Рішення

від 26.07.2013 по справі 915/1019/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2013 р. Справа № 915/1019/13

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1,

54003, АДРЕСА_1,

до відповідача Миколаївської міської ради, 54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20

про визнання недійсним рішень міської ради та визнання права оренди земельної ділянки

Суддя Алексєєв А.П.

За участю представників:

від позивача - ОСОБА_3, довіреність №114 від 17.04.2013 року;

від відповідача - Горобченко О.В., довіреність №651/02.02.01-22/02.07/14/13 від 15.03.2013 року.

Суть спору: позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, якою просить суд:

- визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради від 11.10.2012 року №21/32 «Про призупинення п.25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25»;

- визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради від 06.03.2013 року №26/2 «Про скасування п.25.4 та п.26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25»;

- визнати право у ОСОБА_1 на оренду земельної ділянки площею 1174 кв. м. для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по АДРЕСА_2;

- судові витрати покласти на відповідача.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначає, що Миколаївською міською радою спірні рішення були прийняті відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто рішення прийняті в межах повноважень та у визначений законом спосіб, а тому підстави для їх скасування - відсутні.

10.07.2013 року у судовому засіданні було оголошено перерву для надання представнику позивача можливості викласти свої письмові заперечення на відзив представника відповідача.

26.07.2013 року засідання поновлено і в ньому представник позивача уточнив п. 3 позовних вимог, і просив визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради від 06.03.2013 року №26/2 в частині скасування п. 25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25.

У судовому засіданні 26.07.2013 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

12.11.2009 року Миколаївською міською радою було прийняте рішення №40/25, пунктом 25.4 розділу 1 якого вирішено передати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в оренду строком на 2 роки земельну ділянку площею 1174 кв.м. для розміщення автозаправного комплексу по АДРЕСА_2, за умови проведення громадських слухань, за пропозицією депутата міської ради ОСОБА_5 викладено в такій редакції: 25.4. Передати фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 в оренду строком на 10 років (з них 2 роки - для будівництва, після введення в експлуатацію 8 років - для обслуговування) земельну ділянку площею 1174 кв.м для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по АДРЕСА_2, за умови проведення громадських слухань.

29.12.2009 року на підставі рішення ради №40/25 від 12.11.2009 року між Миколаївською міською радою (орендодавець) та підприємцем ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до підпунктів 1.1., 2.1. якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу земельну ділянку площею 1174 кв.м. по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 4810137200:01:007:0003).

Зазначений договір оренди земельної ділянки посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 29.12.2009року за реєстровим № 4125.

Даний договір зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 31.12.2009 року за № 040950001134.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки від 31.12.2009 року позивач прийняв в оренду земельну ділянку для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу площею 1174 кв. м. по АДРЕСА_2.

11.10.2012 року Миколаївською міською радою було прийняте рішення №21/32 «Про призупинення п.25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25». Прийняття вказаного рішення міською радою мотивовано тим, що мешканці прилеглих до земельної ділянки житлових будинків заперечують будівництво автозаправного комплексу та строк будівництва об'єкту закінчився у 2011 році. Вказаним рішенням також було доручено юридичному управлінню міської ради звернутися до суду із позовом про розірвання договору оренди землі.

06.03.2013 року Миколаївською міською радою було прийняте рішення №26/2 «Про скасування п.25.4 та п.26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25», яким скасовано п. 25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25 щодо передачі в оренду підприємцю ОСОБА_1 строком на 10 років земельної ділянки площею 1174 кв.м. для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу по АДРЕСА_2. Прийняття вказаного рішення міська рада мотивувала надходженням скарг від мешканців гуртожитку Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова та за пропозицією депутатів міської ради.

Вважаючи спірні рішення міської ради незаконними, позивач, зокрема, послався на те, що міські ради законодавчо позбавлені права призупиняти дію своїх рішень шляхом прийняття нових рішень, а також скасовувати власні рішення.

Суд вважає, що уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до пункту 5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року, зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку. Однак, як вважає Конституційний Суд України, це не позбавляє орган місцевого самоврядування права за власною ініціативою або ініціативою інших заінтересованих осіб змінити чи скасувати прийнятий ним правовий акт (у тому числі і з мотивів невідповідності Конституції чи законам України).

При цьому, Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Таким чином, за позицією Конституційного Суду України, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці 2 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Також, згідно роз'яснення Пленуму Верховного суду України, який у п. 8 Постанови №7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» вказав: при вирішенні в судовому порядку питання про недійсність документів, виданих на підставі переглянутого рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана у власність чи користування, слід враховувати Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 р. N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органа місцевого самоврядування), відповідно до пункту 5 мотивувальної частини якого органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них та державної реєстрації, не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений статтями 140, 141 ЗК перелік підстав для цього є вичерпним.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що рішення Миколаївської міської ради по п. 25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25 є актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання - укладенням із позивачем договору оренди земельної ділянки та передачі земельної ділянки позивачу у користування.

У зв'язку із цим правові підстави для його (п.25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25) призупинення рішенням Миколаївської міської ради від 11.10.2012 року №21/32 «Про призупинення п.25.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25» та скасування рішенням Миколаївської міської ради від 06.03.2013 року №26/2 «Про скасування п.25.4 та п.26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25» у Миколаївської міської ради були відсутні.

Отже, дії відповідача стосовно прийняття оскаржуваних рішень кваліфікуються судом як перевищення визначених Конституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» повноважень, що має наслідком - задоволення позовних вимог позивача і визнання їх недійсними.

Що стосується вимоги позивача визнати у нього право оренди земельної ділянки, то суд вважає, що ця вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч.2. ст. 152 ЗК України).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів (ч.3. ст. 152 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У зв'язку із тим, що на дату розгляду цієї справи у позивача наявний діючий договір оренди земельної ділянки, суд вважає, що у даній справі позивач правильно обрав спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування - Миколаївської міської ради.

Проте, на думку суду, за наявності діючого договору оренди земельної ділянки, який не визнаний судом недійсним у встановленому порядку, обраний спосіб захисту свого права позивачем шляхом визнання права оренди є невірним і тому відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Уточнені позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради №21/32 від 11.10.2012 року «Про призупинення п.25.4. розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25».

3. Визнати недійсним рішення Миколаївської міської ради №26/2 від 06.03.2013 року «Про скасування п.25.4. та п.26.4. розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25» в частині скасування Миколаївською міською радою п.25.4. розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12.11.2009 року №40/25.

4. В іншій частині позову - відмовити.

5. Стягнути з Миколаївської міської ради (54027, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20, ідентифікаційний код 26565573) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (54003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 2294 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн.).

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Порядок та строк апеляційного оскарження визначений ст. 91,93 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано суддею 31.07.2013 року.

Суддя А.П. Алексєєв