Постанова

від 24.07.2013 по справі 919/222/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2013 року Справа № 919/222/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гоголя Ю.М.,

суддів Дмитрієва В.Є.,

Рибіної С.А.,

за участю представників сторін:

представник позивача, Бекетова Наталія Сергіївна, довіреність № б/н від 29.12.12, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради;

представник відповідача, Тарасова Тетяна Олександрівна, довіреність № б/н від 07.03.13, приватне підприємство "Модис-Плюс";

розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Модис-Плюс" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Головко В.О.) від 30 квітня 2013 року у справі № 919/222/13-г

за позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

до приватного підприємства "Модис-Плюс" (пр. Ген. Острякова, буд. 58, кв.85,Севастополь,99029)

про стягнення 527377,44 грн.;

за зустрічним позовом приватного підприємства "Модис-Плюс"

до Фонду комунального майна Севастопольської міської ради

про внесення змін до договору

ВСТАНОВИВ :

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 30 квітня 2013 року у справі №919/222/13-г первісний позов задоволений в повному обсязі. Стягнуто з приватного підприємства "Модис-Плюс" на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради неустойку в сумі 527 377,44 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У зустрічному позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, приватне підприємство "Модис-Плюс" звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов - задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні 24 липня 2013 року представники позивача та відповідача підтримали свої доводи та заперечення у повному обсязі.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 03.10.2011 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Приватним підприємством „Модис-Плюс" (Орендар) укладений Договір оренди нерухомого майна № 288-11 (далі - Договір) (а. с. 9-10).

Згідно з пунктом 1.1 Договору, з метою ефективного використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець (позивач за первісним позовом) зобов'язався передати, а Орендар (відповідач за первісним позовом) - прийняти в оренду нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення бару, розташовані у підвалі будівлі театру літ. „А" (приміщення № 1-20, 1-20а, 1-20б, 1-47а, 1-48а, 1-49а, 2-45, 2-45а), загальною площею 341,0 м2, за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова, 6, яке перебуває на балансі Севастопольського академічного російського драматичного театру ім. А.В.Луначарського, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою станом на 30.07.2011 становить 2 138 420,00 грн. (без ПДВ).

Актом приймання-передачі майна, складеним та підписаним сторонами за участю представника балансоутримувача 03.10.2011, підтверджується факт передачі в оренду нерухомого майна, площею 341,0 кв.м., яке розташоване за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова, 6 (арк. с. 11).

Орендна плата складає 26 277,23 грн. (без ПДВ) за перший місяць оренди і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. Орендна плата сплачується щомісячно. Розмір орендної плати за кожен наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю (пункти 3.2, 3.3 Договору).

Сторони домовились, що Договір діє з моменту його підписання до 31.03.2012 (пункт 7.1 Договору).

Положеннями Договору, зокрема пунктом 2.7 та підпунктом 4.4.14 пункту 4.4, передбачено, що Орендар зобов'язаний при припиненні дії договору повернути Орендодавцеві орендоване майно у стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу протягом 30 календарних днів з дати припинення Договору. Об'єкт оренди вважається повернутим Орендодавцеві з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди.

Як вбачається з матеріалів справи, після закінчення строку дії Договору Орендодавець звернувся до Орендаря з листом за вих. № 01-15/1143 від 04.04.2012, у якому повідомив останнього про закінчення строку дії Договору оренди № 288-11 від 03.10.2011 та запропонував йому передати об'єкт оренди за Актом приймання-передачі у встановлений Договором строк (а. с. 13).

Натомість, Орендар об'єкт оренди не повернув, у зв'язку з чим у Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, на переконання останнього, виникло право на отримання від відповідача за первісним позовом неустойки за весь час прострочення виконання ним обов'язку щодо повернення майна після припинення Договору. Наведене стало причиною звернення позивача до суду із первісним позовом.

Вважаючи, що задоволення позову Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради призведе до порушення законних прав і інтересів Орендаря, оскільки на його думку спірний Договір продовжений строком на два роки, Приватне підприємство „Модис-Плюс" звернулось до суду із зустрічним позовом до позивача з вимогою про внесення змін до договору щодо продовження строку його дії.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду першої інстанції, у зв'язку з наступним.

Предметом первісного позову є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача неустойки за прострочку виконання останнім зобов'язання щодо повернення орендованого за Договором майна після припинення дії договору.

Отже, до предмета доказування у цій справі входить встановлення факту порушення відповідачем визначених чинним законодавством та умовами Договору оренди № 288-11 від 03.10.2011 строків виконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди після припинення дії Договору та перш за все самого факту припинення дії Договору.

Строк дії та умови зміни, розірвання чи продовження Договору встановлені сторонами у розділі 7 Договору.

Так, згідно з пунктом 7.2 Договору в разі відсутності заяви однієї сторони про припинення чи зміну умов Договору протягом одного місяця після закінчення строку його дії він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, що були передбачені Договором. Орендар визнає, що заява про припинення чи зміну Договору вважається отриманою Орендарем, якщо вона надіслана рекомендованим чи цінним листом на адресу Орендаря, що вказана у Договорі. При цьому реєстр поштових відправлень визнається сторонами як належний доказ надсилання заяв про зміну чи припинення Договору.

Зміна чи розірвання Договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено Договором (пункт 7.3 Договору).

Відповідно до пункту 7.6 Договору його дія припиняється, зокрема, в разі закінчення строку оренди, встановленого Договором.

Як зазначалося вище, Листом за вих. № 01-15/1143 від 04.04.2012 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив відповідача про припинення договору оренди № 288-11 від 03.10.2011 у зв'язку із закінченням строку його дії (а. с. 13).

Згідно з Положенням про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя, затвердженим рішенням Севастопольської міської Ради № 3677 від 12.09.2012 (а. с. 55-62), зміни та доповнення до договору оренди, в тому числі щодо пролонгації договору, приймаються на підставі рішення конкурсної комісії по оренді комунального майна.

Як вбачається з протоколу засідання конкурсної комісії по оренді комунального майна № 8-12 від 25.09.2012 комісією було прийняте рішення: продовжити Договір оренди з Приватним підприємством „Модис-Плюс" на вбудовані приміщення бару, розташовані у підвалі будівлі театру загальною площею 341,0 кв.м., для розміщення бару, строком на два роки, із зобов'язаннями по ремонту орендованого комунального майна (а. с. 54).

На підставі вказаного рішення Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради видано наказ № 01-03/1521 від 26.09.2012, яким, серед іншого, вирішено продовжити договір оренди № 288-11 від 03.10.2011 строком на 2 роки, включивши до нього особливі умови про зобов'язання з ремонту орендованого об'єкта (а. с. 91).

Відповідно до пункту 29 Положення про порядок передачі в оренду майна, яке є власністю територіальної громади міста Севастополя, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради № 3677 від 12.09.2012, Договір оренди комунального майна повинен відповідати типовій формі, затвердженій міською Радою, та бути підписаним сторонами не пізніше 30 днів після прийняття орендодавцем позитивного рішення; в іншому випадку рішення вважається таким, що втратило силу (а. с. 55-62).

Отже, відповідний Договір оренди (або угода про внесення змін до Договору оренди № 288-11 від 03.10.2011, або протокол погодження змін до Договору оренди № 288-11 від 03.10.2011 тощо) мав бути підписаний сторонами не пізніше 26.10.2012 - 30 днів після видання Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради наказу № 01-03/1521 від 26.09.2012, у якому відображено позитивне рішення Орендодавця з цього питання.

Зважаючи на те, що Сторони так і не підписали подібний Договір (угоду, протокол тощо), рішення Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про продовження спірного Договору, яке викладене у наказі № 01-03/1521 від 26.09.2012, втратило силу.

Доводи відповідача за первісним позовом щодо надання позивачеві 18.10.2012 проекту договору на вбудовані нежитлові приміщення, розташовані у підвалі будівлі театру, загальною площею 341,0 кв.м., в порушення вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відхиляються судом як необґрунтовані.

Посилання відповідача за первісним позовом на положення статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та статті 764 Цивільного кодексу України є цілком слушними. Згідно з частиною другою статті 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Отже, автоматичне продовження (поновлення) договору оренди можливо лише за певних умов.

З листа за вих. № 01-15/1143 від 04.04.2012 (а. с. 13) вбачається небажання Орендодавця продовжувати договірні відносини з Приватним підприємством „Модис-Плюс", причому цей лист надісланий відповідачеві протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору (31.03.2012). А тому в силу наведених приписів закону Договір оренди нерухомого майна № 288-11 від 03.10.2011 є припиненим з 01.04.2012.

Статтею 785 Цивільного кодексу України (яка підлягає застосуванню до спірних відносин в силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України) унормовано, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Водночас, як зазначалося вище, Сторони встановили інший строк для повернення об'єкта оренди - не пізніше 30 календарних днів з дати припинення Договору (підпункт 4.4.14 пункту 4.4 Договору).

Як встановлено судом, Договір припинив свою дію з 01.04.2012. Тому Орендар був зобов'язаний повернути об'єкт оренди не пізніше 30.04.2012, проте не повернув.

Сторони погодили, що несуть відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов Договору (пункт 8.1 Договору).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як встановлено судом, Договір оренди нерухомого майна № 288-11 від 03.10.2011 припинив свою дію з 01.04.2012. Отже, зважаючи на положення підпункту 4.4.14 пункту 4.4 Договору, Приватне підприємство „Модис-Плюс" було зобов'язано повернути орендоване за Договором майно в строк по 30.04.2012 включно. Натомість, відповідач за первісним позовом свого обов'язку щодо своєчасного повернення орендованого за вказаним Договором майна не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Станом на час прийняття рішення доказів повернення орендованого майна Орендарем Орендодавцю суду не надано.

За викладених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач за первісним позовом порушив зобов'язання щодо своєчасного повернення орендованого за договором майна після припинення Договору оренди, а тому повинен сплатити неустойку за період прострочення виконання зобов'язання, вказаний позивачем за первісним позовом: з 01.05.2012 по 28.02.2013, у встановленому законом розмірі, а саме: у розмірі подвійної орендної плати.

Розрахунок неустойки, наданий позивачем за первісним позовом (а. с. 22) судом перевірено та визнано вірним.

До того ж, відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Всупереч наведеним нормам відповідачем не надано належних та допустимих доказів вжиття вичерпних заходів, спрямованих на безумовне виконання свого обов'язку щодо своєчасного повернення об'єкта оренди після припинення договору оренди, та наявності прострочення кредитора.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги первісного позову щодо стягнення з Приватного підприємства „Модис-Плюс" неустойки в сумі 527 377,44 грн. за період з 01.05.2012 по 28.02.2013 є доведеними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

При цьому суд відхилив доводи відповідача за первісним позовом щодо застосування до спірних правовідносин частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (щодо припинення нарахування штрафних санкцій після 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане) та частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (щодо пропуску позивачем строку позовної давності), з наступних підстав.

В Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/735/2012 від 29.05.2012 „Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України" зазначено, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, а тому застосування до неї спеціальної позовної давності є неправильним (див. постанову Верховного Суду України від 20 березня 2012 року у справі № 40/117).

Таким чином, ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня) (пункт 1 Інформаційного листа).

Так само ця неустойка не підлягає обмеженню 6-місячним строком, встановленим частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, оскільки таке обмеження застосовується, якщо інше не встановлено законом або договором. Натомість, частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України прямо передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки за весь час прострочення, тобто без будь-якого обмеження.

Також суд вважає за потрібне звернути увагу відповідача за первісним позовом на те, що граничний строк нарахування штрафних санкцій, передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, та строк позовної давності, тобто строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу (ст. 256 ЦК України), є різними правовими категоріями.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за первісним позовом покладаються на відповідача та підлягають стягненню з нього на користь позивача за первісним позовом в сумі 10 547,55 грн. (527 377,44 грн. * 2%).

Розглянувши зустрічні позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно не знайшов підстав для їх задоволення, з огляду на наступне.

Вимогою зустрічного позову є внесення змін до Договору № 288-11 від 03.10.2011, який на думку позивача за зустрічним позовом є діючим. Водночас, як установлено судом спірний Договір припинено 31.03.2012, а отже, внесення до нього будь-яких змін є неможливим (неможливо внести зміни до недіючого договору).

За викладених обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні зустрічного позову.

Враховуючи викладене, оскаржуване рішення є повним, законним та обґрунтованим, прийнятим при дослідженні всіх обставин справи із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для його зміни чи скасування. Щодо доводів скаржника, викладених у апеляційні скарзі, то вони не спростовують висновків суду, покладених в основу рішення.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1 частина 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Модис-Плюс" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 30 квітня 2013 року у справі № 919/222/13-г залишити без змін.

Головуючий суддя Ю.М. Гоголь

Судді В.Є. Дмитрієв

С.А. Рибіна

Розсилка:

1. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (вул. Луначарського, 5,Севастополь,99011)

2. Приватне підприємство "Модис-Плюс" (пр. Ген. Острякова, буд. 58, кв.85,Севастополь,99029)