Рішення

від 24.07.2013 по справі 916/1376/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" липня 2013 р.Справа № 916/1376/13

Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

при секретарі Л.М. Ільєвій

за участю представників:

від позивача - Морозов О.Л., Булгаров О.О.,

від відповідачів:

1) ТОВ „Риалбудсервіс" - не з'явився,

2) ДП „Іллічівський морський торговельний порт" - Остапов В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервіс" та Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 86609,30 грн., -

ВСТАНОВИВ:

В засіданні суду 19.07.2013 р. оголошувалась перерва до 24.07.2013 р. в порядку ч. 3 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервіс" та Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" пені в розмірі 21496,45 грн., 3% річних у розмірі 21041,26 грн. та інфляційних втрат у розмірі 44071,59 грн., посилаючись на наступне.

22.07.2008 р. між ТОВ „ВІС Майстер" та ТОВ „Риалбудсервіс", що діяв від свого імені та від імені ДП „Іллічівський морський торговельний порт" на підставі договору № 400-0 від 15.08.2006 р. про спільну діяльність, укладено договір підряду № 22/07/08/52, відповідно до умов якого позивач зобов'язався здійснити реконструкцію прохідної № 1 на території ДП „Іллічівський морський торговельний порт", а ДП „Іллічівський морський торговельний порт" в свою чергу зобов'язався прийняти роботу та оплатити її.

Як вказує позивач, ТОВ „ВІС Майстер" свої зобов'язання виконало належним чином та в повному обсязі. Так, позивачем виконані, а ТОВ „Риалбудсервіс" прийняті роботи по реконструкції прохідної на території ДП „Іллічівський морський торговельний порт" загальною вартістю 178647,60 грн., що підтверджується підписаними сторонами довідкою про вартість робіт та актом прийому-передачі виконаних робіт № 25/2 за вересень 2008 р.

Наразі позивач вказує, що акт прийому-передачі виконаних робіт № 25/2 за вересень 2008 р. не містить конкретної календарної дати складання. У вказаному документі міститься посилання виключно на календарний місяць, роботи протягом якого були виконані позивачем. Так, позивач посилається на ст. 254 ЦК України, відповідно до якої строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. З огляду на вказані положення, позивач вважає, що вищезазначений акт складений та підписаний сторонами в останній день строку, протягом якого мали виконуватись перелічені у даному документі роботи, тобто оскільки акт прийому-передачі виконаних робіт вересень 2008 р., відповідно останній складено 30.09.2008 р.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 6.1.2 договору після підписання сторонами акту прийому-передачі виконаних робіт, замовник проводить остаточний розрахунок з виконавцем за виконані роботи протягом 5 банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку.

Як вказує позивач, з метою отримання плати за виконані згідно умов договору підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. будівельні роботи позивачем було виставлено ТОВ „Риалбудсервіс" до сплати рахунку-фактури № 89 від 30.09.2008 р. Кінцевий строк оплати за виконані будівельні роботи - 07.10.2008 р.

Так, позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем виконав неналежним чином. Зокрема, що заборгованість відповідача перед позивачем склала 178647,60 грн., що підтверджується рішенням господарського суду Одеської області від 02.07.2012 р. по справі № 16/17-4323-2011 за позовом ТОВ „ВІС Майстер" до ТОВ „Риалбудсервіс", ДП „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 178647,60 грн.

Однак, як стверджує позивач, відповідно до довідки відділення № 1 філії „Одеське РУ „АТ" „Банк „Фінанси та Кредит" відповідачами було здійснено оплату за виконані позивачем роботи 10.09.2012 р., тобто лише після винесення судом рішення про стягнення заборгованості.

Також позивачем було вказано, що відповідно до п. 9 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених договором, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми за кожен день прострочення. Так, позивач зазначив, що пеня за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті виконаних робіт становить 21496,45 грн.

Крім того, позивач послався на положення ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З огляду на вказані положення ЦК, позивач вказує, що має право на стягнення 3% річних у розмірі 21041,26 грн. та інфляційних втрат в сумі 44071,59 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2013 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/985/13, також справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач - ТОВ „Риалбудсервіс" відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та згідно витягу з ЄДР юридичних осіб та ФОП (а.с. 85). Так, надіслана судом копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 30.05.2013 р. була повернута до суду без вручення згідно поштового повідомлення, що містяться в матеріалах справи, з відміткою на поштовому конверті про відсутність адресату за вказаною адресою згідно довідки Укрпошти ф. 20. Проте, ухвала суду про відкладення розгляду справи від 18.06.2013 р. була вручена відповідачу, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення (а.с. 90).

Відповідач - ДП „Іллічівський морський торговельний порт" у відзиві на позовну заяву (а.с. 77-79) вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки заявлені із пропуском строку позовної давності. Так, відповідач вказав, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінено, тому обчислення строку не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування - 6 місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом. Отже, виходячи з наведеного, пеня має нараховуватись не за будь-які 6 місяців, а лише за 6 місяців починаючи з дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Щодо нарахування інфляційних та 3% річних представник відповідача - ДП „ІМТП" зазначив, що визнання боржником основного боргу саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора, а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності.

В свою чергу позивач у своїх поясненнях по справі (а.с. 91-92) вважає доводи відповідача - ДП „Іллічівський морський торговельний порт" необґрунтованими з огляду на таке. Зокрема, позивач вважає, що строк позовної давності, тривалість якого 3 роки, стосовно позовних вимог про стягнення з відповідачів інфляційних втрат та 3%річних не минув. Так, акти прийому-передачі робіт № 25/2 за вересень 2008 р. не містять конкретної календарної дати складання. У вказаному документі міститься посилання виключно на календарний місяць, роботи протягом якого були виконані позивачем. Позивач посилається на ст. 254 ЦК України, відповідно до якої строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Тобто вищезазначений акт складений та підписаний сторонами в останній день строку, протягом якого мали виконуватись перелічені у даному документі підрядні роботи. Так, за ствердженням позивача, акт прийому-передачі виконаних робіт за вересень 2008 р. складений 30.09.2008 р. Наразі позивач вказує, що в п. 6.1.2 договору передбачено, що остаточний розрахунок за цим договором здійснюється замовником на протязі 5-ти банківських днів після підписання акта прийому-передачі виконаних робіт. Позивачем було виставлено відповідачу - ТОВ „Риалбудсервіс" до сплати рахунок-фактуру № 89 від 30.09.2008 р., а тому у відповідності до п. 6.1.2 договору та ст. 254 ЦК України граничний строк оплати будівельних робіт наступив - 07.10.2008 р. В подальшому 28.09.2011 р. позивачем було подано позовну заяву до суду про стягнення з відповідачів заборгованості. Так, вказаний строк було перервано у зв'язку із подачею до суду позовної заяви про стягнення зі відповідачів заборгованості, в якому була заявлена частина вимог, на які має право позивач. Наразі позивач пояснив, що позовні вимоги про стягнення основної заборгованості були задоволені судом.

В свою чергу відповідач - ДП „Іллічівський морський торговельний порт" надало письмові пояснення по справі (а.с. 117-118), в яких пояснив, що ухвалою господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р. у справі № 31/880-09 позовну заяву ТОВ „ВІС Майстер" до ТОВ „Риалбудсервіс" та ДП „Іллічівський морський торговельний порт" повернуто без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010 р. у даній справі скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р., а ухвалу господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р. залишено без змін. При цьому, як стверджує відповідач, після прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. ухвалою господарського суду Одеської області від 19.10.2009 р. було порушено провадження у справі № 33/102-09-5249 за поданою позивачем позовною заявою, справу призначено до розгляду. Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2009 р. зупинено провадження у даній справі у зв'язку з передачею даної справи до Вищого господарського суду України для розгляду касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. Так, після повернення до місцевого господарського суду матеріалів даної справи з суду касаційної інстанції ухвалою господарського суду Одеської області від 16.02.2010 р. поновлено провадження по даній справі. Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.11.2010 р. позовну заяву залишено без розгляду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. вказану ухвалу господарського суду Одеської області скасовано, провадження у справі припинено. Постановою ВГСУ від 02.02.2011 р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. залишено без змін. Як вказує відповідач, згідно правової позиції ВГСУ, яка викладена в п. 24 листа ВГСУ „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" № 01-8/211 від 07.04.2008 р. зазначено, що відмова господарського суду в прийнятті позовної заяви до розгляду в порядку ст. 62 ГПК України або повернення позовної заяви у відповідності до ст. 63 ГПК України свідчить, що не був дотриманий встановлений порядок подання позову і позовна давність у таких випадках не переривається.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

15 серпня 2006 року між Державним підприємством „Іллічівський морський торговельний порт" та Товариством з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервис" було укладено договір № 400-о про спільну діяльність (договір простого товариства) строком дії на 15 років (а.с. 17-32). 25 квітня 2007 року вказаний договір № 400-0 сторонами був викладений у новій редакції.

Так, у відповідності до п.п. 1.1, 1.2, 3.3, 4.1 договору про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007р.) учасники за цим договором з метою отримання прибутку зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для задоволення потреб в поточному та капітальному ремонті основних фондів Порту та третіх осіб, в будівництві житлових та промислових об'єктів, споживчих товарах, промисловій продукції. Учасники визначили такі шляхи досягнення мети договору: об'єднання вкладів учасників з урахуванням правового режиму державного майна, що належить Порту на праві господарського відання; здійснення таких видів діяльності: проведення нового будівництва, капітального та поточного ремонту; проведення реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд; виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт; модернізації будівельної інфраструктури Порту; виробництва споживчих товарів та промислової продукції. Вказані види діяльності здійснюються шляхом залучення інвестицій в спільну діяльність, оптимального розподілу зобов'язань учасників щодо здійснення спільної діяльності. Співвідношення часток учасників в спільній діяльності за договором складає: Порт - 50%; Підприємство - 50%.

Положеннями п.п. 4.1 - 4.3, 4.5, 4.9 договору про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007 р.) передбачено, що ведення спільних справ учасників на весь термін дії договору доручається підприємству. У відносинах із третіми особами Підприємство має право укладати угоди та здійснювати інші дії від імені обох Учасників на підставі довіреності, виданої портом. Довіреність видається на весь строк дії цього договору. За домовленістю учасників, у випадку необхідності порт видає додаткову довіреність або замінює попередню. При здійсненні учасниками дій у рамках даного договору щодо яких цим договором не встановлена необхідність додаткового узгодження з іншим учасником, згодою іншого учасника вважається даний договір. Підприємство є уповноваженим представником порту при здійсненні спільної діяльності за цим договором, виконує всі необхідні дії для спільної діяльності за цим договором, виконує всі необхідні дії для досягнення мети договору та відповідно до умов цього договору. Підприємство на умовах цього договору має право залучати для виконання будівельних робіт за цим договором третіх осіб. Підприємство зобов'язано самостійно укладати угоди (договори, контракти) з контрагентами, спрямовані на реалізацію мети договору, а також самостійно узгоджувати з третіми особами (клієнтами і контрагентами) всі істотні умови таких договорів/контрактів.

Відповідно до ст.ст. 1130, 1132 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов'язання об'єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно зі ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

В силу приписів ст. 1135 ЦК України під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. У відносинах із третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників посвідчується довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства.

Так, на виконання завдань, передбачених умовами договору про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007р.), між Товариством з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервіс" (замовник), яке діяло від власного імені та від імені ДП „Іллічівський морський торговельний порт" на підставі договору № 400-0 від 15.08.2006 р. про спільну діяльність, та Товариством з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" (виконавець) було укладено договір підряду № 22/07/08/52 від 22.07.2008р. (а.с. 13-16), у відповідності до розділу 1 якого замовник доручає, а позивач як виконавець приймає на себе зобов'язання в порядку та в строки, обумовлені даним договором, виконати наступні роботи: здійснити оздоблювальні роботи щодо прохідної № 1 ІМТП (надалі - роботи). Роботи проводяться Виконавцем у м. Іллічівськ, прохідна № 1 ІТМП.

Відповідно до розділу 2 договору № 22/07/08/52 загальна ціна договору складає 600000,00 грн., в тому числі ПДВ 20% 1000000,00 грн. Вартість робіт визначається на підставі динамічного кошторису, який є невід'ємною частиною даного договору (локальний кошторис на „Оздоблювальні роботи, прохідна № 1 ІМТП").

Роботи проводяться в строк 60 календарних днів від дати підписання договору (розділ 3 договору підряду).

Згідно розділу 4 договору № 22/07/08/52 виконавець зобов'язується якісно здійснити роботу у відповідності з проектно-кошторисною та іншою технічною документацією з дотриманням норм і правил та здати замовнику повністю закінчену роботу; залучати до виконання будівельних та інших робіт, вказаних в п. 1.1 договору, третіх осіб, залишаючись відповідальним перед замовником за результат роботи; дотримуватися вимог замовника в ході виконання робіт тощо. Замовник в свою чергу зобов'язується надавати виконавцеві необхідну проектно-кошторисну та іншу технічну документацію; забезпечити вільний доступ персоналу виконавця до місця проведення робіт; під час проведення робіт забезпечувати на місці проведення робіт збереження майна та матеріалів виконавця.

Так, розділом 5 договору визначено, що здача-приймання виконаних робіт оформляється відповідним актом здачі-приймання, дата підписання якого сторонами визначає момент їх виконання. Виконавець зобов'язується в письмовій формі повідомляти замовника про закінчення робіт на кожному етапі. Замовник на протязі 3-х днів після повідомлення виконавця про закінчення робіт при умовах відсутності претензій до виконаних робіт, зобов'язується прийняти виконані роботи та підписати акт приймання виконаних робіт по формі КБ-2в та довідку по формі КБ-3, які стають невід'ємними частинами договору. Довідка по формі КБ-3 є підставою для здійснення кінцевих розрахунків за закінченням виконання робіт. У разі виявлення недоліків в ході приймання виконаних робіт складається акт з переліком претензій замовника, в якому вказуються строки усунення виконавцем недоліків у виконаних роботах. При цьому, якщо виникають обставини, які перешкоджають дотриманню строків виконання робіт, сторони зобов'язані на протязі 5-ти днів в письмовому вигляді сповістити один одного із зазначенням причин затримки та строків їх усунення.

Порядок розрахунків за договором визначено в розділі 6 договору № 22/07/08/52. Так, згідно п. 6.1.1 перед початком виконання робіт замовник сплачує виконавцю аванс в розмірі 30% від ціни робіт, виконання яких передбачено договором. Після підписання сторонами акту здачі-приймання робіт замовник здійснює кінцевий розрахунок з виконавцем, за виконані роботи, на протязі 5-ти банківських днів з моменту виставлення виконавцем рахунку (п. 6.1.2 договору).

Вказаний договір вступив в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань, передбачених договором (розділ 10 договору).

Укладений між сторонами договір № 22/07/08/52 є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних господарських зобов'язань згідно зі ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і є обов'язковим для виконання його сторонами у відповідності з положеннями ст. 629 ЦК України.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

У відповідності до ч. 1 ст. 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

В силу положень ст. 882 ЦК України замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Замовник організовує та здійснює прийняття робіт за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором. У прийнятті робіт мають брати участь представники органів державної влади та органів місцевого самоврядування у випадках, встановлених законом або іншими нормативно-правовими актами. Замовник, який попередньо прийняв окремі етапи робіт, несе ризик їх знищення або пошкодження не з вини підрядника, у тому числі й у випадках, коли договором будівельного підряду передбачено виконання робіт на ризик підрядника. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Положеннями ст.ст. 843, 844 ЦК України передбачено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами по справі станом на 20.08.2008р. було погоджено договірну ціну -динамічний кошторис на проведення будівництва прохідної № 1 ІМТП. Виходячи із умов даного кошторису, загальна вартість будівельних робіт складає 178647,60 грн.

Також в підтвердження факту здавання будівельних робіт, виконаних позивачем згідно з умовами договору підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р., та факту прийняття цих робіт з боку ТОВ „Риалбудсервіс", вказаними особами було складено та підписано акт приймання виконаних робіт № 25/2 за вересень 2008 р. на загальну суму 178647,60 грн. (а.с. 34-39), а також відповідну довідку виконаних підрядних робіт за № 25/2 (а.с. 33). В свою чергу вказане свідчить про прийняття ТОВ „Риалбудсервис" як замовником у спірних правовідносинах виконаних позивачем будівельних робіт на виконання договору підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008р.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання плати за виконані згідно умов договору підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. будівельні роботи позивачем було виставлено ТОВ „Риалбудсервис" до сплати рахунок-фактуру № 89 від 30.09.2008 р. (а.с. 40). На підтвердження доказів надсилання даного документу на адресу вказаного відповідача ТОВ „ВІС Майстер" було надано опис вкладення до цінного листа, надісланого 03.11.2008 р. на адресу ТОВ „Риалбудсервис", із відповідним календарним штемпелем установи поштового зв'язку.

Однак, за ствердженнями позивача, в порушенням умов договору підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008р. виконані позивачем будівельні роботи на суму 178647,60 грн. з боку відповідачів як учасників спільної діяльності - замовників будівництва оплачені не були, що і зумовило звернення позивача до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів вартості виконаних позивачем будівельних робіт на суму 178647,60 грн.

Так, рішенням господарського суду Одеської області від 02.07.2012 р. по справі № 16/17-4323-2011, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р., що залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.10.2012 р., було задоволено позов ТОВ „ВІС Майстер" до ТОВ „Риалбудсервіс", ДП „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення солідарно заборгованості в сумі 178647,60 грн. (а.с. 45-55).

Згідно ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, факт існування у відповідачів перед позивачем заборгованості в сумі вартості виконаних позивачем будівельних робіт, що складає 178647,60 грн., є встановленим та не підлягає доведенню у даній справі.

Також в процесі розгляду господарським судом вказаної справи № 16/17-4323-2011 був встановлений факт наявності порушеного солідарного обов'язку відповідачів перед ТОВ „ВІС Майстер" щодо оплати вартості будівельних робіт за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. в сумі 178647,60 грн ., у зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ „ВІС Майстер" та наявність правових підстав для їх задоволення у повному обсязі. Зокрема, як зазначено в рішенні суду, замовником будівництва за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008р. виступало ТОВ „Риалбудсервис", яке діяло від власного імені та від імені ДП „Іллічівський морський торговельний порт" на підставі договору про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007р.). Слід зазначити, що вказаний договір підряду відповідає меті спільної діяльності відповідачів по справі, його було укладено відповідачем, який володів необхідними повноваженнями на ведення спільних справ учасників спільної діяльності, зокрема на укладення такого роду договорів, про що було зазначено вище по тексту рішення. Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що зобов'язання замовника за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. є такими, що виникли із спільної діяльності відповідачів згідно з договором про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007р.).

Згідно з ч. 2 ст. 1138 ЦК України якщо договір простого товариства пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення.

Приймаючи до уваги, що отримання прибутку та порядок його розподілу передбачені умовами договору про спільну діяльність № 400-0 від 15.08.2006р. (в редакції від 25.04.2007р.), що наділяє даний договір та діяльність, що випливає з його умов ознакою підприємницької, а також враховуючи, що зобов'язання з оплати спірної заборгованості на користь позивача виникло із спільної діяльності ТОВ „Риалбудсервис" та ДП „Іллічівський морський торговельний порт", господарський суд в рішенні по справі № 16/17-4323-2011 дійшов висновку, що за заявленими ТОВ „Віс Майстер" позовними вимогами про стягнення заборгованості в сумі 178647,60 грн. за будівельні роботи, виконані за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008р., відповідачі мають відповідати солідарно. Вказаний факт з огляду на положення ч. 2 ст. 35 ГПК України не підлягає доведенню знову у даному спорі.

Між тим, як вказує позивач та з'ясовано судом, відповідачами було здійснено оплату за виконані позивачем роботи 10.09.2012 р., тобто лише після винесення судом рішення про стягнення заборгованості, про що свідчить довідка відділення № 1 філії „Одеське РУ „АТ" „Банк „Фінанси та Кредит" (а.с. 71).

Разом з тим позивач, посилаючись на несвоєчасне та неналежне виконання відповідачами своїх зобов'язань перед позивачем щодо оплати вартості виконаних будівельних робіт за спірним договором підряду, вказує на допущення відповідачами порушення зобов'язання, що тягне за собою відповідні правові наслідки у вигляді сплати неустойки, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до розділу 9 договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених договором, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України, а також за період у шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

До того ж статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Так, з огляду на те, що строк оплати робіт за вересень 2008 року сплинув 07.10.2008 р., позивачем на підставі розділу 9 договору підряду здійснено нарахування пені в сумі 21496,45 грн. (178647,60 грн. х 24%х183 дн./365 дн.).

Наразі позивач вказує, що акт прийому-передачі виконаних робіт № 25/2 за вересень 2008 р. не містить конкретної календарної дати складання. У вказаному документі міститься посилання виключно на календарний місяць, роботи протягом якого були виконані позивачем. Так, позивач посилається на ст. 254 ЦК України, відповідно до якої строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. З огляду на вказані положення, позивач вважає, що вищезазначений акт складений та підписаний сторонами в останній день строку, протягом якого мали виконуватись перелічені у даному документі роботи, а саме 30.09.2008 р. При цьому оскільки позивачем було виставлено ТОВ „Риалбудсервіс" до сплати рахунок-фактуру № 89 від 30.09.2008 р., відповідно, на думку позивача, кінцевий строк оплати за виконані будівельні роботи - 07.10.2008 р.

Відповідач - ДП „Іллічівський морський торговельний порт" в обґрунтування своїх заперечень на позов послався на пропущення позивачем строку позовної давності для звернення позивача із заявленими вимогами.

Позовною давністю, в силу положень ст. 256 ЦК України, є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом в процесі розгляду справи, спірне грошове зобов'язання мало бути виконане з боку відповідачів протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку з боку ТОВ „ВІС Майстер". Як встановлено господарським судом в рішенні від 02.07.2012 р. по справі № 16/17-4323-2011, рахунок-фактура № 89 від 30.09.2008 р. на оплату виконаних робіт позивачем було пред'явлено до відправлення на адресу ТОВ „Риалбудсервис" установами поштового зв'язку 03.11.2008 р ., в свою чергу порушення замовником за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008р. грошового зобов'язання з оплати спірної суми заборгованості за будівельні роботи могло мати місце не раніше 11.11.2008 р. (після 5 банківських днів з урахуванням вихідних). Відтак, необґрунтованими є доводи позивача про те, що кінцевий строк оплати за виконані будівельні роботи був 07.10.2008 р. З огляду на зазначене, позивач мав право на нарахування пені за 6 місяців з дня, починаючи з дня, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто за період з листопада 2008 року по травень 2009 року, після якого нарахування пені припиняється.

Наразі суд погоджується з позицією відповідача - ДП „Іллічівський морський торговельний порт" про те, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінено, тому обчислення строку не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування - 6 місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

Враховуючи викладене, суд вважає правильним нарахування пені за шість місяців, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, право на стягнення якої може бути заявлено в межах передбаченого пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України річного строку позовної давності. Так, позивач мав право звернутися до суду з вимогами до відповідачів про стягнення нарахованої пені за період з листопада 2008 року по травень 2009 року не пізніше листопада 2009 року, тоді як заявлений позов подано у травні 2013 року, тобто з пропуском позовної давності.

Доводи позивача про те, що вказаний строк було перервано у зв'язку з подачею позивачем у червні і липні 2009 року позову до відповідачів судом до уваги не приймаються з огляду на таке.

Згідно положень ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як вказано в п. 4.4.2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини другої статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, статей 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. В разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду.

Як було встановлено судом, ухвалою господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р. у справі № 31/880-09 позовну заяву ТОВ „ВІС Майстер" до ТОВ „Риалбудсервіс" та ДП „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення заборгованості по 5 договорам підряду (у т.ч. пені, інфляційних втрат та 3% річних) було повернуто без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. вказану ухвалу місцевого господарського суду скасовано. Постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010 р. у даній справі скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р., а ухвалу господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р. залишено без змін.

При цьому слід зазначити, що після прийняття постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. ухвалою господарського суду Одеської області від 19.10.2009 р. порушено провадження у справі № 33/102-09-5249 за поданою позивачем позовною заявою та справу призначено до розгляду. Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.10.2009 р. зупинено провадження у даній справі у зв'язку з передачею даної справи до Вищого господарського суду України для розгляду касаційної скарги на постанову апеляційного господарського суду від 22.09.2009 р. Так, після повернення до місцевого господарського суду матеріалів даної справи з суду касаційної інстанції ухвалою господарського суду Одеської області від 16.02.2010 р. поновлено провадження по даній справі. Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.11.2010 р. у справі 24-33/102-09-5249 позовну заяву ТОВ „ВІС Майстер" до ТОВ „Риалбудсервіс" та ДП „Іллічівський морський торговельний порт" залишено без розгляду. Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 02.12.2010 р. у справі 24-33/102-09-5249, залишеною без змін постановою ВГСУ від 02.02.2011 р., вказану ухвалу господарського суду Одеської області скасовано, провадження у справі припинено , оскільки після винесення ВГСУ постанови від 13.01.2010 р. спору між сторонами не стало з огляду на відсутність позовної заяви внаслідок її повернення позивачу згідно чинної ухвали господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р.

Отже, оскільки вказаний позов ТОВ „ВІС Майстер" вважається повернутим без розгляду згідно ухвали суду від 24.07.2009 р., відповідно строк позовної давності не переривався у зв'язку з подачею позивачем позову, який повернуто без розгляду.

Також в постанові Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10 вказано, що з урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Так, позивачем було повторно подано до господарського суду 25.10.2011 року позов до відповідачів про стягнення суми основного боргу за виконані підрядні роботи, без заявлення вимог про стягнення пені, річних і інфляції. Однак, на той момент строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідача нарахованої пені в сумі 21496,45 грн. вже сплинув.

До того ж визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків, а відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Відтак, вказані обставини, на які посилається позивач, не свідчать про наявність визначених в ст. 264 ЦК України підстав для переривання строку позовної давності для звернення позивача до суду з вимогами до відповідачів про стягнення пені.

Тим більш суд зазначає, що за змістом ст. 264 ЦК України переривання позовної давності застосовується до строку, що не сплинув, про що також зазначено в п. 4.4.1. вищевказаної постанови Пленуму ВГСУ від 29 травня 2013 року N 10. Наразі поважних причин пропущення строку позовної давності позивач не навів.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, враховуючи те, що строк позовної давності по заявленим вимогам щодо стягнення з відповідачів нарахованої пені в сумі 21496,45 грн. сплинув, вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню судом.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідачів 3% річних в сумі 21041,26 грн. та інфляційних втрат в розмірі 44071,59 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої названої статті ЦК не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачі свої зобов'язання в частині оплати за виконі роботи з реконструкції прохідної № 1 на території ДП „Іллічівський морський торговельний порт" не виконали у встановлений договором строк, то відповідно відповідачі вважаються такими, що прострочили виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

До того ж відповідачами не спростовано факт того, що при виконанні укладеного з позивачем договору підряду з боку відповідачів мало місце прострочення виконання зобов'язань з оплати виконаних робіт, що в свою чергу є порушенням зобов'язання. Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

У постанові Верховного Суду України від 01.11.2012 р. у справі N 501-32/5219-2012 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що в укладеному сторонами по справі договорі № 22/07/08/52 не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи вищенаведене та несвоєчасне виконання відповідачами зобов'язання щодо оплати за виконанні підрядні роботи, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних на суму боргу в розмірі вартості виконаних будівельних робіт в сумі 178647,60 грн..

Між тим, дослідивши наданий позивачем розрахунок 3% річних в розмірі 21041,26 грн. за прострочення виконання зобов'язання у 1433 днів, починаючи після 07.10.2008 р. (а.с. 10), суд вважає його необґрунтованим, оскільки, як вже зазначалось вище, судом встановлено, що прострочення виконання відповідачами зобов'язання мало місце після 11.11.2008 року.

Більш того, враховуючи те, що відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із заявленими вимогами, відповідно позивач має право на стягнення 3% річних з моменту 29.05.2010 р. (з урахуванням 3-річного строку позовної давності до моменту якого подано позов - 28.05.2013 р.) по 10.09.2012 р. (дата сплати суми основного боргу), тобто за 836 днів. У зв'язку з цим судом здійснено перерахунок суми 3% річних, що складають 12275,29 грн. (178647,60 грн./100%* 3%/365 дн.*836 дн.). Таким чином, загальна сума 3% річних за договором, що підлягає стягненню солідарно з відповідачів складають 12275,29 грн.

З огляду на викладене судом аналогічно здійснено перерахунок інфляційних втрат.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції. Такі ж рекомендації щодо порядку розрахунку інфляційних були надані Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ".

Так, сукупний індекс інфляції за період прострочення виконання відповідачами зобов'язання щодо сплати боргу за виконані позивачем роботи, на нарахування якого має право позивач, як зазначено вище, а саме з 29.05.2010 р. (з урахуванням 3-річного строку позовної давності, до моменту якого подано позов, - 28.05.2013 р.) по 10.09.2012 р. (дата сплати суми основного боргу), за даними Державного комітету статистики України склав 1,095. В свою чергу з урахуванням встановленого індексу інфляції сума інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відповідачами заборгованості за виконані позивачем роботи складатиме 17024,73 грн . (178647,60 грн./100%*109,5% (сукупний індекс інфляції) - 178647,60 грн.).

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими заявлені позивачем вимоги про відшкодування втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції за період, коли відповідачами не були виконані грошові зобов'язання, саме в сумі 17024,73 грн., що розрахована судом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" обґрунтовані частково та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, та рішення частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, слід віднести за рахунок відповідачів солідарно та пропорційно задоволеним вимогам (29300,02 грн.), виходячи із заявленої до стягнення суми штрафних санкцій (86609,30 грн.). Так, з огляду на те, що за заявленими позовними вимогами сума судового збору складає 1720,50 грн., відповідно до стягнення з відповідача підлягає 582,05 грн. (29300,02 грн. х 1720,50 грн. / 86609,30 грн.).

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервіс" та Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" про стягнення 86609,30 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Риалбудсервіс" (65003, м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 53; код ЄДРПОУ 32394247) та Державного підприємства „Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, 6; код ЄДРПОУ 01125672) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" (65481, Одеська область, м. Южне, вул. Леніна, буд. 9, кв. 75; код ЄДРПОУ 22468293) 3% річних в сумі 12275/дванадцять тисяч двісті сімдесят п'ять/грн. 29 коп., інфляційні втрати в сумі 17024/сімнадцять тисяч двадцять чотири/грн. 73 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 582/п'ятсот вісімдесят дві/грн. 05 коп.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „ВІС Майстер" відмовити

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2013 р.

Суддя Петров В.С.