Постанова

від 25.09.2013 по справі 911/1771/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2013 року Справа № 911/1771/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кутик" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 р. у справі № 911/1771/13 господарського суду Київської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Кутик" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Секвойя Плюс" про стягнення 79 210,64 грн. в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: Власенко О.С. (дов. від 30.04.2013р.);

відповідача: Шевельова А.С. (дов. від 29.05.2013р.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кутик" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвойя Плюс" про стягнення 79 210,64 грн. попередньої оплати. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з поставки товару згідно угоди про поставку товару.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.06.2013р. (суддя Горбасенко П.В.), у справі № 911/1771/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанцій ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт порушення відповідачем своїх обов'язків по поставці оплаченого позивачем згідно рахунків-фактур товару, з огляду на що, позивач має право на повернення попередньої оплати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. (головуючий суддя: Калатай Н.Ф., судді: Баранець О.М., Пашкіна С.А.), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвойя Плюс" задоволено. Рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013р. у справі № 911/1771/13 скасовано і прийнято нове рішення, згідно якого в позові відмовлено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кутик" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Секвойя Плюс" витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 860 грн. 25 коп.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки спірного товару.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кутик" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду України від 23.07.2013 р. у даній справі, а рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013 р. залишити в силі. В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарським судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового акта порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідач скористався правом, наданим ст. 111 2 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно з ч. 1 ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, матеріали справи на предмет застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.12.2012р., 20.02.2013р., 01.03.2013р. та 19.03.2013р. позивач, на виконання домовленості про поставку товару та рахунків-фактури, сплатив на рахунок відповідача 40 000 грн., 14 610,64 грн., 3 600 грн. та 21 000 грн., всього 79 210,64 грн. в якості передоплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач, в порушення угоди про поставку товару, товар на суму 79 210,64 грн. позивачу не поставив; суму попередньої оплати в розмірі 79 210,64 грн. позивачу не повернув.

З метою досудового врегулювання спору, 12.04.2013р. позивач, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з заявою про відмову від договору та повернення попередньої оплати № 4 від 12.04.2013р., згідно якої позивач просив відповідача повернути кошти у сумі 79 210,64 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 79 210,64 грн. попередньої оплати за поставку меблів, мебельних заготовок, стільниць.

Частиною 2 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч.1 ст.181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною першою ст.173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи, що умовами укладеного сторонами у спрощений спосіб договору не досягнуто письмової згоди сторін щодо строку поставки товару, що його оплачено позивачем, при визначенні вказаного строку слід керуватись приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Частина 2 ст.530 ЦК України встановлює, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалося вище, позивач листом від 12.04.2013р. №4, в порядку ч. 2 ст.530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача з заявою про відмову від договору та повернення попередньої оплати, згідно якої позивач просив відповідача повернути кошти у сумі 79 210,64 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції встановив, що позивач на виконання домовленості про поставку товару та рахунків-фактури, сплатив на рахунок відповідача 79 210,64 грн. в якості передоплати за товар, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи.

Однак, відповідач в порушення угоди про поставку товару, товар на суму 79 210,64 грн. позивачу не поставив; суму попередньої оплати в розмірі 79 210,64 грн. позивачу не повернув.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняті акти приймання-передачі обладнання за договором підряду на виготовлення меблів та монтаж меблів від 10.01.2013р., 29.03.2013р. як докази, оскільки вказані документи підписані в односторонньому порядку лише з боку відповідача, а відповідачем не надано доказів надсилання і вручення їх позивачу та є неналежними доказами в розумінні ст. 34 ГПК України.

Отже, із встановлених у справі обставин вбачається, що відповідачем не доведено належним чином виконання ним своїх обов'язків, і, відповідно, прийняття цих робіт позивачем.

Повернення 79 210,64 грн. в якості передоплати за товар у добровільному порядку відповідач відмовляється, що надає право позивачу вимагати стягнення коштів у примусовому порядку, а тому відмова у позові у цій частині за наведеного судом апеляційної інстанції обґрунтування є неправильною.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що у відповідності до ч. 2 ст. 111 5 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції в порядку ст. ст. 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України задовольнивши позовні вимоги всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.

В той же час, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд не спростував висновків суду першої інстанції та дійшов власних висновків які суперечать обставинам справи та вимогам законодавства.

З огляду на зазначене вище, постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013р. у справі №911/1771/13 підлягає скасуванню як така, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013р. залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кутик" задоволити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.07.2013 р. у справі № 911/1771/13 скасувати. Рішення господарського суду Київської області від 14.06.2013р. у справі №911/1771/13 залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.