Постанова

від 18.03.2009 по справі 4/296-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/296-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 березня 2009 р.                                                                                    № 4/296-08  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого судді      Кривди Д.С. –(доповідача у справі),

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

на  постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 10.12.2008

у справі№4/296-08 господарського суду Херсонської області       

за позовомДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"

доПриватного підприємства "Юрмаш-Універсал"

простягнення суми,

за участю представників сторін від:

позивача:Конончук О.В. –за довіреністю від 30.12.2008р.

відповідача:Константінов Є.О. –за довіреністю від 16.03.2009р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 30.07.2008р. (суддя Ємленінова З.І.) позовні вимоги задоволено в повному обсязі; стягнуто з відповідача на користь позивача 24311,31грн. штрафу, 17365,22грн. пені, 416,76грн. витрат по сплаті державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.12.2008р. (судді Мойсеєнко Т.В. –головуючий, Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М.) рішення господарського суду Херсонської області від 30.07.2008р. скасовано частково й прийнято нове рішення; позов задоволено частково; визнано недійсним п.6.2 договору поставки №КД-10818 від 15.08.2007р., укладеного між Державним підприємством “Одеський морський торговельний порт” і Приватним підприємством “Юрмаш-Універсал” в частині стягнення пені у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної суми договору; стягнуто з відповідача на користь позивача 5000грн. штрафу, 243,11грн. державного мита, 68,83грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи у господарському суді Херсонської області; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з позивача на користь відповідача 86,83грн. державного мита за розгляд справи у Запорізькому апеляційному господарському суді.

Позивач в касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, посилаючись на порушення норм матеріального права, а рішення місцевого господарського суду –залишити в силі.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 15.08..2007р.  між Державним підприємством "Одеський морський торговельний порт" та приватним підприємством "Юрмаш-Універсал" укладено договір поставки №КД-10818, за умовами якого відповідач прийняв на себе обов'язки поставити, а позивач –прийняти  та сплатити на умовах, передбачених договором, запасні  частин  для теплоходу "Робочий" в асортименті, кількості, за цінами, вказаними в додатку №1 (специфікація №1), який є  невід'ємною частиною  договору. Загальна ціна договору відповідно до  пункту 3.1 та специфікації №1 становить 347304,41грн.

Згідно п.2.2 договору від 15.08.2007р. відповідач зобов'язався  здійснити поставку запасних  частин протягом 50  календарних днів з дня укладання договору поставки, тобто  не  пізніше 03.10.2007р. Пунктом 4.1 договору поставки  також  встановлено, що  датою  поставки вважається дата передачі відповідачем товару за підписаною  сторонами  товарною  накладною.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

В силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).          

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

При цьому судами встановлено, а відповідачем не спростовано, що  своїх обов'язків по своєчасній поставці запасних частин  на протязі 50 календарних днів з  дати  укладання договору відповідач не  виконав, поставивши останню партію товару 22.11.2007р., з прострочкою  більш  ніж 30 днів, що підтверджується товарною  накладною  №РН-0000230.

Пунктом 6.2 договору поставки від 15.08.2007року №КД-10818  сторони передбачили відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі 0,1% за кожний день прострочення від загальної ціни договору, зазначеної пунктом 3.1, та додатково у разі прострочення поставки товару понад 30 календарних днів - штрафу у розмірі 7% від загальної ціни договору.

Таким чином, місцевий господарський суд, дослідивши обставини неналежного виконання відповідачем зобов'язань по своєчасній поставці запасних частин та з урахуванням вказаних норм законодавства, дійшов законного і обґрунтованого висновку, що позивач  правомірно нарахував  відповідачу 24311,31грн. штрафу та 17365,22грн. пені відповідно до  зазначеного  в позовній заяві розрахунку.

Вищевикладене не було враховано апеляційним господарським судом, що призвело до безпідставного часткового скасування рішення місцевого суду.

Так, апеляційний господарський суд, здійснюючи в апеляційному порядку перегляд рішення суду першої інстанції, на підставі статті 233 Господарського кодексу України зменшив розмір штрафу, оскільки застосування таких санкцій, у розмірах нарахованих позивачем у позовній заяві, є надмірно великими і не співвідносяться зі ступенем порушення.

Відповідно до зазначеної норми, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Право господарського суду зменшувати розмір неустойки встановлений пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. 

Приймаючи рішення в зазначеній частині, господарський суд апеляційної інстанції не з'ясував наявність обставин, які відповідно до статті 233 Господарського кодексу України можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Натомість місцевий господарський суд, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення штрафу та пені до 100грн., встановив, що відповідач, посилаючись на те, що позивачу несвоєчасним виконанням зобов'язання не завдано збитків, тому відсутні  підстави для нарахування відповідачу штрафних  санкцій і пені, останній не надав жодних належних доказів в розумінні ст.233 ГК України та ст.34 ГПК України, які б підтверджували ці факти. Не надано ним і документального підтвердження причин несвоєчасної поставки товару, майнового стану та інших доказів, які б заслуговували на увагу суду та були підставою для зменшення штрафний санкцій.

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Проте, скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний господарський суд не спростував висновків суду першої інстанції та встановлених ним обставин справи.

Щодо висновку суду апеляційної інстанції про невідповідність п.6.2 договору, яким передбачено відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу, приписам ст.549 ЦК України, колегія зазначає наступне.

В силу статті 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). В статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, законодавством України питання зазначення сторонами договору штрафних санкцій та їх розміру не пов'язане з недійсністю договору, а тому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість вибору та добровільного визначення сторонами умов договору в частині встановлення відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань, що відповідає приписам ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки апеляційного господарського суду щодо невідповідності зазначеного пункту договору вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для його скасування.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, як така, що прийнята з порушенням норм матеріального права, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Відповідно до приписів ст.49 ГПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 157,38грн. державного мита, сплаченого при подачі касаційної скарги.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.6 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  –

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 10.12.2008 року у справі  №4/296-08 скасувати, залишивши без змін рішення господарського суду Херсонської області від 30.07.2008р.

Витрати Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" по сплаті державного мита за подання касаційної скарги покласти на відповідача. Доручити господарському суду Херсонської області видати наказ.

Головуючий суддя                                                                   Д.Кривда

           Судді                                                                                       Г.Жаботина

   А.Уліцький