Ухвала

від 22.01.2014 по справі 810/1503/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/1503/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Басай О.В. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

22 січня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Борисюк Л.П.,

Собківа Я.М.

при секретарі Шевчук К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства "Богуславський маслозавод" до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби України №0000082201 та №0000092201 від 13 березня 2013 року.

Не погоджуючись з постановленим рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати постанову суду, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.1 та ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на службових документах, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного адміністративного суду з наступних мотивів.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у період з 23.01.2013 по 12.02.2013 посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції (Богуславське відділення) Київської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 19.02.2012 №8/262-011/05500948 (надалі - Акт перевірки).

У ході перевірки посадовими особами Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції (Богуславське відділення) Київської області Державної податкової служби встановлено порушення позивачем положень п. 137.1 ст. 137 , пп. 153.2.3 п. 153.2. ст. 153 , п. 138.2 ст. 138 , п. 185.1 ст. 185 , п. 186.1 ст. 186 , п. 188.1 ст. 188 , п. 198.6 ст. 198 , пп. 168.1.2. та 168.1.5. п. 168.1. ст. 168 Податкового кодексу України , а також, р.3 п.3.1. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, що виявилось у заниженні податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 року на загальну суму 1264240,00 грн., заниженні податку на додану вартість за період з квітня 2011 по січень 2012 року на суму 510004,00 грн., порушенні податкового законодавства, щодо своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в період, що перевірявся, на загальну суму 14956,61 грн. та подані авансових звітів на загальну суму 324,34 грн. з недостовірними підтверджувальними документами.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.03.2013 №0000082201 та №0000092201, за якими позивачеві нараховано грошові зобов'язання за платежами "податок на прибуток приватних підприємств" у розмірі 1264240,00 грн. та "податок на додану вартість" у розмірі 510004,00 грн.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалі справи, 14.09.2010 між позивачем та ФОП ОСОБА_3 укладено договір №14/09-10 на поставку продукції, згідно умов якого, продавець ФОП ОСОБА_3 зобов'язується виготовити та передати у власність покупцю (ПрАТ "Богуславський маслозавод") молочну продукцію та інші товари.

На підтвердження факту поставки товару ФОП ОСОБА_3 надано позивачеві видаткові накладні, відповідно до яких покупцеві було поставлено жир, масло, сир знежирений, палатку торгівельну, насос молочний, ящик молочний, блок циліндрів, телефон мобільний (NOKIA), пергамент, коробку ГАЗ-53 та головку ГАЗ-53 на загальну суму 3471801,10 грн. (у тому числі ПДВ - 578633, 52 грн.).

На підтвердження факту транспортування та отримання товару, позивачем надано належним чином завірені копії товарно-транспортних накладних та прибуткових ордерів.

ФОП ОСОБА_3 виписано на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні на загальну суму 3471801,10 грн. (у тому числі ПДВ - 578633,52 грн.), наявність яких не заперечується відповідачем.

Також встановлено з матеріалів справи, що отримані товари у подальшому були експортовані позивачем на підставі зовнішньоекономічних контрактів до ТОВ "Бадалян Геворг" (Вірменія), ТОВ "Картел-Анна" (Вірменія), ТОВ "Ділан-Левон" (Вірменія), ТОВ "Едельваіс" (Грузія), "VLASCOM-SERV" S.R.L (Молдова), S.R.L."OCTOPUS PROF" (Молдова) та ТОВ" Гарраз" (Вірменія), що підтверджується відповідними первинними документами, а саме завіреними копіями вантажно-митних декларацій, сертифікатами про походження товару, міжнародними товарно-транспортними накладними, інвойсами, товарно-транспортними накладними, які містяться в матеріалах справи.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду звертає увагу на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з неправомірністю формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту у складі ціни придбаних товарів. Оскільки, на думку податкового органу, товари фактично не поставлялися, а учасниками правочинів переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно

Колегія суддів вважає, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не містять жодних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст. 228 ЦК України - як ознак нікчемності спірних правочинів, виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України , правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 215 ЦК України , підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу . Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ч.ч.1, 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому колегією суддів враховується, що для кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Доказів того, що установчі документи і Свідоцтво про державну реєстрацію контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішеннями суду на момент укладання чи виконання договорів відповідачем суду не надано, як і не надано доказів визнання договорів укладених між позивачем і ФОП ОСОБА_3 недійсними у судовому порядку, чи наявності вироку суду який би набрав законної сили, з приводу незаконних дій ФОП ОСОБА_3

Разом з тим, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що відповідач необґрунтовано дійшов до висновку щодо заниження позивачем податку на прибуток, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.71. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України , звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлюється, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу .

Згідно з пунктом 137.1. Податкового кодексу України , дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар.

Відповідно до пункту 138.2. статті 138 Податкового кодексу , витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до підпункту 153.2.1. пункту 153.2. статті 153 Податкового кодексу України , дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги). Згідно з підпунктом 153.2.2. пункту 153.2 цієї ж статті, витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Відповідно до Експертного висновку №Ц-243 від 27 травня 2013 року Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати, який міститься в матеріалах справи, реалізаційні ціни ПрАТ "Богуславський маслозавод" на протязі 2011 року відповідали ринковим цінам, а тому вірним є висновок суду першої інстанції, щодо спростування даним документом твердження відповідача щодо порушення позивачем визначення розміру "звичайної ціни".

Щодо питання правомірності/неправомірності невизнання відповідачем податкового кредиту, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю також розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України ).

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Відповідно до змісту п.п.201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України , податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в встановленому порядку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни В структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до положень ст.9 вказаного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 цієї ж статті Закону передбачено, що Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; - посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Провівши аналіз зазначених норм, апеляційна інстанція вважає, що позивач цілком правомірно визначив та сформував податковий кредит на підставі податкових накладних, виписаних ФОП ОСОБА_3

З огляду на встановлене по справі, судом першої інстанції вірно вірно досліджено питання щодо реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, оскільки факт поставки позивачеві товарів підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту по податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується, що з висновком суду першої інстанції що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість , покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

З огляду на вказане, судом першої інстанції обґрунтовано відкинуті доводи Відповідача про фіктивність(нікчемність) господарського договору між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_3, та вірно зроблено висновок про відповідність укладених угод вимогам чинного цивільного законодавства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як встановлено з матеріалів справи органом ДПІ, як суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не надано суду жодного належного доказу щодо визнання недійсним господарського договору, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_3, фальшивість первинних та інших документів, а відтак, укладення такого договору та фактичне його виконання контрагентом для Позивача і правомірність формування позивачем податкового кредиту та зобов'язань щодо податку на прибуток за перевіряємий період не спростовано.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст.160,198,200, 205,206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 04 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 23.01.2014р.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: Л.П. Борисюк

Я.М. Собків

.

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Борисюк Л.П.

Собків Я.М.