Рішення

від 11.03.2009 по справі 9/40

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

9/40

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.09                                                                                 Справа № 9/40

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецрембудсервіс", м. Луганськ

до Луганського міського комунального підприємства "Теплокомуненерго",  м. Луганськ

про стягнення 20 192 грн. 32 коп.

в присутності представників сторін:

від позивача –Цукер І.Б., дов. № б/н від 26.10.08,

від відповідача – не прибув

в с т а н о в и в:

суть спору: позивач звернувся з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 18056,32 грн., 3% річних у розмірі 2136,0 грн., всього –20192,32 грн. за договором поставки та судові витрати.

Заявою, наданою у судовому засіданні, позивач збільшив розмір позову та просить стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 01.10.07 по 31.01.09 у розмірі 25016,83 грн., 3% річних у розмірі 2848,0 грн., всього –27864,83 грн.

Суд вважає, що заява позивача підлягає задоволенню, оскільки право позивача щодо збільшення розміру позову передбачено ч. 4 ст. 22 ГПК України.

Відповідач відзивом на позовну заяву вимоги визнає частково у розмірі                24998,0 грн., з яких 3% річних – 2861,0 грн. та інфляційні нарахування –22137,0 грн., посилаючись на помилковий розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на укладений між ним та відповідачем договір поставки, за яким він поставив товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар за умовами та у строки, передбачені договором.

Позивач посилається на рішення господарського суду від 10.09.07 по справі                    № 7/629, яким стягнуто з відповідача борг у розмірі 71200,0 грн. та встановлено факт не оплати відповідачем товару.

Позивач застосував правила ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі наведених норм закону, оскільки відповідач не виконав зобов'язання з поставки в період з 20 жовтня 2007 року, позивач вважає, що за відповідачем утворилась заборгованість з інфляційних втрат за період з 01.10.07 по 31.01.09 у розмірі                 25016,83 грн., 3% річних у розмірі 2848,0 грн., всього –27864,83 грн.

Оцінивши матеріали справи, доводи позивача та відповідача, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК  України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Ця норма кореспондується з нормою ч. 3 ст. 174 ГК України, за якою господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у т.ч. боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші…), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у т.ч. кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства.

За правилами ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Рішенням господарського суду від 10.09.07 № 7/629 було встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір  від 04.09.04, за яким позивач поставив товар, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити цей товар за умовами та у строки, передбачені договором.

Оплата за договором (п. 3.1) повинна здійснюватись на підставі виставленого рахунку на суму, що не перевищує зазначену у специфікації (п. 3.1) наступним чином: передплата –30%, решта 70% - протягом 3-х місяців з моменту поставки товару (п. 3.2).

Оскільки грошові зобов'язання відповідач не виконав своєчасно та в повному обсязі, судом було стягнуто з відповідача борг у розмірі 71200,0 грн.

Таким чином, спірні правовідносини стосуються правомірності чи неправомірності застосування позивачем вимог ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2848,0 грн. та інфляційних втрат у розмірі 25016,83 грн. ґрунтується на законі, а тому є правомірною, оскільки розрахунок зроблений позивачем є вірним

За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню з покладенням судових витрат на відповідача.

При подачі позову позивачем сплачено державне мито квитанцією № 00076 від 05.11.08 у розмірі 120,0 грн., платіжним дорученням № 45 від 24.06.08 у розмірі 85,0 грн. та платіжним дорученням № 41 від 27.05.08 у розмірі 591,60 грн., всього –796,60 грн., що перевищує розмір мита, встановлений чинним законодавством, тому зайво сплачене держмито підлягає поверненню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  47-1, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити.

2.  Стягнути з відповідача, Луганського МКП "Теплокомуненерго", 91055,                     м. Луганськ, вул. Куракіна, б. 23а, код 24047779, на користь позивача, ТОВ "Спецрембудсервіс", м. Луганськ, кв-л Южний, 3а/70, код 31530935, інфляційні втрати за період з 01.10.07 по 31.01.09 у розмірі 25016,83 грн., 3% річних у розмірі 2848,0 грн., всього –27864,83 грн., крім того, витрати зі сплати держмита –278,65 грн. та інформаційно-технічні витрати –118,0 грн.  

3. Повернути позивачу, ТОВ "Спецрембудсервіс", м. Луганськ, кв-л Южний, 3а/70, код 31530935, з державного бюджету зайво сплачене державне мито у розмірі 517,95 грн.

Повернення зайво сплаченого держмита здійснюється на підставі цього рішення, підписаного та скріпленого печаткою суду, оскільки оригінали вказаних платіжних документів знаходяться у матеріалах справи.

Наказ видати після набрання законної сили цим рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                А.Г.Ворожцов