Постанова

від 29.07.2013 по справі 907/205/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2013 р. Справа № 907/205/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Гриців В.М.

Новосад Д.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Свалявське АТП 12140» (надалі ТзДВ «Свалявське АТП 12140») б/н від 08.05.2013р. (вх. № 05-05/841/13 від 17.05.2013р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 29.04.2013р.

у справі № 907/205/13-г

за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» (надалі ВАТ «Закарпатавтотранс»)

до відповідача: ТзДВ «Свалявське АТП 12140»

про стягнення 244 605,00 грн. штрафних санкцій,

за участю:

від позивача: Ігнатьо Б.Я. - представник (довіреність № 07/03-283 від 21.02.2013р.); Стельмах В.В. - представник (довіреність № 07/03-600 від 10.04.2013р.);

від відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.04.2013р. у справі № 907/205/13-г (суддя Русняк В.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТзДВ «Свалявське АТП 12140» на користь ВАТ «Закарпатавтотранс» 226350,00 грн. штрафних санкцій та суму 4527,00 грн. відшкодування судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що поданими позивачем доказами підтверджується допущення відповідачем порушень умов договору № 391 від 29.12.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові. Відтак, штраф за зрив рейсів на суму 226350,00 грн. нараховано позивачем підставно.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що суд першої інстанції грубо порушив норми матеріального та процесуального права при частковому задоволенні позовних вимог, стягнувши з відповідача на користь позивача штраф за зрив рейсів на суму 226350,00 грн. Звертає увагу на те, що позивач безпідставно повторно нарахував штрафні санкції, так як порушення умов договору за період з 01.02.2012р. по 31.12.2012р. повністю відшкодовані у формі сплати штрафних санкцій, що підтверджується доданими до відзиву рахунками та податковими накладними. Стверджує, що місцевий господарський суд застосував штрафні санкції за 11 календарних місяців. Однак, чинне законодавство України визначає застосування штрафних санкцій виключно за 6 місячний термін. Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 29.04.2013р. у справі № 907/205/13-г (в частині задоволення позову).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що твердження апелянта про повторне нарахування ВАТ «Закарпатавтотранс» штрафних санкцій не відповідає дійсності та спростовується наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Безпідставними є також його твердження апелянта про неправомірне нарахування штрафних санкцій за 11 календарних місяців, оскільки приписи ч. 6 ст. 232 ГК України застосовуються щодо пені за порушення грошових зобов'язань, а в даному випадку предметом спору є штраф, а не пеня.

Відповідач не забезпечив явки в судове засідання уповноваженого представника, про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги належно повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення від 10.07.2013р. Просить залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників позивача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 29.04.2013р. у справі № 907/205/13-г з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2010 року між власником автостанції ВАТ «Закарпатавтотранс» (власник) та ТзДВ «Свалявське АТП 12140» (перевізник) укладено договір №391 про надання послуг автостанцією перевізникові (з наступними змінами та доповненнями), за умовами якого власник за завданням перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України „Про автомобільний транспорт" і Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених Постановою КМУ № 176 від 18.02.1997р. (далі Правила) (а.с. 9-11, т.1).

Розділом 2 договору передбачені права і обов'язки сторін.

Згідно п.п. 2.1.1 договору власник зобов'язаний надавати послуги, визначені предметом цього договору.

Відповідно до підпунктів 2.3.1 та 2.3.4 пункту 2.3 договору перевізник зобов'язаний здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом організатором перевезень; у разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку.

Перевізник вправі користуватися послугами, які надаються власником згідно з предметом цього договору (п.п.2.4.1 договору).

Оплата послуг та порядок розрахунків передбачені розділом 3 договору.

Сторони за цим договором несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та цього договору (п. 4.1 договору).

В підпункті 4.2.1 договору вказано, що перевізник сплачує власникові за зрив рейсу без попередження відповідно до підпункту 2.3.4 пункту 2.3 цього договору та за відсутності форс-мажорних обставин: у приміському сполученні - 50 грн.; у міжміському сполученні: внутрішньообласному - 50 грн.; міжобласному - 100 грн.; у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності) - 100грн.

Перевізник сплачує власникові за порушення графіка руху: у разі прибуття на автостанцію (автовокзал) формування відправлення із запізненням більше ніж на 15 хв., яке не викликане форс-мажорними обставинами або станом дорожнього покриття - 30грн.; у разі незаїзду на проміжну зупинку - 100 грн. (п.п. 4.2.2 договору).

Підпунктом 4.2.3 договору передбачено, що за зміну класу рухомого складу, про яку не було повідомлено відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 договору перевізник сплачує власникові - 5 грн.

Штрафні санкції за цим договором сплачуються шляхом виставлення рахунку стороною, стосовно якої вчинено порушення цього договору, з наступною сплатою стороною, яка вчинила порушення, коштів шляхом їх перерахування на банківський рахунок протягом 10 робочих днів (п. 4.4 договору).

В розділі 6 договору зазначено, що усі спірні питання, що виникають між сторонами цього договору і щодо яких не було досягнуто згоди, розв'язуються відповідно до чинного законодавства України.

Цей договір набирає чинності з 01 січня 2011 року і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії договору перевізника із організатором перевезень. У разі здійснення перевезень на основі дозволу організатора, цей договір діє до дати, якою встановлено останній день строку дії такого дозволу (розділ 9 договору).

Договір № 391 від 29.12.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові підписаний і скріплений печатками обох сторін, що свідчить про погодження ними всіх істотних умов даного договору.

З наданої позивачем довідки про порушення відповідачем умов договору за лютий-грудень 2012 року вбачається, що ТзДВ «Свалявське АТП 12140» вчинило: 465 змін марки автобуса, 181 запізнень більше 15 хв., 1243 зривів подачі автобуса, 105 незаїздів на автостанцію. Всього 5278 порушень, що згідно умов договору про відповідальність перевізника передбачає сплату штрафу в сумі 244605,00 грн. (а.с.12, т.1).

07.02.2013р. відповідач отримав від позивача вимогу за № 07-03/13-153 від 01.02.2013р. у порядку ст. 530 ЦК України про оплату у належні строки штрафних санкцій в сумі 244605,00 грн., в якій ВАТ „Закарпатавтотранс" вказало, що за період з 01.02.2012р. по 31.12.2012р. ТзДВ «Свалявське АТП 12140», всупереч вимог договору №391 від 29.12.2010р. вчинило 465 замін марки автобусів, 181 запізнення на автостанцію, 4605 зривів рейсів, 148 незаїздів на автостанції (252805,00 грн.). Одночасно позивач зазначив, що за вказаний період відповідач вже сплатив 8200,00 грн. штрафних санкцій (а.с.132, т.1).

У відповіді № 15 від 12.02.2013р. на вищевказану вимогу позивача відповідач повідомив про неможливість її виконання, у зв'язку з незаконністю. Вказав, що сума пред'явленої вимоги є необґрунтованою періодом нарахування штрафних санкцій, не визначена рейсами та автостанціями (а.с.133, т.1).

Підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом слугувало невиконання відповідачем у належні строки вищевказаної вимоги про оплату штрафних санкцій в розмірі 244605,00 грн.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 29.12.2010р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 391 про надання послуг автостанцією перевізникові.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В статті 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В розділі 4 договору № 391 від 29.12.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові „Відповідальність сторін" сторони погодили розмір штрафних санкцій за порушення умов договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача штрафу за зрив рейсів на суму 226350,00 грн. за період з 01.02.2012р. по 31.12.2012р., враховуючи наступне:

Підпунктом 4.2.1 договору сторони погодили, що перевізник сплачує власникові за зрив рейсу без попередження у приміському сполученні - 50 грн.; у міжміському сполученні: внутрішньообласному - 50 грн.; міжобласному - 100 грн.; у міжнародному та міжобласному сполученні (з використанням автобусів підвищеної комфортності) - 100 грн.

Підставами для нарахування штрафних санкцій є дані диспетчерського журналу позивача, який ведеться електронним способом за допомогою автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями «Автостанція», зареєстрованої на підставі Свідоцтва Міністерства освіти і науки України ВР №00124 (а.с.13-114, 116, т. 1 на звороті).

Пунктом 2.3.4 договору передбачено, що у разі неможливості виконати рейс, перевізник зобов'язаний невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку.

Проте, в наявній в матеріалах справи копії витягу з журналу вихідної кореспонденції ТзДВ «Свалявське АТП 12140» за 2012 рік відсутні дані щодо повідомлення відповідачем позивача про неможливість самостійно виконати рейси (а.с.68-73, т.3).

Разом з тим, у витязі з журналу реєстрації повідомлень про непередбачувані зриви рейсів ВАТ „Закарпатавтотранс" міститься запис про те, що відповідач повідомив позивачу про зрив рейсу тільки два рази - 01 лютого 2012 року (а.с.85-125, т.2).

З огляду на вищевказане, правомірними є вимоги позивача про накладення на відповідача штрафу за зрив рейсів в сумі 226350,00 грн. за період з 01.02.2012р. по 31.12.2012р.

На думку колегії суддів, законним та обґрунтованим є оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу за заміну марки автобусів на суму 2325 грн., за запізнення більше 15 хвилин - 5430 грн. та за незаїзди на автостанцію - 10500 грн., з огляду на таке:

Як встановлено судом, в журналі диспетчерської служби невірно зазначена марка автобусів, а саме: ПАЗ замість БАЗ. Однак, номерний знак згідно розкладу руху автобусів відповідає необхідній марці автобуса, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що штрафні санкції в цій частині позову заявлені безпідставно.

Суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 5430 грн. штрафу за допущені ним запізнення автобуса більш 15 хвилин, врахувавши, що згідно п.п. 4.2.2. договору штрафні санкції за запізнення застосовуються, якщо це не викликане форс-мажорними обставинами або станом дорожнього покриття. Проте, загальновідомим і таким, що не потребує доказування, є факт поганого стану дорожнього покриття.

Щодо заявленого позивачем до стягнення з відповідача штрафу за незаїзди на проміжну зупинку в сумі 10500,00 грн., суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підстави для застосування даних штрафних санкцій, оскільки в диспетчерському журналі вказані незаїзди на кінцеву зупинку, а не на проміжну.

В резолютивній частині оскаржуваного рішення суд помилково не зазначив про відмову в задоволенні позову у цій частині позовних вимог. Тому колегія суддів вважає за необхідне доповнити резолютивну частину рішення реченням такого змісту: «В частині решти позовних вимог - відмовити».

Безпідставними є твердження скаржника про те, що в порушення вимог ч. 6 ст. 232 ГК України місцевий господарський суд задоволив вимоги позивача та застосував до стягнення з відповідача штрафні санкції за 11 календарних місяців, оскільки вказана правова норма регулює нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та встановлює припинення нарахування таких санкцій як триваючого виду.

Однак, предметом даного спору є вимога про стягнення штрафу, як одноразової санкції за разовим платежем. Тобто, при нарахуванні штрафу як одноразового, нетриваючого виду санкції приписи частини 6 статті 232 ГК України не підлягають до застосування.

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Всупереч ст.33 ГПК України апелянт не надав суду доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на скаржника згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Закарпатської області від 29.04.2013р. у справі № 907/205/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Доповнити резолютивну частину даного рішення реченням такого змісту: «В частині решти позовних вимог - відмовити».

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Гриців В.М.

Новосад Д.Ф.