кредитному договору, призначенням якого є погашення основної суми отриманої позики за іншою кредитною угодою.

Суд зазначає, що згідно пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включається платіж за використання коштів, отриманих у кредит.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Отже, з аналізу вказаних правових норм слідує, що відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб'єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31.12.99 р. № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за № 27/4248, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 Фінансові витрати").

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 р. № 415 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 26.05.2006 р. за № 610/12484 (надалі - П(С)БО 31). Відповідно до п. 4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу (п. 5 П(С)БО 31). Згідно з абз. 4 п. 3 П(С)БО 31 кваліфікаційним вважається актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Судом встановлено, що згідно з п.1.1 кредитного договору №010/07-01/0494 від 12.11.2009 р., додатків та додаткових угод до нього (т.1 а.с.246-250; т.2 а.с. 1-6), укладеного між Кредитором - Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та Позичальником - ПП "Володимир", Кредитор надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії, а Позичальник зобов'язується отримати Кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Відповідно до п.1.1.2.1 цього кредитного договору Кредит в сумі 3619102,25 грн. призначений для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10.09.2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів Позичальником у продавців транспортних засобів згідно договорів купівлі-продажу. Зазначений кредит був отриманий позивачем та використаний відповідно до його призначення, що підтверджується: платіжним дорученням № 1 від 13.11.2009р., заявою про купівлю іноземної валюти № 1 від 13.11.2009р., платіжним дорученням № 1 від 13.11.2009р., платіжним дорученням в іноземній валюті № 1 від 13.11.2009р. (т.4 а.с.15-18).

Так, згідно кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10.09.2008 року, додатків та додаткових угод до нього (т. 2 а.с. 7-23) Кредитором - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був наданий кредит Позичальнику - ПП "Володимир" у сумі 855436,00 доларів США, цільове призначення якого відповідно до п.1.1.2.1 цього договору є придбання транспортних засобів в кількості п'яти одиниць, транспортних засобів марки Volvo FH4x2, 2008 року в кількості двох одиниць, транспортних засобів Kogel модель Cargo Maxx, 2008 року в кількості двох одиниць та транспортного засобу марки Jac HFC1020K, 2008 року в кількості однієї одиниці шляхом здійснення оплати по договорам купівлі-продажу, що укладені між Позичальником та продавцями транспортних засобів. Матеріалами справи підтверджується (т.3 а.с. 133-158), що отримані за вказаним кредитним договором грошові кошти були використані позивачем на оплату транспортних засобів, а саме:

- за Договором купівлі-продажу № UKR 33/0608 VU від 02.06 2008 р., додатків №1,2,3 до нього та доповнення №1 від 22.07.2008р., укладених ПП "Володимир" з Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Вольво Україна", за транспортні засоби марки Volvo FH4x2 в кількості двох одиниць загальною вартістю 1654713,05 грн., в т.ч. ПДВ, які є власністю позивача відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу АХС 127542 і АХС 127543 та використовувалися позивачем для здійснення перевезень вантажів на підставі ліцензійних карток серії АА №395757 і серії АА №395756 до Ліцензії серії АВ №323605 від 04.04.2007р. на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів;

- за Договором поставки № ТРА-028 від 20.06.2008 р., додатку №1 та додаткової угоди №1 від 07.10.2008р. до нього, актів приймання-передачі предмета договору від 08.09.2008р., укладених ПП "Володимир" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Трак-Авторитет", за транспортні засоби напівпричіп тент марки "Kogel" модель Cargo Maxx SN 24 в кількості двох одиниць загальною вартістю 581387,46 грн., в т.ч. ПДВ, які є власністю позивача відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу АХС 127544 і АХС 127545 та використовувалися позивачем для здійснення перевезень вантажів на підставі Ліцензії серії АВ №323605 від 04.04.2007р. на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів;

- за Договором поставки автомобілів № 4085/8 від 21.07.2008р., додатків №1,2 до нього та акту приймання-передачі автомобіля від 29.08.2008р., укладених ПП "Володимир" з АТ "Українська автомобільна корпорація" АФ "ТДЦ-АВТО", за автомобіль моделі Jac HFC 1020K з бортовою платформою, з АПДС в кількості однієї одиниці загальною вартістю 54590,00 грн., в т.ч. ПДВ, який є власністю позивача відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу АХС 127541 та використовувався позивачем для здійснення перевезень вантажів на підставі Ліцензії серії АВ №323605 від 04.04.2007р. на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів.

Суд зазначає, що автотранспортні засоби, які були придбані за кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10.09.2008 року, і з моменту придбання та реєстрації в органах ДАІ УМВС України задіяні у виробничій діяльності позивача, не є кваліфікаційними активами відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати», оскільки з моменту придбання їх позивачем вони вже готові до експлуатації.

Пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку можна включати проценти за будь-якими кредитами. Також, діючим законодавством України не встановлено заборони щодо включення до складу витрат процентів за кредитними договорами за ознакою цільового призначення кредитних коштів. Посилання відповідача щодо призначення кредиту за кредитним договору №010/07-01/0494 від 12.11.2009 р. на погашення основної суми отриманих позик документально відповідачем не підтверджено.

З наданих суду Аналізу рахунка 684 за 2 квартал 2012 р., Журналу проводок по рахунках 951 та 684 за 2 квартал 2012 року (т. 2 а.с. 126-144), платіжного доручення №646 від 10.05.2011 р., виписки по рахунку №2600457069 за 11.05.2011 р.-13.05.2011 р. (т.2 а.с. 24-25), слідує, що нарахування та виплати за кредитним договором №010/07-01/0494 від 12.11.2009 р. здійснювались позивачем як "відсотки за кредитом". Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач мав право включити вищезазначені відсотки у 2 кварталі 2012 року у розмірі 149033грн. до складу витрат як фінансові витрати при визначенні оподатковуваного прибутку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, суду не надано доказів законності та обґрунтованості оскаржуваних податкових повідомлень-рішень №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 31297 грн. за 2 квартал 2012 року і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15648,50 грн. та № 0000930221 від 25.12.2012р. про збільшення штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 7824,25 грн., прийнятих у зв'язку з виключенні зі складу фінансових витрат ПП "Володимир" за 2 квартал 2012 року у розмірі 149033грн. відсотків банку по кредитному договору від 12.11.2009 р. №010/07-01/0494, у той час як позивачем подано переконливі докази в обґрунтування своєї позиції, з аналізу яких судом зроблено вичерпні висновки.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000930221 від 25.12.2012р. про збільшення штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 7824,25 грн., судом встановлено наступне.

В ході судового розгляду відповідач підтвердив, що податкове повідомлення-рішення № 0000930221 від 25.12.2012р. не було відкликане органами податкової служби ні до, ні під час судового розгляду. Разом з тим відповідачем не наведено підстави щодо законності та обґрунтованості донарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 7824,25 грн. згідно зазначеного податкового повідомлення рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення № 0000930221 від 25.12.2012 р. За таких умов, це оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення не відповідає вимогам закону, що є підставою для його скасування.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 137906 грн. в результаті встановлення відповідачем в акті перевірки завищення витрат по операціям лізингу, операціям з відшкодування шкоди та завищення сум ліміту (10%) на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів, судом встановлено наступне.

В ході судового розгляду позивач погодився та не заперечував правомірність встановлення відповідачем в акті перевірки №1814/220/32943413 від 26.10.2012 року порушень податкового законодавства, які призвели до збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток у сумі 137906 грн., а саме:

- щодо встановлення завищення суми ліміту (10%) на 2011 рік на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів (стор.16-18 акту перевірки);

- щодо встановлення завищення витрат позивача по операціям лізингу (стор.21-22 акту перевірки);

- щодо встановлення завищення витрат позивача по операціям з відшкодування шкоди ТОВ "Вест-О" (стор.18-19 акту перевірки).

В обґрунтування позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 137906 грн. позивач посилається на порушення відповідачем пункту 86.10 ст. 86, підпункту 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України у зв'язку з неврахуванням в акті перевірки факту помилкового заниження позивачем по рядку 6.3 декларацій з податку на прибуток підприємств за 2 квартал 2011 року, за 2-3 квартал 2011 року, за 2-4 квартал 2011 року фінансових витрат по відсотках за кредитними угодами при розрахунку податку на прибуток підприємств. На підтвердження зазначеного позивач надав суду регістри бухгалтерського обліку: Аналізи рахунка 684 за 2 квартал 2011 р., за 3 квартал 2011 р.,за 4 квартал 2011 р., Журнали проводок по рахунках 951 та 684, за 2 квартал 2011 р., за 3 квартал 2011 р., за 4 квартал 2011 р. (т.2 а.с.126-144), кредитні угоди та додатки до них (т.2 а.с. 26-125), інші документи на підтвердження використання кредитних коштів у господарській діяльності позивача (т.3 а.с.133-248; т.4 а.с. 1-54).

Разом з тим, позивачем не надано доказів, які б підтверджували надання зазначених документів відповідачу під час проведення податкової перевірки.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд зазначає, що рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень перевіряється на їх відповідність ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України на час їх прийняття (винесення) або вчинення.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку про обґрунтованість податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 137906 грн. на підставі встановлення відповідачем в акті перевірки завищення витрат по операціям лізингу, операціям з відшкодування шкоди та завищення сум ліміту (10%) на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Враховуючи зазначене суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати , здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 11, 71, 94,159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Володимир" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000880221 від 13.12.12 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 157264,0 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000912300 від 03.06.13 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 429174,0 грн. та в частині визначення штрафних санкцій в сумі 15648,50 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби № 0000930221 від 25.12.12 року.

У задоволенні адміністративного позову в іншій частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, отримувач: УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код 37999628, МФО 851011, банк ГУДКСУ у Харківській області) на користь Приватного підприємства "Володимир" ( код ЄДРПОУ 32943413) судовий збір у розмірі 1861,12 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Суддя Бідонько А.В.

Повний текст постанови виготовлений 23.07.2013 року.