Рішення

від 19.07.2013 по справі 909/648/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2013 р. Справа № 909/648/13

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., при секретарі судового засідання Поліводі С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, вул. Чорновола, 9, м. Івано-Франківськ, 76018, в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є: Міністерство оборони України, пр-кт. Повітрофлотський,6, м. Київ, 03168

до відповідача: Концерну "Військторгсервіс", вул. Молодогвардійська, 28-А, Солом'янський район, м. Київ, 03151

до відповідача: Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" вул. Мазепи, 114-Б, м. Івано-Франківськ, 76000

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між приватним підприємством приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область

за участю представників сторін:

від прокуратури: не з"явився

від позивача (Міністерства оборони України): Шевчук Віктор Миколайович - юрисконсульт Івано-Франківської КЕЧ (довіреність № 220/979/д від 11.12.2012 року)

від відповідача (Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс"): Сохан Володимир Євгенович - представник (довіреність на ведення справ (представлення інтересів) в суді б/н від 01.07.2013 року)

від відповідача (Концерну "Військторгсервіс"): не з'явився

встановив: Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство Оборони України звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Концерну "Військторгсервіс", Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між приватним підприємством приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Позивач свої позовні вимоги обгрунтовує тим, спірне майно передане згідно договору купівлі-продаж від 17.01.2008 року було реалізоване без надання дозволу Міністерством оборони України та без відповідного погодження Фонду державного майна України. Дані вимоги мотивує тим, що підставою укладання договору купівлі-продажу стала довіреність директора концерну "Військторгсервіс" Пукіра П.Н., що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., якою передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. Однак, Міністр оборони України 04.10.2004 року видав Пукіру П.Н. довіреність за вих №220/2071, як начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, а не як директору концерну "Військторгсервіс" згідно якої останній отримав право надання від Міністерства оборони України дозволу на відчуження майна, що закріплене за ним на праві господарського відання. Разом з тим, з посиланням на наказ Міністерства оборони України №47 від 31.01.2006 року про припинення діяльності Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, у зв"язку із створенням концерну "Військторсервіс" зазначає, що довіреність Міністерства оборони України від 04.10.2004 року вих №220/2071 на момент укладення оспорюваного договору втратила свою чинність, а згідно довіреності директора концерну "Військторгсервіс", що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування даного концерну Свідерському Г.М. не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна. З врахуванням наведеного, позивач вважає, що нерухоме майно - нежитлова будівля (ідальня), загальною площею 465, 8 кв.м., що розташована за адресою : вул. Шухевича Р., буд. 59, м. Коломия, Івано-Франківська область підлягає поверненню концерну "Військторгсервіс" в натурі.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, (вх. №11334/13 від 08.07.2013) та просить суд в позові відмовити.

Свої заперечення мотивує відсутністю будь-яких правових підстав в розумінні цивільного законодавства для визнання оскаржуваного правочину недійсним. З посиланням на матеріали справи зазначає, що при укладанні оскаржуваного правочину його сторонами дотримано всіх вимог визначених частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України. В даних запереченнях зазначає, що позивач в своїх позовних вимогах не зсилається на жодну правову норму, якою було б прямо визначено недійсність оскаржуваного ним договору. Набуття відповідачем прав на нежитлову будівлю (їдальню), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область вважає законним.

В своєму відзиві відповідач також просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України. Вважає, що позовну давність , яка підлягає застосуванню до спірних вимог, у три роки прокурором пропущено, при цьому при зверненні з позовом до суду ним не було обгрунтовано та подано жодних доказів того, що строк позовної давності був пропущений з поважних причин.

В судових засіданнях (зокрема 19.07.2013 року) представник позивача заперечив проти клопотання про застосування строків спливу позовної давності з тих підстав, що Міністерству оборони України стало відомо про відчуження спірного майна, тільки після проведення прокуратурою перевірки, зокрема у 2011 році.

Відповідач Концерн "Військторгсервіс" та прокуратура повноваженого представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не подав, причини неявки в судове засідання суду не повідомив, хоча про дату, час та місце проведення судових засідань був повідомлений належним чином, про що свідчать відмітки відділу документального забезпечення господарського суду Івано-Франківської області на зворотньому боці ухвали про порушення провадження у справі та ухвали суду від 17.07.2013 року про відкладення розгляду справи. Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача Концерну "Військторгсервіс" та прокуратури за наявними в ній матеріалами, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми ""Зевс, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд виходить з наступного.

17 січня 2008 року між приватним підприємством приватною агро-виробничо- торговою фірмою "Зевс" (по договору покупець) та Державним господарським об"єднаннням "Концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 року зареєстрована в реєстрі за №4165 (по договору продавець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, за яким продавець відчужив на користь та у власність покупця за плату нежитлову будівлю (ідальню), загальною площею 465,8 кв.м, що розташована за адресою вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Вказане вище відчуження нерухомого майна, що знаходилось на балансі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування" концерну "Військторсервіс" здійснено на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. №140/6/1623/3 від 15.12.2004 року, виданого на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 року №220/2071.

Судом з'ясовано, що у відповідності до чинних на 2004-2008 р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 року (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 року (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

04.10.2004 р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для чого йому видано відповідну довіреність №220/2071 від 04.10.2004 р. із строком дії до 01.10.2007 р.

На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н 15.12.2004 р. надав державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозвіл №140/6/1623/3 на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлової будівлі (вул. Шухевича, 59, м. Коломия, Івано-Франківська область) загальною площею 465,8 м.кв.

31.01.2006 р. наказом Міністра оборони України №47 про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України, припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п. 1, 2 наказу).

З врахуванням наведеного, суд виходить з наступного.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З матеріалів справи вбачається, що між концерном "Військторгсервіс" та приватним підприємством приватною агро-виробничо-торговою фірмою "Зевс" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст. 656 вказаного вище кодексу встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Згідно ст. 317 ЦК України право розпорядження майном, належить власникові.

Нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс" (п. 7.3. статуту Концерну).

Здійснюючи право господарського відання, Концерн володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п. 7.3., 7.5. статуту Концерну).

Частинами 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами ст. 74 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р. №185-V останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного вище Закону управління об'єктами державної власності здійснює, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Частиною 1 ст. 3 даного Закону визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Пунктом 1.1 статуту концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

Отже, спірне майно, перебувало у державній власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" відчуження військового майна здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого Мінекономіки переліку такого майна.

Спірне майно було включено відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №299-р від 26.07.2001 року в перелік нерухомого військового майна, яке пропонується до відчуження

Тобто погодження відчуження спірного майна відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо посилання позивача на вимоги постанови КМУ № 803 від 06.06.2007 р. "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", якою передбачено прийняття рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна лише за погодженням з Фондом державного майна, то судом враховано наступне. Спірне майно, яке реалізовано згідно договору купівлі-продажу від 17.01.08 року було включено в перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження ще у 2001 році, продаж якого регулювалось на той час саме Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил".

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 17.01.2008 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Мінекономікою.

У матеріалах справи наявні докази надання згоди/дозволу Міністерством оборони України, як власником майна, на відчуження нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область (довіреність №220/2071 від 04.10.04).

Такою згодою/дозволом є також лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04.10.2004 р., наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р.Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Власне саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу від 17.01.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було. Не містить таких і чинне законодавство України.

При цьому, суд критично оцінює посилання прокурора на ту обставину, що 12.02.2005 року, у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України Гриценко А.С. №1235/з про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. і Пукіра П.Н щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04.10.2004 р. №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., та відповідно відсутність згоди власника майна - МОУ на його відчуження. Вказане підтверджується Листом Генерального прокурора України №10/2-1698 вих06 від 15.03.06, копія якого долучена до матеріалів справи.

Попри це, прокурор посилається також і на ту обставину, що 31.01.2006 р. довіреність №220/2071 від 04.10.2004 р. втратила чинність у зв'язку із припиненням юридичної особи, якій видана довіреність, як на підставу втрати чинності дозволу №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників (ч.ч. 3,4 ст. 249 ЦК України).

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Аналізуючи вищенаведене можна зробити висновок про те, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., видаючи 15.12.2004 р. від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл №140/6/1623/3 ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністром оборони України.

Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування, дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.

Також, спростовуються доводи прокурора про те, що 31.01.2006 р. в зв'язку з реорганізацією Головного Управління торгівлі Тилу МОУ в Концерн "Військторгсервіс" вищезгадана довіреність втратила свою чинність, наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Тобто правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої. Згідно Статуту п. 5.2 Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 р. №358, він є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно п. 3.5 Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.

Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.

Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну Пукіром П.Н. видана нотаріально посвідчення довіреність від 20.09.2007 р. директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" даного концерну Свідерському Г.М. на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.

За наведеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання спірного договору недійсним є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Оскільки оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, зокрема є рішення (розпорядження) Кабінету Міністрів України про відчуження нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область, погоджене Мінекономікою, є дозвіл Міністерства оборони України, погоджений №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., наданий начальником ГУ ТТ МОУ начальнику ДП МОУ "УТЗОК" (правонаступником яких є концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити 20.09.2007 р. начальника філії концерну "Віськторгсервіс" "УТЗОК" здійснити її продаж.

Що ж до клопотання, заявленого відповідачем приватним підприємством агро-виробничо-торговою фірмою "Зевс" у відзиві на позовну заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності для захисту порушеного права, передбачених ст. 267 ЦК України, слід зазначити наступне.

Приписами статей 256, 257, 267 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №10 передбачено, що за змістом статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з"ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваним законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм суд дійшов висновку, що положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З огляду наведеного, а також враховуючи необґрунтованість заявлених позовних вимог у даній справі суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених ст. 267 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку відмовити в позові Івано-Франківсього прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство Оборони України до відповідачів Концерну "Військторгсервіс", Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між приватним підприємством приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс"; та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Щодо судових витрат, то суд бере до уваги наступне.

Згідно з положеннями п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір в доход державного бюджету з визначеного прокурором позивача, за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор.

Відповідно до підпункту 2.2.2 вищезазначеної постанови якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою статті 208 Господарського кодексу України, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

В спірному випадку позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано із застосуванням наслідків передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 208 Господарського кодексу України. Тобто спір у даній справі розцінюється, як спір майнового характеру.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" № 3674-VI (далі -Закон), який відповідно до статті 10 набрав чинності з 01.11.2011 року судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною 2 статті 4 вказаного Закону ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат; позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно п.2.1 Договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року продажна вартість нерухомого майна складає 122 788 грн.80 коп.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, Закону України "Про судовий збір" та вищевказаних роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, суд приходить до висновку про стягнення з Міністерства оборони України в доход державного бюджету України судового збору в розмірі 2 455 грн. 78 коп.

Керуючись ст. 124 Конституції України, Законом України "Про державний бюджет на 2013 рік", Законом України "Про управління об'єктами державної власності", Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", ст.ст. 104, 203, 215, 216, 249, 317, 326, 656, 658 Цивільного кодексу України, ст. ст. 74, 136 Господарського кодексу, ст. ст. 33, 34, 44, 49, ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

відмовити в позові Івано-Франківсього прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство Оборони України до відповідачів Концерну "Військторгсервіс", Приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми "Зевс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між приватним підприємством приватна агро-виробничо-торгова фірма "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс"; та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Стягнути з Міністерства оборони України (пр-кт. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код 07832465) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: Управління Державної казначейської служби України в м. Івано-Франківську Івано-Франківської області; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37952250; Банк отримувача: ГУ ДКСУ у Івано-Франківській області; код банку отримувача (МФО): 836014; Рахунок отримувача: 31219206783002; код класифікації доходів бюджету: 22030001; Код ЄДРПОУ суду: 03499939) - 2 455 грн. 78 коп. (дві тисячі чотириста п"ятдесят п"ять гривень сімдесят вісім копійок) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.07.13

Суддя Фанда О. М.

Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"