Ухвала

від 15.04.2014 по справі 820/3847/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року м. Київ К/800/62161/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Суддя-доповідач:Вербицька О.В. Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р.

у справі № 820/3847/13-а

за позовом Приватного підприємства «Володимир»

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Володимир» (далі - позивач, ПП «Володимир») звернулось до суду з позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - відповідач, Харківська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень - рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської ОДПІ № 0000880221 від 13.12.12 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 157 264,00 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської ОДПІ № 0000912300 від 03.06.13 року в частині визначення грошових зобов'язань за основним платежем в сумі 429174,0 грн. та в частині визначення штрафних санкцій в сумі 15648,50 грн. Скасовано податкове повідомлення-рішення Харківської ОДПІ № 0000930221 від 25.12.12 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р. постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі Харківська ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р. в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ПП «Володимир», посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Харківською ОДПІ проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої складено акт №1814/220/32943413 від 26 жовтня 2012 року.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп. 138.10.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.4, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.146.12, п.146.16, п.146.20 ст.146 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 568 482 грн., в тому числі за 2 квартал 2011 року в сумі 407794 грн., за 3 квартал 2011 року в сумі 88101 грн., за 4 квартал 2011 року в сумі 41290 грн., за 2 квартал 2012 року у сумі 31297 грн.; п. 44.1 ст. 44, п.185.1 ст. 185, п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачу за червень 2012 року зменшена сума залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 161 211 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення - рішення: № 0000880221 від 13 грудня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року в розмірі 161 211 грн.; № 0000890221 від 13 грудня 2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 576306,25 грн., у тому числі за основним платежем - 568482,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 7824,25 грн.; № 0000930221 від 25 грудня 2012 року, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств, а саме: штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 824,25 грн.

За наслідками адміністративного оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень скасовано податкове повідомлення - рішення № 0000890221 від 13 грудня 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток (основний платіж) на суму 1401,00 грн.

На підставі зазначеного відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0000912300 від 03 червня 2013 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у загальній сумі 582729,50 грн., у тому числі за основним платежем на суму 567081,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 15648,50 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали частково необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Щодо податкових повідомлень-рішень № 0000880221 від 13 грудня 2012 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року в сумі 157264 грн., та №0000912300 від 03.06.2013 р., яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 397877 грн. за 2 квартал 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «КП «Леменг», колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 березня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «КП «Леменг» (постачальник) було укладено договір поставки № 210301, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та здійснити оплату дизельного палива.

Згідно додаткової угоди від 23 березня 2011 року до договору поставки від 21 березня 2011року № 210301 доставка дизельного палива здійснюється постачальником. Вартість дизельного палива визначена у протоколах узгодження договірної ціни, які є додатками до договору поставки від 21 березня 2011 року № 210301.

Фактичне постачання дизельного палива підтверджено видатковими накладними, податковими накладними від 18 квітня 2011 року № 13, від 22 квітня 2011 року №17, від 27 квітня 2011 року №21, від 05 травня 2011 року №2, від 06 травня 2011року №4, від 12 травня 2011 року №5, від 18 травня 2011 року № 6, від 26 травня 2011 року №9, від 03 червня 2011року №1, від 10 червня 2011року №4, від 16 червня 2011 року №6.

Доставка позивачу придбаного дизельного палива у ТОВ «КП «Леменг» була здійснена третіми особами - перевізниками, що підтверджено товарно-транспортними накладними.

Оплата позивачем придбаного дизпалива здійснена в повному обсязі грошовими коштами у безготівковій формі, що підтверджено платіжними дорученнями.

Дизельне паливо, отримане від ТОВ «КП «Леменг» за договором поставки від 21 березня 2011року № 210301, використовувалось позивачем для здійснення перевезень вантажним автомобільним транспортом, що підтверджено витягом з Відомості на відпуск дизельного палива матеріально відповідальними особами за 2011 рік. Транспортні засоби, які заправлялися придбаним дизпаливом перебувають у власності позивача відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів.

Перевезення вантажів автомобілями, заправленими дизпаливом, здійснювалось позивачем на підставі Ліцензії на внутрішні та міжнародні перевезення вантажів серії АВ №323605 від 04 квітня 2007 року та ліцензійних карток.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені Податковим кодексом України, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000912300 від 03 червня 2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 31297 грн. за 2 квартал 2012 року і штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 15648,50 грн. на підставі включення позивачем до витрат відсотків, нарахованих по кредитному договору, призначенням якого є погашення отриманої позики за іншою кредитною угодою, колегія суддів зазначає наступне.

З акта перевірки вбачається, що позивачем віднесено до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, суми відсотків банку по кредитному договору від 12 листопада 2009 року №010/07-01/0494, згідно якого Кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» надав позивачу (Позичальник) кредит в сумі 3619102,25 грн. для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів.

Відповідно до пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів, зокрема, включається платіж за використання коштів, отриманих у кредит.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що до складу витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, відносяться витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Відповідно до п. 27 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Мінфіну від 31 грудня 1999 року № 318 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248, до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 Фінансові витрати).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п.1.1 кредитного договору №010/07-01/0494 від 12 листопада 2009 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та позивачем, Кредитор надає Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, а Позичальник зобов'язується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обов'язки, визначені цим Договором.

Відповідно до п.1.1.2.1 зазначеного кредитного договору кредит в сумі 3619102,25 грн. призначений для погашення заборгованості Позичальника в сумі 438679,06 доларів США за кредитним договором №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, цільовим призначенням якого було придбання транспортних засобів. Зазначений кредит був отриманий позивачем та використаний відповідно до його призначення.

Так, згідно кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року та додаткових угод до нього Кредитором - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був наданий кредит Позичальнику - ПП «Володимир» в сумі 855436,00 доларів США, цільовим призначенням якого є придбання транспортних засобів шляхом здійснення оплати по договорам купівлі-продажу, що укладені між Позичальником та продавцями транспортних засобів.

Також судами встановлено, що отримані за вказаним кредитним договором грошові кошти були використані позивачем на оплату транспортних засобів за договорами купівлі-продажу та поставки, укладеними ним з іншими суб'єктами господарювання.

При цьому автотранспортні засоби, які були придбані за кредитні кошти, отримані на підставі кредитного договору №010-2/07-01-0732-08 від 10 вересня 2008 року, були задіяні у виробничій діяльності позивача.

Пунктом 141.1 статті 141 Податкового кодексу України встановлено, що до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем обґрунтовано включено до складу витрат як фінансових витрат вищезазначені відсотки у 2 кварталі 2012 року у розмірі 149 033 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1.Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області відхилити.

2.Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.07.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач О.В. Вербицька

Судді Н.Є. Маринчак

О.В. Муравйов