Постанова

від 26.09.2013 по справі 909/648/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2013 р. Справа № 909/648/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Кравчук Н. М.

суддів Гнатюк Г. М.

Мирутенко О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу Івано-Франківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 31.07.2013р. № 40-1894-вих.13

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2013р.

у справі № 909/648/13

за позовом : Івано-Франківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є: Міністерство оборони України, м. Київ

до відповідача-1: Концерну «Військторгсервіс», м. Київ

до відповідача-2:приватного підприємства приватної агро-виробничо-торгової фірми «Зевс» (надалі ПП ПАВТФ «Зевс»), м. Івано-Франківськ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008р.

та застосувати наслідки недійсності даного договору,

з участю представників:

від прокуратури: Покора К.В. - старший прокурор відділу (посвідчення № 012188 від 01.11.2012р.);

від позивача: Свідерській Р.О. - представник (довіреність від 04.01.2013р. № 220/14/д);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: Сохан В.Є. - представник (довіреність від 01.07.2013р.);

Права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 28 ГПК України прокурору та представникам сторін роз'яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2013р. у справі № 909/648/13 (суддя Фанда О.М.) у задоволенні позовних вимог Івано-Франківської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є: Міністерство оборони України -відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Івано-Франківським прокурором з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері подано апеляційну скаргу, в якій рішення суду вважає прийнятим внаслідок неправильного дослідження доказів по справі, судом невірно та неповністю встановлено та визначено обставини, які мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Зокрема, судом безпідставно не взято до уваги те, що спірна будівля є державним майном та відноситься до сфери управління Міністерства оборони України та знаходиться на праві господарського відання концерну «Військторгсервіс». Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо погодження ФДМ України продажу спірного об`єкта, тобто наявне порушення порядку відчуження державного нерухомого майна. На думку скаржника спірний договір вчинено від імені продавця без необхідного обсягу цивільної дієздатності у відсутності волевиявлення власника майна, без дотримання процедури відчуження майна.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.2013р., у складі колегії суддів: головуючий - суддя Кравчук Н.М., судді Гнатюк Г.М. та Мирутенко О.Л. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.09.2013р.

Розпорядженням голови суду від 05.09.2013р., у зв'язку із зайнятістю судді Гнатюк Г.М. у іншому судовому засіданні, у склад колегії суддів введено замість судді Гнатюк Г.М. - суддю Якімець Г.Г. Ухвалою суду від 05.09.2013р. задоволено клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи та розгляд справи відкладено на 26.09.2013р.

Розпорядженням голови суду від 25.09.2013р., у зв'язку із перебуванням судді Якімець Г.Г. у відпустці, у склад колегії суддів введено замість судді Якімець Г.Г. - суддю Гнатюк Г.М., в зв`язку з чим розгляд справи розпочато заново.

Прокурор та представник позивача в судовому засіданні доводи, наведені у апеляційній скарзі, підтримують та наполягають на її задоволенні.

Відповідач-1 в судове засідання не з`явився.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні та у запереченнях на апеляційну скаргу з доводами апеляційної скарги не погоджується, вказану апеляційну скаргу вважає безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним, обгрунтованим та просить дане рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши подану апеляційну скаргу, матеріали справи, відзив на апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Між Державним господарським об"єднаннням "Концерн "Військторгсервіс" в особі начальника філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" Свідерського Г.М., який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 12.09.2007 року зареєстрована в реєстрі за №4165 (Продавець) та ПП ПАВТФ «Зевс» (Покупець) 17.01.2008р. укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., відповідно до умов якого Продавець відчужив на користь та у власність Покупця за плату нежитлову будівлю (ідальню), загальною площею 465,8 кв.м, що розташована за адресою вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Згідно з п. 2.1. договору продажна ціна нерухомості становить 122 788,80 грн., в тому числі ПДВ - 20 464,80грн.

Як встановлено судом, вказане вище відчуження нерухомого майна, що знаходилось на балансі філії Управління торгівлі Західного оперативного командування концерну "Військторсервіс" здійснено на підставі дозволу начальника Головного управління торгівлі Пукіра П.Н. №140/6/1623/3 від 15.12.2004 року (а.с. 47), виданого на підставі повноважень, наданих довіреністю Міністра оборони України від 04.10.2004 року №220/2071 (а.с. 25).

Окрім того, судом встановлено, що у відповідності до чинних на 2004-2008 р.р. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України №888 від 21.08.1997 року (пп.(ж) п.3 ст.4), Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006 року (абз.7 п.6 ст.4), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства.

З наведеного вбачається, що 04.10.2004 р. Міністерством оборони України в особі Міністра оборони України було уповноважено начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н на представництво майнових та інших немайнових інтересів Міністерства борони України, зокрема з правом надання від імені Міністерства оборони України підприємствам (установам) військової торгівлі висновків (дозволів) на укладення договорів, які не заборонені чинним законодавством, з питань розпорядження майном, що закріплене за ними на праві господарського відання, для чого йому видано відповідну довіреність №220/2071 від 04.10.2004 р. із строком дії до 01.10.2007 р.

На реалізацію наданих вказаною довіреністю повноважень начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н 15.12.2004 р. надав державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" дозвіл №140/6/1623/3 на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлової будівлі (вул. Шухевича, 59, м. Коломия, Івано-Франківська область) загальною площею 465,8 м.кв.

31.01.2006 р. наказом Міністра оборони України №47 Про реорганізацію Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України», припинено діяльність Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України реорганізувавши його шляхом приєднання до державного господарського об'єднання "Військторгсервіс", визначивши останнє правонаступником всіх майнових прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України (п.п. 1, 2 наказу) (а.с. 27).

У заявлених вимогах Івано-Франківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є: Міністерство оборони України просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладений між ПП ПАВТФ "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Дані вимоги обгрунтовані тим, що спірне майно передане згідно договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року було реалізоване без надання дозволу Міністерством оборони України та без відповідного погодження з Фондом державного майна України. Прокурор зазначає, що підставою укладання договору купівлі-продажу стала довіреність директора концерну "Військторгсервіс" Пукіра П.Н., що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування Свідерському Г.М., якою передбачено, що останній має право здійснювати відчуження нерухомого майна лише з дозволу органу управління майном концерну - Міністерства оборони України. Однак, Міністр оборони України 04.10.2004 року видав Пукіру П.Н. довіреність за вих №220/2071, як начальнику Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, а не як директору концерну "Військторгсервіс" згідно якої останній отримав право надання від Міністерства оборони України дозволу на відчуження майна, що закріплене за ним на праві господарського відання. Разом з тим, з посиланням на наказ Міністерства оборони України №47 від 31.01.2006 року про припинення діяльності Головного управління торгівлі тилу Міністерства оборони України, у зв"язку із створенням концерну "Військторсервіс" зазначає, що довіреність Міністерства оборони України від 04.10.2004 року вих №220/2071 на момент укладення оспорюваного договору втратила свою чинність, а згідно довіреності директора концерну "Військторгсервіс", що видана начальнику філії Управління торгівлі Західного оперативного командування даного концерну Свідерському Г.М. не уповноважує останнього самостійно здійснювати реалізацію майна.

Суд апеляційної інстанції вважає дані вимоги безпідставними та не підтвердженими матеріалами справи, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між концерном "Військторгсервіс" та ПП ПАВТФ "Зевс" виникли правовідносини купівлі-продажу, за якими в силу ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Частиною 5 ст. 656 вказаного вище кодексу встановлено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.

Право розпорядження майном, належить власникові (ст. 317 ЦК України).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору на момент його укладення було власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання концерну "Військторгсервіс" (п. 7.3. Статуту Концерну «Військторгсервіс») (а.с. 55-66).

Здійснюючи право господарського відання, Концерн «Військторгсервіс» володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою органу управління майном у випадках, передбачених чинним законодавством України. При цьому відчуження основних фондів Концерну «Військторгсервіс» здійснюється ним лише за попередньою згодою органу управління майном і, як правило, на конкурентних засадах, відповідно до чинного законодавства України (п.п. 7.3., 7.5. статуту Концерну).

Частинами 2, 3 ст. 326 Цивільного кодексу України встановлено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Приписами ст. 74 Господарського кодексу України визначено, що майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до преамбули Закону України "Про управління об'єктами державної власності" від 21.09.2006 р. №185-V останній визначає правові основи управління об'єктами державної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 вказаного вище Закону управління об'єктами державної власності здійснює, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Частиною 1 ст. 3 даного Закону визначено, що об'єктами управління державної власності є, з поміж іншого, майно, яке передане державним господарським об'єднанням.

Пунктом 1.1 Статуту концерну "Військторгсервіс" визначено, що концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та належить до сфери управління Міністерства оборони України.

З наведеного вбачається, що спірне майно, перебувало у державній власності та перебувало у господарському відданні концерну "Військторгсервіс", а тому відчуження такого майна повинно здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму встановлених чинним законодавством України.

Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" відчуження військового майна здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого Мінекономіки переліку такого майна (а.с. 71-73).

Спірне майно було включено відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України №299-р від 26.07.2001 року «Про затвердження переліку нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження» в перелік нерухомого військового майна, яке пропонується до відчуження (а.с. 74).

Тобто, погодження відчуження спірного майна відбулось у відповідності до вимог чинного законодавства.

Не беруться судом апеляційної інстанції до уваги твердження скаржника стосовно того, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо погодження ФДМУ продажу спірного об`єкта, тобто наявне порушення порядку відчуження державного нерухомого майна, з огляду на наступне.

Спірне майно, яке реалізовано згідно договору купівлі-продажу від 17.01.08 року, як зазначалось вище, було включено в перелік нерухомого військового майна Збройних Сил, яке пропонується до відчуження ще у 2001 році, продаж якого регулювалось на той час саме Постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 "Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил".

Відтак, суд приходить до висновку, що відповідно до чинного на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 17.01.2008 р. законодавства, для продажу державного майна суб'єкт управління таким майном повинен був одержати дозвіл власника майна на його відчуження, який був би погоджений із Мінекономікою.

У матеріалах справи наявні докази надання згоди/дозволу Міністерством оборони України, як власником майна, на відчуження нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область (довіреність №220/2071 від 04.10.04).

Такою згодою/дозволом є також лист-розпорядження начальника Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукіра П.Н. №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., який діяв на підставі довіреності Міністерства оборони України №220/2071 від 04.10.2004 р., наданий державному підприємству Міністерства оборони України "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження нерухомого майна, закріпленого за вказаним державним підприємством, а саме: нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р.Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Власне, саме на підставі вказаного дозволу і був вчинений оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу від 17.01.2008 р.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-яких застережень щодо строку дії чи реалізації вказаного дозволу встановлено не було. Не містить таких і чинне законодавство України.

Також не заслуговують на увагу твердження скаржника стосовно того, що 12.02.2005 року, у зв'язку із окремим дорученням Міністра оборони України Гриценко А.С. №1235/з про скасування виданих раніше довіреностей, в т.ч. і Пукіра П.Н щодо реалізації керівниками підпорядкованих установ повноважень від Міністерства оборони України та відкликання їх перших примірників, довіреність від 04.10.2004 р. №220/2071 втратила свою чинність, наслідком чого є недійсність дозволу №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., та відповідно відсутність згоди власника майна - МОУ на його відчуження. Вказане підтверджується Листом Генерального прокурора України №10/2-1698 вих06 від 15.03.06, копія якого долучена до матеріалів справи.

Попри це, скаржник покликається також і на ту обставину, що 31.01.2006 р. довіреність №220/2071 від 04.10.2004 р. втратила чинність у зв'язку із припиненням юридичної особи, якій видана довіреність, як на підставу втрати чинності дозволу №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників (ч.ч. 3,4 ст. 249 ЦК України).

Отже, припинення представництва за довіреністю не має своїм наслідком припинення виданих на її виконання дозволів або вчинених на її виконання правочинів тощо, окрім наслідків, визначених ст. 248 ЦК України (припинення передоручення).

Аналізуючи вищенаведене, можна зробити висновок про те, що начальник Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України Пукір П.Н., видаючи 15.12.2004 р. від імені Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України дозвіл №140/6/1623/3 ДП МОУ "Управління торгівлі Західного оперативного командування" на відчуження закріпленого на праві господарського відання за вказаним підприємством нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область діяв в межах наданих йому повноважень на підставі чинної на той час довіреності №220/2071, виданої Міністром оборони України.

Чинне законодавство не передбачає наслідків відкликання такої довіреності у вигляді втрати чинності, виданого на підставі такої довіреності до моменту її скасування, дозволу (чи дозволів), а також інших правочинів, вчинених представником.

Також спростовуються доводи скаржника про те, що 31.01.2006 р. в зв'язку з реорганізацією Головного Управління торгівлі Тилу МОУ в Концерн "Військторгсервіс" вищезгадана довіреність втратила свою чинність, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Тобто правонаступництвом є перехід прав і обов'язків від однієї юридичної особи до іншої.

Згідно Статуту п. 5.2 Концерну "Військторгсервіс", затвердженого наказом Міністерства оборони України від 25.06.2005 р. №358, він є правонаступником всіх прав та обов'язків Головного управління торгівлі Тилу Міністерства оборони України.

Відповідно п. 3.5 Статуту Концерну "Військторгсервіс" передбачено, що Концерн має право укладати угоди, набувати майнові та немайнові права та нести зобов'язання.

Пунктом 4.4 вказаного Статуту передбачено, що керівництво та оперативне управління поточною діяльністю Концерну здійснює генеральний директор, який призначається на посаду органом управління майном - Міністерством оборони України. Генеральний директор має право розпоряджатися майном Концерну та надання доручень (довіреностей) на здійснення власних повноважень іншим особам.

Відповідно до цих повноважень генеральним директором Концерну Пукіром П.Н. видана нотаріально посвідчення довіреність від 20.09.2007 р. директору філії "Управління торгівлі Західного оперативного командування" даного концерну Свідерському Г.М. на право укладення від імені Концерну будь-яких договорів, щодо відчуження належного Концерну нерухомого майна з правом підпису відповідних документів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину встановлені ст. 203 ЦК України, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з приписами ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.. 203 цього Кодексу.

Отже, належних доказів наявності передбачених законом підстав для визнання договору купівлі-продажу від 17.01.2008р. недійсним суду надано не було, оспорюваний правочин вчинено за згодою Міністерства оборони України, зокрема є рішення (розпорядження) Кабінету Міністрів України про відчуження нежитлової будівлі (їдальні) загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул.Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область, погоджене Мінекономікою, є дозвіл Міністерства оборони України, погоджений №140/6/1623/3 від 15.12.2004 р., наданий начальником ГУ ТТ МОУ начальнику ДП МОУ "УТЗОК" (правонаступником яких є концерн "Військторсервіс") на відчуження спірної нежитлової будівлі; генеральний директор Концерну у відповідності до положень статуту мав право уповноважити 20.09.2007 р. начальника філії концерну "Віськторгсервіс" "УТЗОК" здійснити її продаж.

Відтак, беручи до уваги все вищенаведене та, виходячи з аналізу вищезазначених норм права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно відмовлено Івано-Франківському прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є: Міністерство оборони України у задоволенні позовних вимог про визнаня недійсним договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, укладеного між ПП ПАВТФ "Зевс" та державою в особі Міністерства оборони України в особі філії Управління Західного оперативного командування концерну "Військторгсервіс" та застосуванні наслідків недійсності договору купівлі-продажу від 17.01.2008 року, шляхом повернення в натурі концерну "Військторгсервіс" нежитлової будівлі (їдальні), загальною площею 465,8 кв.м., що розташована за адресою: вул. Р. Шухевича (вул. Дзержинського), буд. № 59, м. Коломия, Івано-Франківська область.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Проте, скаржником не подано доказів, які б підтверджували обставини, викладені в позовні заяві, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують правомірність висновків, викладених в оспорюваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду є законним, обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 99, 101, 103, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 19.07.2013р. року у справі № 909/648/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. може бути оскаржена в

касаційному порядку згідно з розділом ХІІ-1 ГПК України.

3. Справу передати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Кравчук Н.М.

судді Гнатюк Г.М.

Мирутенко О.Л.