Ухвала

від 22.10.2013 по справі 820/3847/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 р.Справа № 820/3847/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.

Суддів: Бартош Н.С. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мурги С.С.,

за участю: представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Приватного підприємства "Володимир", Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013р. по справі № 820/3847/13-а

за позовом Приватного підприємства "Володимир"

до Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Володимир" звернулося до суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, у якому просило: скасувати податкові повідомлення - рішення№ 0000880221 від 13 грудня 2012 року, №0000912300 від 03 червня 2013 року, № 0000930221 від 25 грудня 2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: скасовано податкові повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби: № 0000880221 від 13 грудня 2012 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 157264,0 грн.; № 0000912300 від 03 червня 2013 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 429174,0 грн. та в частині визначення штрафних санкцій в сумі 15648,50 грн.; № 0000930221 від 25 грудня 2012 року.

В задоволенні позову в іншій частини відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000912300 від 03 червня 2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 137906,0 грн. та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Податкового кодексу України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції в зв'язку з ненаданням належної правової оцінки обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2013 року та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Податкового кодексу України та не відповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, заслухавши осіб, які беруть участь у справі, доводи апеляційних скарг, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, вважає, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, результати якої оформлені актом №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року (том 1 а.с.28-65).

Згідно висновків вказаного акту перевірки встановлені порушення пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.4, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.12, п.146.16, п.146.20 ст.146 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток всього в сумі 568 482 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 407794 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 88101 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 41290 грн., за 2 квартал 2012 року у сумі 31297 грн.; п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.198.3, 198.6 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачу за червень 2012 року зменшена сума залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22 - рядок 23) на 161211 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000880221 від 13 грудня 2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року в розмірі 161211 грн. (том 1 а.с.67); № 0000890221 від 13 грудня 2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 576306,25 грн., у тому числі за основним платежем - 568482,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 7824,25 грн. (том 1 а.с.66); № 0000930221 від 25 грудня 2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а саме: штрафні (фінансові) санкції у сумі 7824,25 грн. (том1 а.с.68).

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень скасовано а податкове повідомлення - рішення № 0000890221 від 13 грудня 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (основний платіж) на суму 1401,00 грн.

На підставі зазначеного відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення №0000912300 від 03 червня 2013 року (том3 а.с.120), яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 582729,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 567081,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 15648,50 грн.

Щодо позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000880221 від 13 грудня 2012 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 157264 грн. та №0000912300 від 03.06.2013р. в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 397877 грн. за 2 квартал 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ "КП "Леменг" судом першої інстанції було встановлено, що за висновками акту перевірки №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року вказано про не встановлення фактів господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ "КП "Леменг" (код ЄДРПОУ 35970586).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000880221 від 13 грудня 2012 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 157264,0 грн.; № 0000912300 від 03 червня 2013 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 429174,0 грн. та в частині визначення штрафних санкцій в сумі 15648,50 грн.; № 0000930221 від 25 грудня 2012 року є необґрунтованими та незаконними. Стосовно решти позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав з наступних підстав.

Відповідно до п., п198.1 -198.3. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено та підтверджено при її апеляційному перегляді, що 21 березня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ "КП "Леменг" (постачальник) було укладено договір поставки № 210301, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та здійснити оплату дизельного палива.

Згідно додаткової угоди від 23 березня 2011 року до договору поставки від 21 березня 2011року № 210301 доставка дизельного палива здійснюється постачальником. Вартість дизельного палива визначена у протоколах узгодження договірної ціни (том 1 а.с. 85-93), які є додатками до договору поставки від 21 березня 2011 року № 210301.

Фактичне постачання дизельного палива підтверджується видатковими накладними (том 1 а.с. 96-101); витягом із журналу реєстрації довіреностей ПП "Володимир" (том 4 а.с. 106-109), пояснювальними записками працівників позивача ОСОБА_1 від 05 липня 2013 року та ОСОБА_2 від 08 липня 20013 року (том 4 а.с. 110-111), відповідно до яких дизельне паливо відвантажувалось за місцезнаходженням позивача до автоцистерни транспортного засобу МАЗ 5337 типу - цистерна-С, реєстраційний номер НОМЕР_5, шасі НОМЕР_6, який належить позивачу; місткість автоцистерни становить 9065 літрів, що підтверджується виданим ДП "Харківстандартметрологія" свідоцтвом про державну повірку автоцистерни №541410804 (т.4 а.с.105); залишок поставленого дизпалива, що не вміщувався до автоцистерни, відвантажувався до залізних бочок місткістю по 200 літрів.

На виконанням договору позивачу постачальником виписано податкові накладні від 18 квітня 2011 року № 13, від 22 квітня 2011 року №17, від 27 квітня 2011 року №21, від 05 травня 2011 року №2, від 06 травня 2011року №4, від 12 травня 2011 року №5, від 18 травня 2011 року № 6, від 26 травня 2011 року №9, від 03 червня 2011року №1, від 10 червня 2011року №4, від 16 червня 2011 року №6 (том 1 а.с. 102-112), суми ПДВ по яких позивачем в подальшому включено до складу податкового кредиту.

На підтвердження якості поставленого дизпалива постачальник надав позивачу копії сертифікату відповідності на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки Е виду ІІ (вміст масової частки сірки не більше ніж 50,0 мг/кг), виданого ДП "Луганськстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.039.0130033-10; сертифікату відповідності на паливо дизельне марки 3-0,20-(-25) з вмістом сірки не більше 0,20 %), виданого ДП "Харківстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.007.0018435-10; сертифікату відповідності на паливо дизельне підвищеної якості (Євро) марки С виду ІІ (вміст масової частки сірки не більше ніж 50,0 мг/кг), виданого ДП "Луганськстандартметрологія" та зареєстрованого в Реєстрі за № UA1.039.0022279-10 (том 4 а.с. 101-103).

Доставка позивачу придбаного дизельного палива у ТОВ "КП "Леменг" була здійснена третіми особами - перевізниками, що підтверджується товарно-транспортними накладними ( т. 1 а.с. 113-123).

Оплата позивачем придбаного дизпалива здійснена в повному обсязі грошовими коштами у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи (т. 1 а.с. 135-154).

Оприбуткування позивачем дизельного палива, отриманого від ТОВ "КП "Леменг" за договором поставки від 21 березня 2011 року № 210301 відображено у бухгалтерському обліку проводками по Дебету рахунка 203 "Паливо" та Кредиту рахунка 631 "Розрахунки з вітчизняними постачальниками", що підтверджується Журналами проводок за 18 квітня 2011 року, 22 квітня 2011 року, 27 квітня 2011 року, 05 травня 2011року, 06 травня 2011року, 12 травня 2011року, 18 травня 2011року, 26 травня 2011року, 03 червня 2011 року, 10 червня 2011року, 16 червня 2011року (т. 4 а.с. 114-123).

Дизельне паливо, отримане від ТОВ "КП "Леменг" за договором поставки від 21 березня 2011року № 210301, використовувалось позивачем для провадження основного виду діяльності відповідно здійснення перевезень вантажним автомобільним транспортом, що підтверджує витягом з Відомості на відпуск дизельного палива матеріально відповідальними особами за 2011 рік (т.4 а.с. 124-130). Транспортні засоби, які заправлялися придбаним дизпаливом перебувають у власності позивача відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів (т.4 а.с. 173-195).

Перевезення вантажів автомобілями, заправленими дизпаливом, здійснювалось позивачем на підставі Ліцензії на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів серії АВ №323605 від 04 квітня 2007 року та ліцензійних карток (т.3 а.с.133; т.4 а.с.224-231).

Суд першої інстанції дійшов ґрунтовного висновку, що перелічені документи за формою та змістом відповідають приписам чинного законодавства, а їх фактична наявність сторонами у справі під час судового розгляду не заперечувалась.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зауважує, що частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявні в матеріалах справи документи, надані позивачем в обґрунтування реальності здійснення господарських операцій відповідають вказаним вище вимогам, містять назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином вказані документи є належними та допустимими доказами на підтвердження реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи викладене, висновок відповідача про порушення ПП "Володимир" пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст 185, п.198.3 ст.198 розділу V Податкового Кодексу України не відповідає фактичним обставинам справи.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000880221 від 13 грудня 2012 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3947 грн., судом першої інстанції встановлено, що позивач погодився з правомірністю встановлення відповідачем в акті перевірки №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року порушень податкового законодавства, які призвели до зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість, а саме: встановлення завищення сум ПДВ, віднесених до складу податкового кредиту червня 2011 року у сумі 895 грн. внаслідок подвійного включення сум ПДВ по податковим накладним до складу податкового кредиту (стор. 29 акту перевірки); встановлення завищення сум ПДВ, віднесених до складу податкового кредиту липня 2011 року у сумі 3052 грн. внаслідок включення позивачем сум ПДВ до складу податкового кредиту із операції по відшкодуванню шкоди позивачем ТОВ "Вест-О" (стор. 35-36 акту перевірки).

Враховуючи викладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість встановлених відповідачем порушень в зазначеній частині та правомірність зменшення позивачу розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3947 грн.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03 червня 2013 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 31297 грн. за 2 квартал 2012 року і штрафних (фінансових) санкцій у сумі 15648,50 грн. на підставі включення позивачем до витрат відсотків, нарахованих по кредитному договору, призначенням якого є погашення отриманої позики за іншою кредитною угодою, колегія суддів зазначає наступне.

При проведенні перевірки було встановлено, що позивачем віднесено до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми відсотків банку по кредитному договору від 12 листопада 2009 року №010/07-01/0494, згідно якого Кредитор - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надав позивачу (Позичальник) кредит в сумі 3619102,25 грн. для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів.

Згідно акту перевірки №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року відповідачем зроблено висновок (стор. 20 акту перевірки) про порушення пп.139.1.4 п.139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивач завищив витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 2 квартал 2012 року у розмірі 149033грн., у зв'язку з включенням позивачем відсотків, нарахованих по кредитному договору, призначенням якого є погашення основної суми отриманої позики за іншою кредитною угодою.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включається платіж за використання коштів, отриманих у кредит.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Отже, відсотки за кредитами включаються до складу витрат суб'єкта господарювання лише в тому випадку, якщо витрати не включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіну від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 Фінансові витрати").

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку фінансових витрат визначає Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28 квітня 2006року № 415 (зареєстровано в Мінюсті України 26 травня 2006 року за № 610/12484 (надалі - П(С)БО 31).

Відповідно до п. 4 П(С)БО 31 фінансові витрати визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов'язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу (п. 5 П(С)БО 31). Згідно з абз. 4 п. 3 П(С)БО 31 кваліфікаційним вважається актив, який обов'язково потребує суттєвого часу для його створення.

Судовим розглядом в суді першої інстанції встановлено, що згідно з п.1.1 кредитного договору №010/07-01/0494 від 12 листопада 2009 року, укладеного між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та позивачем, Кредитор надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, а Позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Відповідно до п.1.1.2.1 зазначеного кредитного договору кредит в сумі 3619102,25 грн. призначений для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів. Зазначений кредит був отриманий позивачем та використаний відповідно до його призначення.

Так, згідно кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, та додаткових угод до нього (т. 2 а.с. 7-23) Кредитором - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" був наданий кредит Позичальнику - ПП "Володимир" в сумі 855436,00 доларів США, цільовим призначенням якого є придбання транспортних засобів шляхом здійснення оплати по договорам купівлі-продажу, що укладені між Позичальником та продавцями транспортних засобів.

Матеріалами справи підтверджується (т.3 а.с. 133-158), що отримані за вказаним кредитним договором грошові кошти були використані позивачем на оплату транспортних засобів за договорами купівлі-продажу та поставки, укладеними ним з іншими суб'єктами господарювання.

Автотранспортні засоби, які були придбані за кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, і з моменту придбання та реєстрації в органах ДАІ УМВС України задіяні у виробничій діяльності позивача, не є кваліфікаційними активами відповідно до п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", оскільки з моменту придбання їх позивачем вони вже готові до експлуатації.

Пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Таким чином, до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку можна включати проценти за будь-якими кредитами.

Чинне законодавство України не встановлює заборони щодо включення до складу витрат процентів за кредитними договорами за ознакою цільового призначення кредитних коштів. Посилання відповідача щодо призначення кредиту за кредитним договором №010/07-01/0494 від 12 листопада 2009 року на погашення основної суми отриманих позик документально не підтверджується.

З наданих суду Аналізу рахунка 684 за 2 квартал 2012 року, Журналу проводок по рахунках 951 та 684 за 2 квартал 2012 року (т. 2 а.с. 126-144), платіжного доручення №646 від 10 травня 2011 року, виписки по рахунку №2600457069 за 11 травня 2011 року-13 травня 2011 року (т.2 а.с. 24-25), слідує, що нарахування та виплати за кредитним договором №010/07-01/0494 від 12 листопада 2009 року здійснювались позивачем як відсотки за кредитом.

Таким чином, позивач мав право включити вищезазначені відсотки у 2 кварталі 2012 року у розмірі 149033грн. до складу витрат як фінансові витрати при визначенні оподатковуваного прибутку.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000930221 від 25 грудня 2012 року про збільшення штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 7824,25 грн., судовим розглядом було встановлено, що вказане податкове повідомлення-рішення не було відкликане органами податкової служби. Разом з тим, відповідачем не наведено підстави щодо законності та обґрунтованості донарахування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток підприємств у сумі 7824,25 грн. згідно зазначеного податкового повідомлення рішення.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновкам и суду першої інстанції про не доведення відповідачем правомірності податкового повідомлення-рішення № 0000930221 від 25 грудня 2012 року.

Щодо позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03 червня 2013року в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 137906 грн. в результаті встановлення відповідачем в акті перевірки завищення витрат по операціям лізингу, операціям з відшкодування шкоди та завищення сум ліміту (10%) на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів, судом встановлено, що позивач не заперечував правомірність встановлення відповідачем в акті перевірки №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року порушень податкового законодавства, які призвели до збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток у сумі 137906 грн. Зокрема, щодо встановлення завищення суми ліміту (10%) на 2011 рік на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів (стор.16-18 акту перевірки), завищення витрат позивача по операціям лізингу, завищення витрат позивача по операціям з відшкодування шкоди ТОВ "Вест-О".

Позивачем до суду не було надано доказів, які б підтверджували надання документів, які спростовують висновки акту перевірки №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року, під час її проведення.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03 червня в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 137906 грн. на підставі встановлення відповідачем в акті перевірки завищення витрат по операціям лізингу, операціям з відшкодування шкоди та завищення сум ліміту (10%) на проведення ремонтів та поліпшення основних засобів.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Приватного підприємства "Володимир", Харківської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013р. по справі № 820/3847/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Присяжнюк О.В. Судді (підпис) (підпис) Бартош Н.С. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Присяжнюк О.В.

Повний текст ухвали виготовлений 28.10.2013 р.