Постанова

від 18.03.2009 по справі 10/277-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

10/277-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 березня 2009 р.                                                                                    № 10/277-08  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Губенко Н.М.

суддів:Барицької Т.Л., Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Люкс"

на постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.11.2008

у справі№ 10/277-08

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Люкс"

до1. Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області;2. Управління земельних ресурсів Васильківського району Київської області;3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-95";4. Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України з земельних ресурсів"

провизнання частково недійсним рішення, державного акту та спонукання укласти договір

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Говоруха Г.Ф. (дов. № 9 від 04.09.2008);

- відповідача 1 не з'явились;

- відповідача 2 не з'явились;

- відповідача 3 Попов В.А. (директор, наказ № 1 від 01.10.2007); Крук є.В. (дов. б/н від  18.08.2008);

- відповідача 4 Ковалик В.В. (дов. № 206 від 28.09.2008);

ВСТАНОВИВ:

У червні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Люкс"  (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області (далі – відповідач-1), управління земельних ресурсів Васильківського району Київської області (далі –відповідач-2), товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-95" (далі – відповідач-3), державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України з земельних ресурсів" (далі –відповідач-4) і відповідно до заяв від 15.08.2008 та від 22.09.2008 про зміну та уточнення позовних вимог просило визнати: недійсним рішення 21 сесії V скликання відповідача-1 від 23.05.2008 №315-21-V в частині пункту 2 щодо відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права оренди земельної ділянки площею 0,721 га, що знаходиться під цілісним майновим комплексом виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області; недійсною відмову позивача та відповідача-1 у погодженні меж земельної ділянки площею 0,721 га за вказаною адресою; за позивачем право користування земельною ділянкою площею 0,721 га за вказаною адресою; недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №003026-259, виданий 30.11.2001 відповідачу-3 відповідачем-1 і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29; скасувати державну реєстрацію вказаного Державного акту; зобов'язати відповідача-1 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням суду законної сили на найближчій сесії відповідача-1 надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення останньому земельної ділянки площею 0,721 га в оренду для розміщення цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області; зобов'язати відповідач-1 протягом одного місяця з дня надання позивачу технічної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,721 га в оренду для розміщення цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області, укласти договір оренди вказаної земельної ділянки на умовах, зазначених у заяві про уточнення позовних вимог.  

Рішенням господарського суду Київської області від 07.10.2008 у справі № 10/277-08 позов задоволено повністю:

визнано недійсним рішення 21 сесії V скликання відповідача-1 від 23.05.2008 №315-21-V в частині пункту 2 щодо відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права оренди земельної ділянки площею 0,721 га, що знаходиться під цілісним майновим комплексом виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області;

визнано недійсною відмову позивача та відповідача-1 у погодженні меж земельної ділянки площею 0,721 га за адресою: вул. Залізнична, 160-А,  смт. Калинівка Васильківського району Київської області, на якій знаходиться належний позивачу на праві власності цілісний майновий комплекс виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м;

визнано за позивачем право користування земельною ділянкою площею 0,721 га за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області для розміщення цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м;

визнано недійсним Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №003026-259, виданий 30.11.2001 відповідачу-3 відповідачем-1 і зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29;

скасовано державну реєстрацію Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №003026-259, виданого 30.11.2001 ТОВ відповідачу-3 відповідачем-1 і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №29;

зобов'язано відповідача-1 протягом одного місяця з дня набрання даним рішенням суду законної сили на найближчій сесії відповідача-1 надати позивачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення останньому земельної ділянки площею 0,721 га в оренду для розміщення цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області;

зобов'язано відповідач-1 протягом одного місяця з дня надання позивачу технічної документації із землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,721 га в оренду для розміщення цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м. за адресою: вул. Залізнична, 160-А, смт. Калинівка Васильківського району Київської області, укласти договір оренди вказаної земельної ділянки на умовах, зазначених у заяві про уточнення позовних вимог.  

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.11.2008 у даній справі зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.11.2008 скасувати та залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 07.10.2008. При цьому касатор вказує, що оскільки у Свідоцтві про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів від 14.01.2008 зазначено, що нежиле приміщення –виробнича база розташована на земельній ділянці площею 0,721 га –тобто встановлено розмір земельної ділянки, необхідної для її обслуговування, то він придбав у власність цілісний майновий комплекс –виробничу базу по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, яка є господарським об'єктом з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщений, з автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У зв'язку з цим вважає порушенням судом апеляційної інстанції матеріального права, яке полягає у незастосуванні частини 3 статті 66 Господарського кодексу України, а також частини 4 статті 6 Закону України «Про іпотеку». Посилається також на те, що факт знаходження на спірній земельній ділянці нерухомого майна відповідача-3 спростовується рішенням відповідача-1 від 23.05.2008 №315-21-V. Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що на одну й ту ж земельну ділянку за адресою вул. Залізнична, 160-А на цей час є два правовстановлюючих документа, а саме оскаржуваний позивачем Державний акт на право постійного користування землею серії І-КВ № 003026-259 та договір оренди земельної ділянки площею 0,4043 га по вул. Залізничній, 160, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України. Крім того, вважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме статей 93, 97 ГПК України, оскільки разом з апеляційними скаргами відповідачів 3 і 4 розглядалась також апеляційна скарга відповідача-1, яка була подана ним з пропущенням строку на її подання без клопотання по його відновлення.

На касаційну скаргу позивача відповідачем-3 подані заперечення, в яких останній, погоджуючись з позицією позивача про те, що предмет іпотеки дійсно розташований на земельній ділянці, яка зазначена в Державному акті на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ № 003026-259, виданого 30.11.2001, але заперечує в решті доводів касаційної скарги та вважає їх хибними, а тому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги позивача. При цьому зазначає, що у вказаному Державному акті на право постійного користування містяться посилання на два рішення: від 1999 року та від 2001 року, якими виділялись земельні ділянки під виробничий майданчик для розвантажування вантажів площею 0,3 га, 0,341 га та 0,080 га. Одночасно вказує, що за договором купівлі-продажу від 22.04.1999 реєстр.№ 1198 він придбав виробничий майданчик для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м, зареєстрований, як нежиле приміщення Васильківський міжрайонний оптово-роздрібний магазин-склад за адресою: Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 160, під який рішенням відповідача-1 № 45 від 29.04.1999 йому виділено 0,3 га земельної ділянки. Згодом рішенням відповідача-1 від 26.02.2001 № 22 під розширення цього виробничого майданчика йому виділено 0,341 га та 0,080 га земельної ділянки. Виробнича база по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м виникла в 2004 році і знаходиться за адресою вул. Залізнична, 160-А, та відповідно до свідоцтва про реєстрацію нерухомого майна займає 40,2 кв.м, а не 0,721 га, як зазначає позивач. За рішенням відповідача-1 від 16.01.2008 № 72 йому для розширення виробничого майданчику по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів було надано в строкове платне користування ще 0,2263 га та 0,1780 га земельних ділянок. Виробничий майданчик для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м не міг за 9 років змінити своє місцезнаходження з земельної ділянки 0,3 га на земельну ділянку 0,4043 га, оскільки на відміну від рухомого майна є майном нерухомим. Разом з тим зазначає про відсутність порушень процесуального права з боку суду апеляційної інстанції при розгляді даної справи.

Відповідач-1 на касаційну скаргу позивача також подав заперечення, в яких зазначив, що постанова Київського міжобласного апеляційного суду від 28.11.2008 у даній справі є законною та такою, що не порушує норми матеріального та процесуального права, а тому просив відмовити у її задоволенні. При цьому вказав, що майно, придбане позивачем на торгах, є рухомим, за виключенням адмінприміщення загальною площею 40,2 кв.м, а тому відмова селищної ради в наданні дозволу позивачу на оформлення права на всю земельну ділянку площею 0,721 га, яка не може рахуватись як ділянка для обслуговування приміщення площею, 0,00402 га, вірна і відповідає чинному законодавству (ч.2 ст. 120 ЗК України), а з клопотанням про дозвіл на оформлення права на частину ділянки, на якій розташоване придбане ним приміщення позивач до нього не звертався.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено:

- 27.10.2004 між акціонерним товариством "Індустріально-експортний банк" (іпотекодержателем) та відповідачем-3 (іпотекодавцем) було укладено договір іпотеки нежилого приміщення, а 03.02.2005 цими ж сторонами було укладено договір про зміну договору іпотеки нежилого приміщення, посвідченого 27.10.2004 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В.М. за реєстраційним номером 4380;

- відповідно до абзаців 3.4 п. 1.1 договору від 03.02.2005 з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором в іпотеку іпотекодавцем передається належне йому нерухоме майно: нежиле приміщення, виробнича база по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, загальною площею 40,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська область. Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, буд. 160-А (надалі - предмет іпотеки). Цільове  призначення предмету іпотеки: виробнича база;

- згідно з пунктами 1.2. 1.3 договору від 27.10.2004 предмет  іпотеки розташований на земельній ділянці, наданій іпотекодавцю в постійне користування відповідно до державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001. Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно Васильківського міжрайонного бюро технічної інвентаризації №4258044 від 27.07.2004 предмет іпотеки має такі показники - резервуарний парк місткістю 2000 м3, продуктова насосна, пункт управління, зливна естакада, наливні установки, адміністративне приміщення площею 40,2 кв.м;

- пунктом 5.6 договору від 27.10.2004 передбачено, що після звернення стягнення на предмет іпотеки його новий власник набуває всі права і обов'язки іпотекодавця в частині користування земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки;

- відповідно до протоколу №7290085 проведення прилюдних торгів по реалізації майна, яке належить відповідачу-3 від 13.12.2007, на торги було виставлено лот №1 - виробнича база по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м, а саме: адміністративне приміщення загальною площею 40,2 кв.м: основна площа –35,3 кв.м, допоміжна - 4,9 кв.м; площа забудови - 49,8 кв.м. Місцезнаходження лота: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична. 160-А. Переможцем торгів було визнано позивача, який за виставлений лот сплатив 3000000 грн.;

- 14.01.2008 приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобковим О.В. було видане позивачу Свідоцтво про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів, зареєстроване в реєстрі за № 23;

- у витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданому комунальним підприємством Київської обласної ради "Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" 15.01.2008 власником нежилого приміщення виробничої бази по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, розташованої за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 160-А, зазначено позивача. Підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів за №23 від 14.01.2008.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з наступних підстав.

Оскільки частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, отже позивач набув право укласти договір оренди на земельну ділянку площею 0,721 га, на якій розташований майновий комплекс виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м, із власником земельної ділянки, яким є відповідач-1.

Позивач, маючи намір здійснити оформлення права орендного користування земельною ділянкою площею 0,721 га, звертався до відповідача-1 із відповідними клопотаннями від 16.01.2008 №13/02-20 та №14/02-20, але рішенням відповідача-1 від 23.05.2008  №315-21-V йому відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права оренди на земельну ділянку площею 0,40 га, розташовану в межах смт. Калинівка Васильківського району Київської області по вул. Залізнична, 160, у зв'язку з тим, що вказана ділянка перебуває в оренді відповідача-3, а придбане на прилюдних торгах майно розташоване на іншій ділянці. Крім того, пунктом 2 оспорюваного рішення відповідача-1 позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права оренди на земельну ділянку площею 0,721 га, розташовану в межах смт. Калинівка Васильківського району Київської області по вул. Залізнична, 160, у зв'язку з тим, що дана ділянка рахується за відповідачем-3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-КВ №003026-259, зареєстрованого 24.02.2000 за № 29. Пунктом 3 даного рішення відповідача-1 рекомендовано позивачу вирішити питання оформлення права на вказану земельну ділянку у судовому порядку.

Статтею 123 Земельного кодексу України передбачено, що розроблення проекту відведення земельної ділянки покладається на особу, зацікавлену в отриманні в користування земельної ділянки, відмова власника майна в попередньому узгодженні меж земельної ділянки іншому власнику майна, який також є особою, зацікавленою в наданні йому частки цієї ж ділянки, може бути визнана порушенням права особи на надання їй земельної ділянки з обставин зазначених у положенні ст. 377 ЦК України.

Судом першої інстанції були відхилені посилання відповідача-3 на недоведеність позивачем розміру земельної ділянки, зайнятої адміністративним приміщенням та спорудами виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м., а також частини ділянки, яка необхідна для її обслуговування, з тих підстав, що з укладеного за участю відповідача-3 (іпотекодавця) договору іпотеки від 27.10.2004 вбачається, що останнім підтверджено знаходження будівель і споруд майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м на земельній ділянці, наданій йому у постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001 року. При цьому, згідно з п. 5.6 договору іпотеки від 27.10.2004 після звернення стягнення на предмет іпотеки його новий власник набуває всі права і обов'язки іпотекодавця в частині користування земельною ділянкою, на якій розташований предмет іпотеки.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001 загальна площа земельної ділянки надана відповідачу-3 у постійне користування становить 0,721 га.

Розмір земельної ділянки, зайнятої адміністративним приміщенням та спорудами виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м, підтверджений також рішенням відповідача-1 від 23.05.2008 №315-21-V, згідно з яким придбане позивачем майно знаходиться на іншій земельній ділянці ніж земельна ділянка площею 0,40 га, а земельна ділянка площею 0,721 га рахується за відповідачем-3 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-КВ №003026-259, зареєстрованого 24.02.2001 за № 29.

Згідно з пунктом 3 рішення виконавчого комітету відповідача-1від 17.05.1999 № 64 земельна ділянка загальною площею 0,3 га була надана відповідачу-3 під розміщення виробничого майданчика для розміщення твердих матеріалів та рідин, а відповідно до пунктів  1  - 2  рішення  виконавчого комітету відповідача-1 від 26.02.2001 № 22 земельна ділянка площею 0,42 га була надана відповідачу-3 під розширення виробничого майданчика по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних рідин.

Оформлення в орендне користування позивача земельної ділянки площею 0,721 га для розміщення та обслуговування цілісного майнового комплексу виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м за адресою: вул. Залізнична, 160-А в смт. Калинівка Васильківського району Київської області узгоджується з рішеннями Виконавчого комітету відповідача-1, якими дана спірна земельна ділянка була надана відповідачу-3 у постійне користування для цього ж цільового призначення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд, виходив з того, що висновки суду першої інстанції є хибними та такими, що не відповідають обставинам справи, а також не враховані наступні обставини справи.

22.04.1999 відповідач-3 уклав договір купівлі-продажу 1/50 частини майнового комплексу, що складається з виробничого майданчика для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м.

Відповідач-3 уклав акт приймання-передачі майна виробничого майданчика площею 0,3 га, що є 1/50 частини майнового комплексу, який до 22.04.1999 належав Васильківському міжрайонному оптово-роздрібному складу-магазину на підставі свідоцтва про право власності, виданого Калинівською селищною радою 20.04.1999, зареєстрованого Фастівським бюро технічної інвентаризації  книга № 1, реєстр 24.

Виробничий майданчик для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м є окремо визначеним нерухомим майном.

Саме під нерухоме майно 17.05.1999 відповідачу-3 було надано земельну ділянку загальною площею 0,3 га господарських дворів під розміщення виробничого майданчика для розвантаження твердих матеріалів та рідин.

Також, саме під нерухоме майно (яке являє собою виробничий майданчик для розвантажування вантажів та яке було придбано на підставі договору купівлі-продажу 22.04.1999) 26.02.2001 відповідачу-3 було надано земельну ділянку загальною площею 0,42 га під розширення виробничого майданчика по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних рідин, яке було придбано на підставі договору купівлі-продажу 22.04.1999.

Суд апеляційної інстанції погодився з поясненнями представників відповідача-3 про те, що спірне адміністративне приміщення загальною площею 40.2 кв.м знаходиться на земельній ділянці площею 0,08 га, яке було збудоване в 2004 році, оскільки це підтверджено матеріалами справи, а саме інвентаризаційною справою № 340, яка була розпочата 11.03.2004, свідоцтвом про право власності на це приміщення, яке було отримано 11.05.2004. Зазначене свідчить, що земельні ділянки виділялися відповідачу-3 не під адміністративне приміщення. Це приміщення вже будувалось на виділених в 1999 та 2001 роках земельних ділянках.

02.09.2008 відповідач-3 зареєстрував в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно договір купівлі-продажу від 22.04.1999 та отримав витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно –нежиле приміщення Васильківський міжрайонний оптово-роздрібний магазин-склад за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична 160.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не було звернуто увагу на різні адреси нежилих приміщень, які належать позивачу та відповідачу-3.

Нежиле приміщення, виробнича база по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична 160-А, а нежиле приміщення відповідача-3 Васильківський міжрайонний оптово-роздрібний магазин-склад знаходиться за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична 160.

Судом першої інстанції не були взяті до уваги ті обставини, що саме під нерухоме майно відповідача-3 17.05.1999 рішенням відповідача-1 було надано земельну ділянку загальною площею 0,3 га господарських дворів під розміщення виробничого майданчика для розвантаження твердих матеріалів та рідин;  26.02.2001  рішенням відповідача-1 було надано відповідачу-3 земельну ділянку загальною площею 0,42 га під розширення виробничого майданчика по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних рідин, яке було придбано останнім на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.1999 та на даний час знаходиться у його власності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції посилався на пункти 1.2, 1.3 договору іпотеки від 27.10.2004 щодо розташування предмету іпотеки на земельній ділянці, наданій відповідачу-3 в постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001.

Але суд апеляційної інстанції вважає, що із змісту вказаних пунктів договору іпотеки не вбачається, що предмет іпотеки знаходиться на всіх трьох земельних ділянках, перелічених в Державному акті; більше того, в цих пунктах зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, а не на земельних ділянках. Державний акт на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001 містить відсильне посилання (через зазначені в ньому рішення відповідача-1) на нежиле приміщення відповідача-3 (Васильківський міжрайонний оптово-роздрібний магазин-склад), який знаходиться за адресою: Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична 160, а не на нежиле приміщення, виробнича база по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів знаходиться за адресою Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична 160-А.

Разом з тим, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції не мав права ігнорувати наявність нерухомого майна відповідача-3 площею 0,3 га на земельній ділянці, яку суд першої інстанції рішенням від 07.10.2008 передав в орендне користування позивачу, що призвело до того, що відповідача-3 позбавлено земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно - виробничий майданчик для розвантажування вантажів, яке було придбане останнім на підставі договору купівлі-продажу від 22.04.1999.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновків про правомірність користування відповідачем-3 всіма земельними ділянками, наданими в постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що позивач не надав доказів, на якій частині земельної ділянки знаходиться адміністративне приміщення загальною площею 40,2 кв.м: основна площа–35,3 кв.м, допоміжна–4,9 кв.м; площа забудови–49,8 кв.м., щодо відсутності на земельних ділянках нерухомого майна відповідача-3, які б спростовували, що земельні ділянки 0,3 га, 0,341 га та 0,080 га видавалися під оптово-роздрібний магазин-склад, який придбав відповідач-3 та під його розширення; обсягу земельної ділянки, на якій розміщене нерухоме майно, яке належить позивачу; обсягу земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належного йому нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що визнаючи недійсним Державний акт на право постійного користування землею серія І-КВ № 003026-259, виданий відповідачу-3, місцевий господарський суд не врахував інформаційний лист Вищого Господарського суду України від 18.03.2008 за № 01-8/164, в якому дається роз'яснення про те, що документи, які посвідчують право на земельну ділянку (право власності або право користування), не можуть виступати предметом спору, оскільки не мають статусу актів державного чи іншого органу, а видаються на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування. В даному випадку рішення, на підставі яких виданий вказаний державний акт, не скасовані і діють.

В той же час апеляційний господарський суд зазначив, що позивач відповідно до частини 2 статті 120 Земельного кодексу України має право на отримання в орендне користування виключно земельної ділянки площею 40,2 кв.м, яка знаходиться під адміністративним приміщенням загальною площею 40,2 кв.м (зазначеним в свідоцтві про право власності на нерухоме майно, видане відповідачем-1 11.05.2004), а також, за умови надання відповідного технічного обґрунтування та доказів, на отримання в орендне користування земельної ділянки виключно необхідної для обслуговування адміністративного приміщення загальною площею 40,2 кв.м. Але оскільки позивачем такої вимоги не заявлялось, а відповідного технічного обґрунтування та доказів не було надано, то у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для надання в орендне користування відповідної земельної ділянки, яка знаходиться під адміністративним приміщенням загальною площею 40,2 кв.м та необхідної для обслуговування цього приміщення. При цьому позивач не позбавлений права звернутися із позовними вимогами про надання в орендне користування відповідної земельної ділянки, яка знаходиться під адміністративним приміщенням загальною площею 40,2 кв.м та необхідної для обслуговування цього приміщення.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Колегія Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, в той час як висновки господарського суду першої інстанції є передчасними, такими, що не ґрунтуються на повному дослідженні всіх обставин у справі.

Частиною 2 ст. 120 Земельного кодексу України встановлено, що якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Зазначена норма Земельного кодексу України кореспондується з нормою частини 2 статті 377 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України з урахуванням наведених норм погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у позивача з придбанням з прилюдних торгів по реалізації майна виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м, а саме: адміністративного приміщення загальною площею 40,2 кв.м (що належало відповідачу-3 і було передане ним в іпотеку) виникло право на користування земельною ділянкою, на якій розміщене це майно.

При цьому колегія суддів вважає правомірним посилання суду апеляційної  інстанції на те, що суд першої інстанції, посилаючись на пункти 1.2, 1.3 договору іпотеки від 27.10.2004 щодо розташування предмету іпотеки на земельній ділянці, наданій відповідачу-3 в постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001 загальною площею 0,721 га, всупереч вимогам статті 43 ГПК України, не дослідив та не встановив фактичний розмір земельної ділянки, на якій розміщене придбане позивачем з прилюдних торгів нежиле приміщення, виробнича база по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, площа якого відповідно до договору іпотеки становить 40,2 кв.м.

В свою чергу судом апеляційної  інстанції, як вбачається з матеріалів справи, було встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001 відповідачу-3 було виділено відповідачем-1 в постійне користування три земельні ділянки загальною площею 0,721 га: перша з яких площею 0,3 га, була відведена відповідачу-3 згідно з рішенням відповідача-1 від 17.05.1999 № 64, а дві інших - площами 0,341 га та 0,08 га відводились відповідачем-1 за рішенням від 26.02.2001 № 22. Зазначені ділянки були виділені відповідачу-3 у зв'язку з придбанням ним за договором купівлі-продажу від 22.04.1999 1/50 частини майнового комплексу, що складалась з виробничого майданчика для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м та для його розширення. Відповідно до акту приймання-передачі проданого майна від 27.04.1999 вказаний виробничий майданчик знаходиться за адресою смт. Калинівка, вул. Залізнична, 160.

Належність  відповідачу-3  нерухомого майна, виробничого майданчика для розвантажування вантажів загальною площею 3000 кв.м, зареєстрованого, як нежиле приміщення Васильківський міжрайонний оптово-роздрібний магазин-склад за адресою: Київська обл., Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 160, підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20089711 від 02.09.2008

Згідно з ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 142, 145 Земельного кодексу України право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Матеріали справи не містять і позивачем не подано доказів звернення відповідача-3 з заявою про добровільну відмову від земельної ділянки площею 0,721 га.

Цілком правомірно апеляційним господарським судом не було взято до уваги доводи  позивача щодо неможливості набуття відповідачем-3 як юридичною особою з приватною формою власності права постійного користування земельною ділянкою з огляду на норми п. 2 ст. 92 Земельного кодексу України (згідно з якою право постійного користування земельною ділянкою набувають підприємства державної та комунальної форм власності), оскільки згідно з рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22.09.2005 р. №5-рп/2005 (справа №1-17/2005) використання терміна "набувають", що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь", після набрання чинності статтею 92 Кодексу свідчить, що ця норма не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовної вимоги про визнання права користування земельною ділянкою площею 0,721 га, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що із змісту договору іпотеки не вбачається, що предмет іпотеки знаходиться на всіх трьох земельних ділянках, перелічених в Державному акті; у відповідних пунктах договору чітко зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці, а не на земельних ділянках.

Оскільки обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення, у даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив задовольнити позовні вимоги, то колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що позивач не довів наявність у нього права на користування земельною ділянкою площею саме 0,721 га, не надав доказів про те, на якій із трьох земельних ділянок загальною площею 0,721 га, наданих відповідачу-3 в постійне користування відповідно до Державного акту, знаходиться, придбане позивачем з прилюдних торгів, адміністративне приміщення загальною площею 40,2 кв.м та обсягу земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування належного йому нерухомого майна.

Враховуючи, що позивач не довів наявність у нього відповідно до ст.120 Земельного кодексу України права на користування земельною ділянкою площею 0,721 га, апеляційний господарський суд правомірно відмовив йому у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним рішення  21 сесії V скликання Калинівської селищної ради Васильківського району Київської області  від 23.05.2008 № 315-21- V, відповідно до якого позивачу відмовлено в наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо оформлення права оренди на земельну ділянку площею 0,721 га, розташовану в межах смт. Калинівка Васильківського району Київської області по вул. Залізнична, 160-А, у зв'язку з тим, що дана ділянка рахується за відповідачем-3 згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001, а також щодо визнання недійсною відмови відповідачів 1 та 3 у погодженні меж земельної ділянки площею 0,721 га за вищевказаною адресою.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-КВ №003026-259 від 30.11.2001, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено в її задоволенні, оскільки оспорюваний державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який видано відповідачу-3 як землекористувачу, не містить ознак акту органу державної влади чи місцевого самоврядування, що породжує певні права та обов'язки, оскільки вказаний акт є виключно посвідчувальним документом в розумінні статті 126 Земельного кодексу України, автоматично виданим на підставі та на виконання рішень відповідача-1. Отже, відповідно до частини 1 статті 123 Земельного кодексу України вищевказані рішення відповідача-1 є актами органу місцевого самоврядування, що породжує набуття відповідачем-3 прав та обов'язків землекористувача, і тому саме визнання недійсними зазначених рішень може бути предметом господарського спору, а не визнання недійсним державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, який має похідний характер від рішення компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції також правомірно звернув увагу на те, що визнаючи недійсним Державний акт на право постійного користування землею серія І-КВ № 003026-259, виданий відповідачу-3, місцевий господарський суд не врахував інформаційний лист Вищого Господарського суду України від 18.03.2008 за № 01-8/164, в якому дається роз'яснення про те, що документи, які посвідчують право на земельну ділянку (право власності або право користування), не можуть виступати предметом спору, оскільки не мають статусу актів державного чи іншого органу, а видаються на підставі та на виконання рішень уповноважених на це органів про надання земельних ділянок відповідно у власність або у постійне користування. В даному випадку рішення, на підставі яких виданий вказаний державний акт, не скасовані і діють.

Що стосується тверджень скаржника про придбання ним у власність цілісного майнового комплексу –виробничої бази по розвантаженню та зберіганню паливно-мастильних матеріалів, яка є господарським об'єктом з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, з автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання з посиланням на статтю 66 Господарського кодексу України, то вони не заслуговують на увагу, оскільки ні в договорі іпотеки нежилого приміщення від 27.10.2004, ні в протоколі № 7290085 проведення прилюдних торгів по реалізації майна від 13.12.2007 не зазначено, що предмет іпотеки, лот, що виставляється на торги, - виробнича база по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м є цілісним майновим комплексом.

Не приймається до уваги і посилання скаржника щодо встановлення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування нежилого приміщення –виробничої бази у  свідоцтві про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів від 14.01.2008, в  якому зазначено площу 0,721 га, оскільки як в договорі іпотеки нежилого приміщення від 27.10.2004, так і в протоколі № 7290085 проведення прилюдних торгів по реалізації майна від 13.12.2007 мова йде лише про загальну площу адміністративного приміщення у 40,2 кв.м (основну, допоміжну площу та площу забудови) виробничої бази по зберіганню паливно-мастильних матеріалів з резервуарним парком місткістю 2000 куб.м, а про площу земельної ділянки, на якій розміщена база взагалі не вказується, у зв'язку з чим є незрозумілим на підставі яких документів у свідоцтві про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів від 14.01.2008 вказано розмір земельної ділянки.

Посилання скаржника на незастосування судом апеляційної інстанції норми частини 4 статті 6 Закону України "Про іпотеку" не спростовує висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, оскільки апеляційним господарським судом не заперечується факт наявності у позивача права на отримання в орендне користування виключно земельної ділянки площею 40, 2 кв.м, яка знаходиться під адміністративним приміщенням загальною площею 40,2 кв.м, а також земельної ділянки необхідної виключно для обслуговування цього адміністративного приміщення. Проте, оскільки позивачем такої вимоги не заявлялось, а відповідного технічного обґрунтування та доказів не було надано, суд правомірно зазначив про відсутність у нього підстав для надання в орендне користування вказаної земельної ділянки та зауважив про наявність у позивача права із зверненням з відповідними позовними вимогами.

Що стосується посилання позивача на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме статей 93, 97 ГПК України, щодо розгляду разом з апеляційними скаргами відповідачів 3 і 4 також і апеляційної скарги відповідача-1, поданої ним з пропущенням строку на її подання без клопотання по його відновлення, то колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що перелік підстав для скасування або зміни рішення або постанови, у разі порушення норм процесуального права, визначений статтею 111-10 ГПК України, не містить вказаної позивачем підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає оскаржувану постанову  суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги такими, що не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами  розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись  ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріумф-Люкс»залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 28.12.2008 у справі № 10/277-08 залишити без змін.

Головуючий                                                                                           Н.М. Губенко

Судді                                                                                                               Т.Л. Барицька

О.А. Подоляк