Рішення

від 29.07.2013 по справі 901/1969/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.07.2013 Справа № 901/1969/13 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція»

(пер. Бокуна, буд.16, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

до Селянського (фермерського) господарства «Ільїчівське»

(вул. Курська, 16, с. Октябрське, Советський район, АР Крим, 97212)

про стягнення 26 924.87 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Гунін Гліб Олексійович, директор, протокол №2, від 27.03.13, ТОВ «Агроінтеграція»;

Від відповідача: Лещенко Олександр Володимирович, представник, довіреність б/н від 03.07.2013р. , Селянське (фермерське) господарство «Ільїчівське»;

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Селянського (фермерського) господарства «Ільїчівське» та просить суд стягнути з відповідача суму у розмірі 26 924.87, а саме - заборгованість у розмірі 20 680.00 грн., штраф у розмірі 5 790.40 грн., інфляційні втрати у розмірі 43.79 грн., 3% річних у розмірі 361.15 грн. та 49.53 грн..

Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 81 від 26 червня 2012 року в частині повної та своєчасної оплати вартості товару та обґрунтовані посиланнями на статті 526, 549, 550, 625, 629, 638 Цивільного кодексу України та статті 173-175, 230, 193 Господарського кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги позивача щодо стягнення заборгованості визнав, проти стягнення штрафу заперечував, посилаючись на те, що він не може бути нарахований за порушення грошового зобов'язання, про що зазначив у відзиві на позов. Проти стягнення інфляційних витрат та 3 % річних не заперечував. Також просив суд надати йому відстрочку щодо стягнення суми заборгованості до 01 жовтня 2013 року (а.с. 86).

Представник позивача проти надання відповідачу відстрочки виконання рішення щодо стягнення суми заборгованості заперечував.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

26 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» (продавець) та Селянським (фермерським) господарством «Ільїчівське» (покупець) укладений договір № 81, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця належний йому товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його за ціною та на умовах, зазначених в даному договорі (а.с. 31).

Відомості про товар викладені в пункті 1.2 договору.

Згідно з пунктом 3.4 договору перехід права власності на товар та риск випадкового знищення або випадкового пошкодження товару від продавця до покупця здійснюється в момент фактичної передачі товару на складі продавця.

Пунктом 3.5 договору сторони визначили, що за їх домовленістю товар може бути поставлений в кількості, зазначеній в пункті 1.2 даного договору, з поділенням на партії, що відображається у додатковій угоді до даного договору.

Загальна сума договору складає 33 000.00 грн., в тому числі 5 500.00 грн. ПДВ (пункт 4.1 договору).

Відповідно до пункту 5.1 вказаного договору розрахунки за поставлений товар проводяться покупцем на розрахунковий рахунок продавця на наступних умовах: 100% оплата за фактом відвантаження.

Якщо протягом 5 календарних днів після надходження товару оплата не буде зроблена, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 28 % від вартості несплаченої партії товару (пункт 7.3 договору).

Строк дії даного договору визначений у пункті 12.3 та становить з 26 червня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Як стверджує позивач, на виконання умов зазначеного договору, ним було поставлено відповідачу товар на загальну суму 20 680.00 грн., що підтверджується рахунками - фактурами № СФ-0000366 від 09 серпня 2012 року та № СФ-0000360 від 25 липня 2012 та видатковими накладними № РН - 0000470 від 23 серпня 2012 року та № РН-0000442 від 31 липня 2012 року (а.с. 35-39).

Видаткові накладні № РН - 0000470 від 23 серпня 2012 року та № РН-0000442 від 31 липня 2012 року підписані сторонами та скріплені печатками підприємств (а.с. 58).

Додатковою угодою від 23 серпня 2012 року відповідачу було продовжено термін здійснення розрахунку за поставлений товар за договором купівлі - продажу № 81 від 26 червня 2012 року до 28 лютого 2013 року.

Однак, до теперішнього часу товар, отриманий відповідачем, не є оплаченим, що і з'явилося підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» до господарського суду АР Крим із даною позовною заявою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Оскільки зі змісту спірного договору у справі вбачається, що він за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, правовідносини, які виникли у зв'язку з його виконанням, повинні регулюватися положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже зазначалося, 26 червня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» (продавець) та Селянським (фермерським) господарством «Ільїчівське» (покупець) укладений договір № 81, відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця належний йому товар, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його за ціною та на умовах, зазначених в даному договорі (а.с. 31).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору, позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 20 680.00 грн., що підтверджується рахунками - фактурами № СФ-0000366 від 09 серпня 2012 року та № СФ-0000360 від 25 липня 2012 та видатковими накладними № РН - 0000470 від 23 серпня 2012 року та № РН-0000442 від 31 липня 2012 року (а.с. 35-39).

Видаткові накладні № РН - 0000470 від 23 серпня 2012 року та № РН-0000442 від 31 липня 2012 року підписані сторонами та скріплені печатками підприємств (а.с. 58).

Факт поставки товару відповідачем також не оспорювався.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У пункті 5.1 договору сторони домовилися, що розрахунки за поставлений товар проводяться покупцем на розрахунковий рахунок продавця на наступних умовах: 100% оплата за фактом відвантаження.

Додатковими угодами до укладеного між сторонами по даній справі договору строк оплати отриманого товару був відстрочений до 01 вересня 2012 року та до 28 лютого 2013 року відповідно (а.с. 32, 33).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже відповідач, прийнявши від позивача товар на умовах укладеного між сторонами договору, взяв на себе зобов'язання щодо здійснення оплати його вартості, однак вони належним чином виконані не були.

Представник відповідача наявність заборгованості за спірним договором визнав.

Наявність у відповідача заборгованості перед позивачем також підтверджується його підписом в акті звірення взаєморозрахунків станом на 14 березня 2013 року (а.с. 34).

Доказів сплати заборгованості за отриманий товар відповідачем суду не представлено.

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 20 680.00 грн. заборгованості за отриманий товар.

Крім того, представник позивача просив суд стягнути з відповідача крім суми заборгованості інфляційні втрати у розмірі 43.79 грн. та 3% річних в сумі 361 та 49.53 грн..

Суд вважає ці вимоги такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості за період з 01 вересня 2012 року по 07 червня 2013 року в сумі 361.15 грн. та з 28 лютого 2013 року по 07 червня 2013 року в розмірі 49.53 грн..

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, визначений позивачем, розраховано правильно, складає 361.15 грн. та 49.53 грн., у зв'язку з чим саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 48.00 грн. за період з 01 вересня 2012 року по 07 червня 2013 року.

Судом був перевірений розрахунок, складений позивачем, та встановлено, що розмір інфляційних втрат за період, визначений позивачем, розраховано правильно, складає 43.79 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.

Отже, задоволенню підлягають вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 361.15 грн. та 49.53 грн., інфляційних втрат в сумі 43.79 грн..

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 28% від вартості несплаченої партії товару у сумі 5 790.40 грн..

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, який, згідно зі статтею 3 зазначеного Закону, не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за якій сплачується пеня.

Пунктом 7.3 договору встановлено, що у разі 5 (п'яти) календарних днів після надходження товару оплата не буде зроблена, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 28 % від вартості несплаченої партії товару.

Так, представник відповідача проти стягнення штрафу заперечував посилаючись на те, що штраф не може бути нарахований за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Однак суд визнає такі доводи представника відповідача неспроможними, у зв'язку з наступним.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Господарське зобов'язання - це зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, зі змісту вказаних правових норм вбачається, що грошове зобов'язання є господарським, а неустойка у вигляді штрафу може бути нарахована за його порушення.

Одночасно, судом досліджувалося питання щодо строку дії договору купівлі - продажу як і його умов з огляду на укладення сторонами додаткових угод до нього.

Сторони не запит суду надали пояснення, згідно з якими строк дії договору за вказаними угодами продовжений не був, але сторони за звичаєм, що склався між ними, застосовували його умови до своїх правовідносин до 28 лютого 2013 року.

Однак, суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно з пунктом 12.3 договору він набирає сили з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2012 року.

Пунктом 12.1 договору сторони передбачили, що в договір купівлі - продажу вносяться зміни ти доповнення, які оформлюються в письмовому вигляді та набирають сили тільки після підписання їх сторонами.

Однак, зі змісту додаткових угод до договору не вбачається досягнення сторонами згоди щодо продовження строку дії договору, а вбачається лише відстрочка платежу за ним.

Отже, враховуючи викладене, а також відсутність у змісті договору положення щодо його автоматичної пролонгації за відсутності заперечень сторін, суд вважає, що строк дії договору сплинув 31 грудня 2012 року, у зв'язку з чим саме з цієї дати його умови не підлягають застосуванню до спірних правовідносин сторін, зокрема, в частині нарахування неустойки у вигляді штрафу.

Згідно зі статтею 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Так, судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем нараховано суму штрафу на загальну суму в розмірі 20 680.00 грн. за двома додатковими угодами № 1 від 31 липня 2012 року та № 2 від 23 серпня 2012 року.

Таким чином, враховуючи, що умови укладеного між сторонами договору підлягають застосуванню, зокрема, в частині стягнення штрафу тільки до правовідносин, що виникли в період його дії, а додатковою угодою № 2 від 23 серпня 2012 року відповідачу надано відстрочку оплати товару на суму 5580.00 грн. до 23 лютого 2013 року, тобто поза межами дії договору, суд дійшов висновку про безпідставне нарахування позивачем штрафу на суму 5580.00 грн..

Одночасно, правильним є нарахування позивачем штрафу на суму 15 100.00 грн. за додатковою угодою № 1 від 31 липня 2012 року, якою визначений строк розрахунку до 01 вересня 2012 року, тобто в межах строку дії договору.

Розрахунок був проведений судом наступним чином : 15100.00 /100х28 = 4228.00 грн..

Отже, стягненню з відповідача підлягає штраф в сумі 4 228.00 грн., в стягненні 1562.40 грн. слід відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача раніш заявлену заяву про відстрочку стягнення суми заборгованості до 01 жовтня 2013 року підтримав та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача проти задоволення клопотання відповідача про надання відстрочки заперечував, посилаючись на те, що надання йому відстрочки порушує його права та інтереси.

Частиною 1 статті 121 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до пункту 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17 жовтня 2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, виходячи із наведеного, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочку виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, представником відповідача не було наведено обґрунтованих доводів, не надано належних доказів, які б могли бути підставою для надання відстрочки та не доведено наявність конкретних обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Крім того, позивачем додатковими угодами № 1 від 31 липня 2012 року та № 2 від 23 серпня 2012 року надавалась відповідачу відстрочка сплати вартості товару до 01 вересня 2012 року та до 28 лютого 2013 року відповідно, тоді як пунктом 5.1 договору передбачено 100% оплата по факту поставки.

Одночасно, з відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач у відповіді на претензію гарантував позивачу сплату вартості товару до 20 липня 2013 року.

Однак, до теперішнього часу заборгованість є несплаченою.

Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, на підставі статті 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд враховує матеріальні інтереси обох сторін, оскільки невиконання протягом тривалого часу рішення суду порушує матеріальні інтереси позивача, що також може призвести до негативних наслідків для нього.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення поданої відповідачем заяви.

Також, судом з матеріалів справи встановлено, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 1069.00 грн., тоді як відповідно до пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подачу позовної заяви до господарського суду сплачується судовий збір в розмірі 2 процентів ціни позову, але не менше 1.5 розміру мінімальної заробітної плати, що складає 1720.50 грн..

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача суми недоплаченого судового збору в розмірі 651.50 грн..

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, сплачений позивачем у зв'язку зі зверненням до господарського суду із даним позовом, суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 01 серпня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Селянського (фермерського) господарства «Ільїчівське» (вул. Курська, 16, с. Октябрське, Советський район, АР Крим, 97212, ідентифікаційний код 25145107) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» (пер. Бокуна, буд.16, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, ідентифікаційний код 36115825) 20 680.00 грн. заборгованості, інфляційні витрати в сумі 43.79 грн., 3% річних в розмірі 410.68 грн., штраф в сумі 4 228.00 грн. та 1620.66 грн. судового збору.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінтеграція» (пер. Бокуна, буд.16, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, ідентифікаційний код 36115825) в дохід Державного бюджету України (УДКСУ у м. Сімферополі АРК код ЄДРПОУ 38040558, рахунок № 31211206783002, відкритий за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управлінні Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) 651.50 грн. судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В частині позовних вимог про стягнення штрафу в сумі 1562.40 грн. - відмовити.

6. У задоволенні заяви Селянського (фермерського) господарства «Ільїчівське» про відстрочку виконання зобов'язань за договором № 81 від 26 червня 2012 року до 01 жовтня 2013 року на суму 20 680.00 грн. - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська