Постанова

від 04.06.2013 по справі 810/1503/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року 810/1503/13-а

Суддя Київського окружного адміністративного суду Басай О.В.,

при секретарі судового засідання Короташ О.Б.,

за участю:

представника позивача - Максименка П.В.,

представника відповідача - Харченка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Богуславський маслозавод"

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Приватне акціонерне товариство "Богуславський маслозавод" з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 13.03.2013 №0000082201 та №0000092201, за якими позивачеві нараховано грошові зобов'язання за платежами "податок на прибуток приватних підприємств" та "податок на додану вартість" у розмірі 1264240,00 грн. (за основним платежем - 1264240,00 грн. та за штрафними санкціями - 0,00 грн.) та 510004,00 грн. (за основним платежем - 501004,00 грн. та за штрафними санкціями - 0,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог п. 137.1 ст. 137, пп. 153.2.3 п. 153.2. ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п.186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України є неправомірними та необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит. Також, позивач звертає увагу на те, що податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність угоди, укладеної між ним та його контрагентом, і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств та по податку на додану вартість. На думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що правочин, укладений між позивачем та ФОП ОСОБА_3, є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 23.01.2013 по 12.02.2013 посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції (Богуславське відділення) Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 19.02.2012 №8/262-011/05500948 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції (Богуславське відділення) Київської області Державної податкової служби встановлено порушення позивачем положень п. 137.1 ст. 137, пп. 153.2.3 п. 153.2. ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 188.1 ст. 188, п. 198.6 ст. 198, пп. 168.1.2. та 168.1.5. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України, а також, р.3 п.3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що виявилось у заниженні податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на загальну суму 1264240,00 грн., заниженні податку на додану вартість за період з квітня 2011 по січень 2012 року на суму 510004,00 грн., порушенні податкового законодавства, щодо своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в період, що перевірявся, на загальну суму 14956,61 грн. та подані авансових звітів на загальну суму 324,34 грн. з недостовірними підтверджувальними документами.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.03.2013 №0000082201 та №0000092201, за якими позивачеві нараховано грошові зобов'язання за платежами "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1264240,00 грн. (за основним платежем - 1264240,00 грн. та за штрафними санкціями - 0,00 грн.) та "податок на додану вартість" у розмірі 510004,00 грн. (за основним платежем - 501004,00 грн. та за штрафними санкціями - 0,00 грн.).

В той же час, позивач вважає податкові повідомлення-рішення щодо визначення грошових зобов'язань по податку на прибуток приватних підприємств та по податку на додану вартість такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказані рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Судом встановлено, що 14.09.2010 між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір №14/09-10 на поставку продукції (а.с. 213 Том І).

За умовами договору, продавець (ФОП ОСОБА_3) зобов'язується виготовити та передати у власність покупцю (ПрАТ "Богуславський маслозавод") молочну продукцію та інші товари.

На підтвердження факту поставки товару ФОП ОСОБА_3 надано позивачеві видаткові накладні, відповідно до яких покупцеві було поставлено жир, масло, сир знежирений, палатку торгівельну, насос молочний, ящик молочний, блок циліндрів, телефон мобільний (NOKIA), пергамент, коробку ГАЗ-53 та головку ГАЗ-53 на загальну суму 3471801,10 грн. (у тому числі ПДВ - 578633, 52 грн.) (а.с. 214-250 Том І та а.с. 1-49 Том ІІ).

Окрім того, на підтвердження факту транспортування та отримання товару, позивачем надано належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних та прибуткових ордерів (а.с.214-250 Том І, а.с. 1-50 Том ІІ та а.с. 151 Том ІІ).

Поряд із цим, ФОП ОСОБА_3 виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 3471801,10 грн. (у тому числі ПДВ - 578633,52 грн.) (а.с. 51-79 Том ІІ), наявність яких не заперечується відповідачем.

Як встановлено судом та не заперечувалось представниками сторін, загальна вартість товарів, що були поставлені позивачеві ФОП ОСОБА_3, у квітні 2011 року становить - 704106,00 грн. (у тому числі ПДВ - 117351,00 грн.), у травні 2011 року становить - 679183,20 грн. (у тому числі ПДВ - 113197,20 грн.), у червні 2011 року становить - 500020,00 грн. (у тому числі ПДВ - 83336,67 грн.), у липні 2011 року становить - 246168,00 грн. (у тому числі ПДВ - 41028,00 грн.), у серпні 2011 року становить - 232224,00 грн. (у тому числі ПДВ - 38704,00 грн.), у вересні 2011 року становить - 411780,00 грн. (у тому числі ПДВ - 68630,00 грн.), у жовтні 2011 року становить - 277550,00 грн. (у тому числі ПДВ - 46258,33 грн.), у листопаді 2011 року становить - 178362,00 грн. (у тому числі ПДВ - 29727,00 грн.), у грудні 2011 року становить - 210826,90 грн. (у тому числі ПДВ - 35137,82 грн.) та у січні 2012 року становить - 31581,00 грн. (у тому числі ПДВ - 5263,50 грн.).

На підтвердження зовнішньоекономічної діяльності позивачем було надано зовнішньоекономічні контракти, на підставі яких реалізовувалась продукція власного виробництва, а саме:

Договір поставки №22/11-10 від 22.11.2010, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бадалян Геворг". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передавати в обумовлені договором строки у власність покупцю (ТОВ "Бадалян Геворг") продовольчі товари (а.с. 103-105 Том І).

Контракт №28/02/11 про купівлю-продаж від 28.02.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Картел-Анна". За умовами контракту, продавець (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується виготовити та продати покупцю (ТОВ "Картел-Анна") солодковершковий Спред - "Новинка" жирність 72,5%, а також солодковершковий Спред - "Новинка" жирність 82,5% (а.с. 105а-107 Том І).

Договір поставки №1/06-11 від 01.06.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ділан-Левон". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність покупцю (ТОВ "Ділан-Левон") продовольчі товари (а.с. 108-110 Том І).

Договір поставки №7/06-11 від 07.06.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едельваіс". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність покупцю (ТОВ "Едельваіс") продовольчі товари (а.с. 111-113 Том І).

Договір поставки №14/06-11 від 14.06.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гарраз". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність покупцю (ТОВ "Гарраз") продовольчі товари (а.с. 114-117 Том І).

Дилерський договір №07/07-11 від 07.07.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та "VLASCOM-SERV"S.R.L. За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність дилера ("VLASCOM-SERV"S.R.L) продовольчі товари (а.с. 118-119 Том І).

Дилерський договір №07/07-11 від 20.07.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та S.R.L."OCTOPUS PROF". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність дилера (S.R.L."OCTOPUS PROF") продовольчі товари (а.с. 120-122 Том І).

Договір поставки №29/08-11 від 29.08.2011, укладений між Приватним акціонерним товариством "Богуславський маслозавод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едельваіс". За умовами договору, постачальник (ПрАТ "Богуславський маслозавод") зобов'язується передати в обумовлені договором строки у власність покупцю (ТОВ "Едельваіс") продовольчі товари (а.с. 123-125 Том І).

Крім того, на підтвердження зовнішньоекономічної діяльності позивачем було надано завіренні копії вантажно-митних декларацій, сертифікатів про походження товару, міжнародних товарно-транспортних накладних, інвойсів, товарно-транспортних накладних (а.с. 126-212 Том І).

Судом встановлено, що за результатами перевірки повноти визначення податку на прибуток за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 було виявлено його заниження за 2-4 квартали 2011 року всього у сумі 1264240,00 грн.

Також, судом встановлено, що за результатами перевірки повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.04.2011 по 31.12.2012 було виявлено його заниження в сумі 510004,00 грн.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з неправомірністю формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг, в даному випадку, вже само по собі, є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_3, недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій ФОП ОСОБА_3, пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ФОП ОСОБА_3, судом досліджено питання щодо реальності отримання позивачем товарів з метою подальшого використання у власній господарській діяльності та встановлено таке.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, одним із основних видів діяльності позивача є посередництво в торгівлі продуктами харчування; роздрібна торгівля молоком, молочними продуктами та яйцями; монтаж машин та устаткування для перероблення сільськогосподарської продукції.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що отримані товари були використані ним безпосередньо у власній господарській діяльності у процесі виготовлення молокопродуктів, які у подальшому були експортовані позивачем на підставі зовнішньоекономічних контрактів до ТОВ "Бадалян Геворг" (Вірменія), ТОВ "Картел-Анна" (Вірменія), ТОВ "Ділан-Левон" (Вірменія), ТОВ "Едельваіс" (Грузія), "VLASCOM-SERV" S.R.L (Молдова), S.R.L."OCTOPUS PROF" (Молдова) та ТОВ" Гарраз" (Вірменія), на підтвердження вказаного позивачем надано до матеріалів справи завірені копії вантажно-митних декларацій, сертифікатів про походження товару, міжнародних товарно-транспортних накладних, інвойсів, товарно-транспортних накладних (а.с. 126-212 Том І).

Як встановлено судом, факти поставки позивачеві товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту по податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочин, предметом якого є придбання товару, беручи до уваги наявність підтверджуючої документації щодо подальшого використання придбаного товару у власній господарській діяльності, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ФОП ОСОБА_3 підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги та товари були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Як установлено під час судового розгляду, на момент укладення правочинів, які відповідач вважає нікчемними, та на день судового розгляду справи позивач є правоздатною особою і перебуває у якості зареєстрованої особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А00 №786483 від 23.02.1995 (а.с. 19 Том І).

В Акті перевірки та запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ФОП ОСОБА_3 були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладення чи виконання правочинів.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими.

За наведених обставин, твердження податкового органу про порушення позивачем вимог частини п'ятої статті 203, частини першої та другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України, що виявилось в недодержанні вимог зазначених норм в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є безпідставними.

Відтак, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків Акта перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ФОП ОСОБА_3, відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємцем , що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо заниження позивачем податку на прибуток, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно зі статтею 1 Податкового кодексу України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За правилами статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.71. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни закріплено в статті 39 Податкового кодексу України. Однак, частиною першою пункту 8 Підрозділу 10. Податкового кодексу України встановлюється, у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Частина друга закріплює, що положення підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо донарахування податкових зобов'язань платнику податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, не застосовується.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В ході судового розгляду позивачем було надано Експертний висновок №Ц-243 від 27 травня 2013 року Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати, відповідно до якого реалізаційні ціни ПрАТ "Богуславський маслозавод" на протязі 2011 року відповідали ринковим цінам. Даний документ спростовує твердження відповідача щодо порушення позивачем визначення розміру "звичайної ціни".

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлюється, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно з пунктом 137.1. Податкового кодексу України, дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до підпункту 153.2.1. пункту 153.2. статті 153 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Згідно з підпунктом 153.2.2. пункту 153.2 цієї ж статті, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

В Акті перевірки не наведено належних доводів, а також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ФОП ОСОБА_3 спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно якої право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платника податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи (а.с. 51-79 Том ІІ), відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу, що для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

В ході судового розгляду справи, позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання первинних документів.

Згідно податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту та податкових зобов'язань за відповідні періоди, а також, відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України можна зробити висновок, що право на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у матеріалах справи письмових доказів встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ФОП ОСОБА_3 підтверджується документально. Позиція податкового органу про відсутність факту надання послуг та поставки товару в судовому засіданні не була доведена, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 138, 153 та 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження валових витрат, податкового кредиту або зобов'язання по податку на додану вартість, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем безпідставно та підлягає скасуванню.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які могли б свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано валові витрати, податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку - суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень у повному обсязі.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України №0000082201 та №0000092201 від 13 березня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства "Богуславський маслозавод" вул.Миколаївська,129, м.Богуслав, Київська область, 09700, р/р 2600011255001, ФАБ"Київська Русь" в м.Богуславі, МФО 319036, код ЄДРПОУ 05500948, судовий збір в сумі 2294,00 грн. (Дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 кап.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Басай О.В.

Постанова в повному обсязі виготовлена - 07 червня 2013 р.