Постанова

від 23.07.2013 по справі 911/1771/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2013 р. Справа№ 911/1771/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі Царук І. О.

За участю представників:

від позивача: Власенко О. С. - представник за довіреністю від 30.04.2013

від відповідача: Шевельова А. С. - представник за довіреністю від 29.05.2013

присутній представник Попіль О. Ф. - Цюра П. С. - представник за договором від 02.07.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс»

на рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013

у справі № 911/1771/13 (суддя Гобасенко П. В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кутик»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс»

про стягнення 79 210,64грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача коштів в сумі 79 210,64 грн., які становлять суму, перераховану позивачем відповідачу в якості попередньої оплати за товар згідно виставлених останнім рахунків-фактур № СФ-0000069 від 06.12.2012, № СФ-0000008 від 28.02.2013 та № СФ-0000012 від 14.03.2013.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.06.2013, повний текст якого підписаний 18.06.2013, у справі № 911/1771/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по поставці оплаченого позивачем згідно спірних рахунків-фактур товару, з огляду на що, позивач має право на повернення попередньої оплати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області по справі № 911/1771/13 від 14.06.2013 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс» посилається на те, що спірним рішенням неповно з'ясовані та не доведені обставини, що мають значення для справи, а суд першої інстанції дійшов висновків, які цим обставинам не відповідають.

Так, відповідач послався на те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання відповідача на те, що спірні товари постачались позивачу не згідно рахунків-фактур, а на підставі договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, що підтверджується поясненнями представника позивача та відомостями, які містяться у платіжних дорученнях, якими позивач перераховував заявлену до стягнення суму. З огляду на вказані обставини, відповідач зазначає, що поставка спірного товару та його оплата мають регулюватись саме умовами укладеного між сторонами договору, який встановлює, що оплата за роботи здійснюється позивачем шляхом перерахування 50 % попередньої оплати, а остаточний розрахунок здійснюється позивачем після підписання ним акту виконання робіт протягом 14 банківських днів з дати отримання відповідного рахунку, а отже, своїми діями по оплаті виставлених відповідачем рахунків позивач фактично підтвердив те, що поставка, установка та монтаж меблів відбулись.

Також, відповідач зазначив про те, що факт поставки, установки та монтажу меблів підтверджується і актами приймання-передачі обладнання від 10.01.2013 та від 29.03.2013, які були складені представниками відповідача, а представники позивача, прийнявши обладнання за вказаними актами, відмовились їх підписати.

Враховуючи вказані обставини, відповідач наполягає на повному виконанні ним умов договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, з огляду на що, вважає, що підстави для стягнення з нього заявленої до стягнення суми відсутні.

23.07.2013 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Лохманюк Олени Олексіївни, яка є директором позивача.

23.07.2013 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Попіль Олександра Вікторовича, який є засновником та директором відповідача.

В судовому засіданні представник відповідача зазначені клопотання підтримав, представник позивача проти їх задоволення заперечив.

Порадившись на місці, колегія суддів вирішила, що клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб буде вирішено після заслуховування пояснень сторін по суті спору.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Після заслуховування сторін по суті спору колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотань відповідача про залучення до участі у справі третіх осіб Лохманюк О. О. та Попель О. В. з підстав, які викладені нижче.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Відповідач виставив позивачу наступні рахунки-фактури на оплату меблів та комплектуючих до них (далі Товар):

- № СФ-0000069 від 06.12.2012 на суму 76 269,60 грн. з посиланням на те, що Товар постачається на підставі договору № 12 від 06.12.2012;

- № СФ-0000008 від 28.02.2013 на суму 3 600 грн. з посиланням на те, що Товар постачається без замовлення;

- № СФ-0000012 від 14.03.2013 на суму 21 000 грн. з посиланням на те, що Товар постачається без замовлення.

Загальна сума вищезгаданих рахунків-фактур становить 100 869,60 грн.

Зазначені рахунки-фактури позивачем були оплачені частково, а саме:

- платіжним дорученням № 159 від 10.12.2012 позивач перерахував відповідачеві 40 000 грн. з призначенням платежу: «оплата за дерев'яні вироби згідно р/ф № СФ-0000069 від 6.12.12 р. в тч ПДВ 6666,66 грн.»;

- платіжним дорученням № 301 від 20.02.2013 позивач перерахував відповідачеві 14 610,64 грн. з призначенням платежу: «оплата за шпон та фанеру зг. д. 12 від 06.12.12р. в тч ПДВ 20% - 2 435,11 грн.»;

- платіжним дорученням № 305 від 01.03.2013 позивач перерахував відповідачеві 3 600 грн. з призначенням платежу: «оплата за стільницю зг. р. № СФ-8 від 28.02.13р. в т. ч. ПДВ 20% - 600 грн.»;

- платіжним дорученням № 312 від 19.03.2013 позивач перерахував відповідачеві 21 000 грн. з призначенням платежу: «оплата за меблеві заготовки зг. р. №СФ-12 від 14.04.13 в т. ч. ПДВ 20% - 3 500 грн.».

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується той факт, що, окрім вищевказаних, будь-яких інших рахунків-фактур відповідач позивачу не виставляв, з огляду на що, фактично, позивачем в повному обсязі оплачені рахунки-фактури № СФ-0000008 від 28.02.2013 на суму 3 600 грн. та № СФ-0000012 від 14.03.2013 на суму 21 000 грн., а рахунок-фактура № СФ-0000069 від 06.12.2012 на суму 76 269,60 грн. оплачений частково, на суму 54 610,64 грн. (40 000+14 610,64).

Загальна сума, що її сплачено позивачем відповідачу, становить 79 210,64 грн. (40 000+14 610,64+3 600+21 000).

Позивач, звертаючись до суду з вимогою стягнути з відповідача вказану суму, посилається на те, що між сторонами у спрощеній формі (виставлення рахунків відповідачем та їх оплата позивачем) укладено договір поставки товару, в той час як відповідач наполягає на тому, що всі вищезгадані рахунки-фактури були виставлені відповідачем та оплачені позивачем в рамках укладеного між ними договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, копію якого додано відповідачем до відзиву на позовну заяву (а.с. 59-64).

Суд першої інстанції не погодився із твердженням відповідача щодо укладення між сторонами договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, договір, якій укладає юридична особа, має бути підписаний її повноважним представником та засвідчений печаткою такої юридичних особи.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як слідує з доданої відповідачем до матеріалів справи копії договору підряду на виготовлення та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012 (а.с. 59-64), він підписаний лише представником відповідача, а отже, відповідно до вищезгаданих приписів ЦК України, даний договір не може вважатися таким що вчинений сторонами, і, відповідно, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані умови, які містить даний договір.

При цьому, посилання позивача на його необізнаність про факт існування договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012 спростовуються вищезгаданими платіжними дорученнями № 159 від 10.12.2012 та № 301 від 20.02.2013, за якими позивач сплатив відповідачу 40 000 грн. та 14 610,64 грн., відповідно, і призначенням платежу за якими зазначено договір № 12 від 06.12.2012 та рахунок-фактура № СФ-0000069 від 06.12.2012, підставою виставлення якого є вказаний договір.

Втім, колегія суддів погоджується із думкою позивача про те, що, фактично, між сторонами укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

Так, згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

За правилами ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Отже, фактично, виставленням рахунків (з боку відповідача) та їх оплатою (з боку позивача) сторони дійшли згоди щодо укладення у спрощений спосіб договору купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За твердженням позивача, відповідач оплачений позивачем Товар не поставив.

Відповідач як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі посилається на те, що спірний Товар ним поставлено в повному обсязі, посилаючись як на доказ того, що поставка, установка та монтаж меблів відбулись, на факт часткової оплати позивачем виставлених відповідачем рахунків-фактур, що, за умовами договору підряду на виготовлення та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, позивач міг зробити лише після виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором в повному обсязі.

Проте, враховуючи, що договір підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012 визнаний судом таким, що фактично сторонами не укладений, тобто таким, що не породжує жодних прав та обов'язків для сторін, колегія суддів зазначені посилання відповідача до уваги не приймає як такі, що не ґрунтуються на дійсних обставинах справи.

Також, відповідач як на доказ поставки позивачу спірного Товару посилається на акти від 10.01.2013 та від 29.03.2013 приймання-передачі обладнання за договором № 12 підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів від 06.12.2012, копії яких долучені відповідачем до матеріалів справи (а.с. 73-76).

Проте, вказані акти не можуть бути належними доказами поставки Товару відповідачем позивачу, оскільки вони підписані лише представниками відповідача.

Так само не можуть бути прийняті судом як належні докази на підтвердження факту поставки Товару й надані відповідачем належним чином засвідчені копії податкових накладних (а.с. 68-71), оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач відобразив в своєму бухгалтерському обліку спірну операцію з продажу Товарів позивачу (відображення в книзі обліку продажу, сплата податків тощо). При цьому, колегія суддів зауважує відповідачеві, що у вказаних податкових накладних в графі «Вид цивільно-правового договору» ним зазначено договір поставки від 06.12.2012, в той час як він сам посилається на те, що між ним та позивачем укладено договір підряду.

При цьому, жодного доказу того, що за адресою, вказаною у договорі № 12 підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів від 06.12.2012, відповідачем здійснювались роботи з установки та монтажу меблів, відповідачем суду також не надано.

Отже, наявними в матеріалах справи документальними доказами підтверджується, що позивач протягом грудня 2012 - березня 2013 перерахував відповідачеві грошові кошти в сумі 79 210,64 грн. із зазначенням, за який саме Товар ці кошти перераховані, за цінами, вказаними відповідачем у рахунках-фактурах, проте, в матеріалах справи відсутні докази того, що станом на 08.05.2013, дату звернення позивача до суду, відповідачем оплачений позивачем Товар був поставлений.

Суд першої інстанції вимоги позивача задовольнив в повному обсязі, що колегія суддів вважає передчасним з огляду на таке.

Позивач вимагає стягнути з відповідача сплачені в рахунок поставки Товару 79 210,64 грн., посилаючись на ч. 1 ст. 121 ЦК України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Проте, враховуючи, що між сторонами у спрощений спосіб укладено договір купівлі-продажу, про що каже і сам позивач, одержані відповідачем від позивача грошові кошти в сумі 79 210,64 грн. не можуть вважатися такими, що набуті безпідставно.

Щодо посилань позивача на ч. 2 ст. 693 ЦК України, якою встановлено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, слід зазначити таке.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Отже, настання правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 693 ЦК України у вигляді виникнення у покупця права вимагати повернення суми попередньої оплати, обумовлене фактом порушення продавцем узгодженого сторонами або визначеного законом строку поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що умовами укладеного сторонами у спрощений спосіб договору не досягнуто письмової згоди сторін щодо строку поставки Товару, що його оплачено позивачем, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Частина 2 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки спірного товару.

Додана позивачем до позовної заяви копія листа № 4 від 12.04.2013 (а.с. 20), в якому позивач заявляє про втрату свого інтересу до виконання відповідачем простроченого договірного зобов'язання по поставці Товару, а також про відмову від договору, та вимагає повернення попередньої оплати в сумі 79 210,64 грн., не може вважатися належним доказом пред'явлення вимоги про поставку спірного Товару, оскільки, по-перше, вказаний лист не містить такої вимоги, а по-друге, позивачем не надано доказів направлення зазначеного листа відповідачеві.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З матеріалів справи слідує, що відповідач, хоча і має обов'язок поставити позивачу оплачений останнім Товар, але строк виконання цього обов'язку не визначений, тому, за відсутності доказів пред'явлення позивачем вимоги про поставку Товару, строк виконання вказаного обов'язку станом на дату звернення позивача до суду з позовом відповідачем не прострочений, і права позивача, відповідно, не порушені, з огляду на що позивач не вправі вимагати застосування до відповідача наслідків прострочення зобов'язання, зокрема, повернення коштів.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача коштів в сумі 79 210,64 грн., які становлять суму, перераховану позивачем відповідачу в якості попередньої оплати за Товар згідно виставлених останнім рахунків-фактур № СФ-0000069 від 06.12.2012, № СФ-0000008 від 28.02.2013 та № СФ-0000012 від 14.03.2013, відсутні. У задоволенні позову слід відмовити.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Лохманюк Олени Олексіївни, яка є директором позивача, слід зазначити таке.

Заявлене клопотання мотивовано тим, що Лохманюк О. О. була особою, яка приймала Товар, повернення коштів за непоставку якого є предметом даного позову, а отже, у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги відповідача, у останнього з'явиться право на звернення до суду з відповідним позовом до зазначеної особи.

У задоволенні вказаного клопотання судом відмовляється, оскільки, як встановлено судом, акти від 10.01.2013 та від 29.03.2013 приймання-передачі обладнання за договором № 12 підряду на виготовлення та монтаж меблів від 06.12.2012, на які відповідач посилається як на доказ прийняття позивачем Товару, не підписані жодною особою з боку позивача, тобто факт прийняття Товару позивачем не доведений.

До того ж, відповідачем не наведено правових норм, які б давали підстави вважати, що за результатом вирішення судом господарського спору двох юридичних осіб, у посадовця одної такої юридичної особи виникають цивільні зобов'язання перед іншою юридичною особою.

Щодо клопотання відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Попіль Олександра Вікторовича, який є засновником та директором відповідача, слід зазначити таке.

Заявлене клопотання мотивовано тим, що після прийняття господарським судом Київської області рішення по даній справи відповідачу стало відомо про розгляд справи у Києво-Святошинському районному суді Київської області справи № 369/4691/13-ц за позовом Медведєва Геннадія Івановича, що є засновником позивача, до Попіль О. В., що є директором відповідача, про стягнення 100 000 грн., які нібито отримані останнім за укладеним 19.03.2013 правочином у вигляді розписки, предметом якого є поставка та встановлення меблевих виробів за тією саме адресою, куди поставлявся спірний Товар, - м. Київ, вул. Лесі Українки, 24.

Відповідач зазначає, що виготовлення, поставка та монтаж вищезгаданих виробів за вказаною адресою є предметом договору підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012, який розглядається даній справі, а отже, судові справи, що ініційовані Медведєвим Г. Є. та позивачем, є намаганням безпідставно отримати грошові кошти, а рішення по даній справі має вплинути на права та обов'язки Попель О. В. в зв'язку з тим, що факти, встановлені під час розгляд даної справи, вплинуть на обсяг прав та обов'язків Попель О. В. під розпискою, наданою Медведєву Г. В.

Проте, договір підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів № 12 від 06.12.2012 визнаний судом таким, що фактично сторонами не укладений, в той час як, жодного документального доказу ні підтвердження зазначених у клопотанні обставин відповідачем до вказаного клопотання не додано, з урахуванням чого, в задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьою особою Попель О. В. колегією суддів також відмовляється.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце неповне дослідження та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, тому рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013 у справі № 911/1771/13 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким в задоволенні позову відмовляється повністю.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс» підлягає задоволенню, судові витрати по справі, в тому числі за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс» на рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013 у справі № 911/1771/13 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013 у справі № 911/1771/13 скасувати і прийняти нове рішення.

3. В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кутик» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 24, ідентифікаційний код 37241711) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Секвоя Плюс» (08132, Київська область, Києва-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Лесі Українки, 72-А, ідентифікаційний код 36106559) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 860 (вісімсот шістдесят) грн. 25 коп.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити господарському суду Київської області.

6. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 911/1771/13.

Повний текст постанови складено: 29.07.2013

Головуючий суддя Калатай Н.Ф.

Судді Баранець О.М.

Пашкіна С.А.