Постанова

від 30.11.2006 по справі 402/3а-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032,

м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16

тел.

230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"30"

листопада 2006 р.                              

м. Київ                 Справа № 402/3а-06

12

год. 59 хв.

за позовом    

Агрономічної дослідної станції Національного аграрного університету,

                        АДРЕСА_1

до                     Пшеничненської сільської

ради, АДРЕСА_1

треті

особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

відповідача:

1)          Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична

особа ОСОБА_1, АДРЕСА_1;

2)          Васильківський районний відділ

земельних ресурсів, м. Васильків;

3)          Національний аграрний університет, м.

Київ

про            скасування рішення Пшеничненської

сільської ради IV скликання від 24.09.2004р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Секретар судового засідання Малій Л.В.

Представники:

позивача

       Бова А.П. -представник за довіреністю

від 16.10.2006р.;

відповідача

   не з'явився;

третьої

особи 1) ОСОБА_1.;

                        2) Вангородський Ю.І.

-представник за дорученням № 17719 від 30.11.2006р.;

                        3) Кондратюк Т.М.

-представник за довіреністю № 2871 від 28.12.2005р.

На

підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 30.11.2006 об 12 год. 59

хв. проголошено вступну та резолютивна частини постанови. Виготовлення постанови

у повному обсязі відкладалося на 01.12.2006 на 16 год. 35 хв., про що

повідомлено учасникам судового процесу після проголошення вступної та

резолютивної частини постанови в судовому засіданні 30.11.2006 з урахуванням

вимог ч. 4 ст. 167 КАС України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В

провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №

402/3а-06 за позовом Агрономічної дослідної станції Національного аграрного

університету (далі -позивач) до Пшеничненської сільської ради (далі

-відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на

предмет спору на стороні відповідача: Суб'єкта підприємницької діяльності -

фізичної особи ОСОБА_1 (далі -третя особа 1), Васильківського районного відділу

земельних ресурсів (далі -третя особа 2) та Національного аграрного

університету (далі -третя особа 3) про скасування рішення Пшеничненської

сільської ради IV скликання від 24.09.2004р. (далі -спірне рішення).

Позивач

обґрунтовує позов з підстав того, що рішення Пшеничненської сільської ради IV

скликання від 24.09.2004р. не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме

п. 5 ст. 116, ст. 149, ч. 1 ст. 155 Земельного Кодексу України; прийняте з

перевищенням владних повноважень (гл.1 розд. II Закону України „Про місцеве

самоврядування" від 21 травня 1997 р. №280/97 ВР та з порушенням ч. 2 ст.

19 Конституції України) щодо надання в оренду гідротехнічної споруди (дамби)

яка належить позивачу на праві повного господарського відання; порушує право

позивача щодо володіння та користування земельною ділянкою державної власності;

порушує право власності позивача на гідротехнічну споруду (дамбу) ст. 4 Закону

України „Про власність".

Ухвалою

господарського суду Київської області від 04.10.2006 року було відкрито

провадження та призначено попереднє судове засідання на 19.10.2006 року.

Ухвалою

господарського суду Київської області від 19.10.2006р. зупинено провадження у

справі № 402/3а-06 до 03.11.2006 року.

Ухвалою

господарського суду Київської області від 03.11.2006р. поновлено провадження у

справі та призначено попереднє судове засідання на 16.11.2006р.

Ухвалою

господарського суду Київської області від 16.11.2006р. закінчено підготовче

провадження і призначено справу до судового розгляду на 30.11.2006р.

В

судовому засіданні 30.11.2006р. представник позивача подав заяву, в якій

уточнив позовні вимоги та просив скасувати рішення Пшеничненської сільської

ради IV скликання від 24.09.2004р.

Представник

третьої особи 1 в судовому засіданні 30.11.2006р. подав лист, в якому позовні

вимоги позивача залишив на розсуд суду.

В

судовому засіданні 30.11.2006р. представник третьої особи 2 подав пояснення, в

яких позовні вимоги позивача підтримав в повному обсязі з зазначенням, що

відповідачем при прийнятті спірного рішення порушено ч. 5 ст. 116 та ст. 149

Земельного кодексу України.

Представник

третьої особи 3 в судовому засіданні 30.11.2006р. подав заяву, в якій позов

підтримав посилаючись на те, що на момент прийняття спірного рішення земельна

ділянка, яка надавалась по спірному рішенню в оренду третій особі 1,

знаходилась у постійному користуванні позивача, а в спірному рішенні зазначено,

що земельна ділянка надавалась із земель запасу. Отже, на думку третьої особи 3

відповідачем перевищено межі своїх повноважень та порушено ст. 116, 149 ЗК

України.

Відповідач

у судове засідання 30.11.2006р. не з'явився, витребуваних судом документів не

подав та не обґрунтував суду першої інстанції неможливість виконання вимог суду

з причин, що від нього не залежать.

При

цьому господарський суд Київської області відзначає, що судом було направлено

учасникам судового процесу ухвалу від 03.11.2006р. та повістки від

03.11.2006р., також у зв'язку з неявкою представника відповідача 16.11.2006р.

йому була направлена ухвала господарського суду Київської області від

16.11.2006р. та повістка від 16.11.2006р., про що, зокрема, свідчать відмітки

канцелярії суду на зворотних сторонах оригіналів згаданих документів та

отримано відповідачем, згідно повідомлення № НОМЕР_1 від 08.11.2006р. та

повідомлення № НОМЕР_2 від 23.11.2006р.

Також

судом відзначається, що 19.10.2006р. головою Пшеничненської сільської ради було

подано заяву про розгляд справи № 402/3а-06 без його участі, яка була

задоволена судом.

Розглянувши

матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу,  дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності,

суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням

дванадцятої сесії четвертого скликання Пшеничненської сільської ради

Васильківського району Київської області від 24.09.2004 року „Про затвердження

проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду СПД ОСОБА_1 під

ставком для ведення ставково-рибного господарства в межах АДРЕСА_1 із земель

запасу Пшеничненської сільської ради” ухвалено: 1. затвердити проект

землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду, щодо відведення

земельної ділянки в оренду СПД ОСОБА_1 під ставком для ведення ставково-рибного

господарства в межах АДРЕСА_1 із земель запасу Пшеничненської сільської ради;

2. передати в оренду СПД ОСОБА_1 для ведення ставково-рибного господарства за

рахунок земель запасу земельну ділянку загальною площею 5,2124 га, в тому

числі: під ставками -3,2868 га, пасовищ -1,7574 га, під дамбою -0,1682 га в

межах АДРЕСА_1 на території Пшеничненської сільської ради тощо.

Дане

рішення, як в ньому вказано, приймалось на підставі ст. 17, ст. 123, ст. 124,

ст. 149, ст. 186 та Х розділу „Перехідних положеннях” Земельного кодексу

України.

Оцінюючи

подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх

безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому

засіданні з врахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що

вимоги позивача підлягають до задоволення з наступних підстав.

Згідно

Державного акту на право постійного користування землею ІІ -КВ № НОМЕР_3

відповідачем було надано позивачу у постійне користування 1 147,9 га землі на

підставі рішення 4 сесії ХХІІ скликання Пшеничненської сільської ради від

15.12.1995 року.

Згідно

ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що

перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю

гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і

свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і

природні якості землі.

Статтею

19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним

цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі

сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі

оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі

історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є)

землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики,

оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не

надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть

перебувати у запасі.

Статтею

116 Земельного кодексу України, встановлені підстави набуття права на землю, а

саме громадяни та юридичні особи набувають права власності та права

користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності

за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в

межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття

права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі

земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна

передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)

приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б)

одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних

сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання

земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм

безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача

земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим

Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Надання

у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні,

провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому

цим Кодексом.

Відповідно

до ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із

земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та

інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого

самоврядування.

Вилучення

земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень

Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих

державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх

повноважень.

Сільські,

селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності

відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні,

для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються)

ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

У

разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання

вирішується в судовому порядку.

Як

вбачається з матеріалів справи та спірного рішення, відповідачем не дотримано

порядку передбаченого ч. 5 ст. 149 ЗК України, а саме, позивачем не надавалась,

ані згода, ані відмова на вилучення з постійного користування вказаної

земельної ділянки, позивач не погоджував меж земельної ділянки, що передаються

у користування та не приймав рішень щодо вилучення вказаної земельної ділянки у

позивача. Тобто земельна ділянка була передана відповідачем третій особі 1 без

вилучення її з постійного користування у позивача, що не відповідає вимогам Земельного

кодексу України.

Відповідно

до ч. 2 спірного рішення третій особі 1 передано в оренду земельну ділянку

площею 5,2124 га, в тому числі під ставком - 3,2868 га, пасовищ -1,7574 га, під

дамбою - 0,1682 га.

Крім

того, учасниками судового процесу зазначено, що на земельній ділянці розміщена

гідротехнічна споруда (дамба), яка є невід'ємною частиною штучного водоймища,

регулює рівень води в ньому та без якої використання водоймища неможливе.

Гідротехнічна споруда (дамба) перебуває на балансі позивача.

Згідно

ч. 1 ст. 37 Закону України „Про власність" майно, що є державною власністю

і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного

господарського відання, крім випадків, передбачених законодавством України.

Здійснюючи

право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та

розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не

суперечать закону та цілям діяльності підприємства. До права повного

господарського відання застосовуються правила про право власності, якщо інше не

встановлено законодавчими актами України.

При

прийнятті спірного рішення про передачу в оренду гідротехнічної споруди

(дамби), яка належить позивачу, відповідач фактично позбавив права володіння та

користування майном позивача, чим порушив Закон України „Про власність" та

ст. 321 Цивільного кодексу України.

Відповідно

до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути

протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підставами

для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного

законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з

прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів

підприємства чи організації -позивача у справі (абз. 1 п. 2 Роз'яснення

Президії вищого арбітражного суду України від 26.01.2000р. № 02-05/35 «Про

деякі питання вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів

державних та інших органів»).

Відповідно

до п. 1 ст. 55 Закону України «Про власність», власник не може бути позбавлений

права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та

іншими законодавчими актами України.

Відповідно

до абз. 1 ст. 56 Закону України «Про власність»жодний державний орган не має

права втручатись у здійснення власником, а також особами, переліченими в ст. 48

цього Закону, їх правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження

своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України

додаткові обов'язки чи обмеження.

Відповідно

до абз. 1 ст. 57 Закону України «Про власність», якщо в результаті видання акта

органом державного управління або місцевим органом державної влади, що не

відповідає законові, порушуються права власника та інших осіб щодо володіння,

користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається

недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Таким

чином, внаслідок прийняття відповідачем рішення дванадцятої сесії четвертого

скликання Пшеничненської сільської ради Васильківського району Київської

області від 24.09.2004 року „Про затвердження проекту землеустрою, щодо

відведення земельної ділянки в оренду СПД ОСОБА_1 під ставком для ведення

ставково-рибного господарства в межах АДРЕСА_1 із земель запасу Пшеничненської

сільської ради” порушено також вимоги ст. ст. 56, 57 Закону України „Про

власність”, що зачіпають права власності позивача.

Відповідно

до ч. 1 ст. 9 КАС України суд, при вирішенні справи керується принципом законності,

відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування,

їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На

підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що рішення дванадцятої сесії

четвертого скликання Пшеничненської сільської ради Васильківського району

Київської області від 24.09.2004 року „Про затвердження проекту землеустрою,

щодо відведення земельної ділянки в оренду СПД ОСОБА_1 під ставком для ведення

ставково-рибного господарства в межах АДРЕСА_1 із земель запасу Пшеничненської

сільської ради” прийнято відповідачем з перевищенням повноважень передбачених

Конституцією та законами України, отже спірне рішення не відповідає вимогам

чинного законодавства України тому підлягає скасуванню.

Відповідно

до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи держаної влади та органи місцевого

самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною

1 ст. 98 Кодексу адміністративного судочинства України визначається, що суд

вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Відповідно

до п. 2 ч. 3 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного

судочинства України до набрання чинності закону, який регулює порядок сплати і

розміри судового збору, судовий збір при зверненні до адміністративного суду

сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита. Розмір

судового збору визначається відповідно до підпункту “б” пункту 1 статті 3

Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”.

Відповідно

до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не

є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально

підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного

місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його

посадова чи службова особа).

Керуючись

ст. 2, 7, 17, 158, 161, 162, 163 та п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень

Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд Київської

області, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позовну заяву Агрономічної дослідної

станції Національного аграрного університету задовольнити повністю.

2.          Скасувати рішення Пшеничненської

сільської ради IV скликання від 24.09.2004р. „Про затвердження проекту

землеустрою, щодо відведення земельної ділянки в оренду СПД ОСОБА_1 під ставком

для ведення ставково-рибного господарства в межах АДРЕСА_1 із земель запасу

Пшеничненської сільської ради”.

3.          Стягнути з місцевого бюджету

Пшеничненської сільської ради 3,40 грн. (Три грн. 40 коп.) судового

збору на користь Агрономічної дослідної станції Національного аграрного

університету (08644, Київська область, Васильківський район, АДРЕСА_1, вул.

Леніна, код 00489805).

Дана

постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про

апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254

Кодексу адміністративного судочинства України. Дана постанова може бути

оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу

адміністративного судочинства України.

01.12.2006р.

Суддя                                                                                                 Коротун

О.М.