Постанова

від 08.10.2013 по справі 916/1376/13

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2013 р.Справа № 916/1376/13 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.

за участю представників сторін:

від ТОВ "ВІС МАЙСТЕР": Булгаров О.О. - за дорученням, Морозов О.Л. - директор

від ДП "Іллічівський морський торговельний порт": Моісєєв Д.А. - за дорученням

від ТОВ "Ріалбудсервіс": не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційні скарги:

- Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

- Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІС МАЙСТЕР"

на рішення господарського суду Одеської області

від 24 липня 2013 року

у справі № 916/1376/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІС МАЙСТЕР"

до відповідачів:

1) Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріалбудсервіс"

про стягнення 86.609 грн. 30 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

28.05.2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІС МАЙСТЕР" (далі позивач, ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі Порт) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріалбудсервіс" (далі Товариство) про стягнення з останніх в солідарному порядку 86.609 грн. 30 коп.

Позов мотивований тим, що рішенням господарського суду Одеської області від 02.07.2012 р. у справі № 16/17-4323-2011, що набрало законної сили та залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. та Вищого господарського суду України від 24.10.2012 р. позов ТОВ задоволений у повному обсязі та з Порту і Товариства в солідарному порядку на користь позивача стягнуто: 178.647 грн. 60 коп. - боргу, а також понесені останнім судові витрати по справі: 1786 грн. 47 коп. - на сплату державного мита та 236 грн. - на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки, лише 10.09.2012 р. боржниками була здійснена оплата вищезазначеного боргу в сумі 178.647 грн. 60 коп., то на підставі ст. 625 ЦК України боржники повинні сплатити позивачеві в солідарному порядку: 21.496 грн. 45 коп. - 3% річних за період з 07.10.2008 р. по 10.09.2012 р., виходячи з суми боргу 178.647 грн. 60 коп.; 44.071 грн. 59 коп. - збитків від інфляції за період з 07.10.2008 р. по 10.09.2012 р., виходячи з названої суми боргу, а також, згідно п. 9 договору та ст. 232 ГК України - 21.496 грн. 45 коп. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за період з 07.10.2008 р. по 07.04.2009 р., виходячи з суми боргу 178.647 грн. 60 коп. та відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в розмірі 1732 грн. 20 коп.

Товариство відзив на позов не надало та його представник в судове засідання не з'явився.

У відзиві на позов Порт позовні вимоги ТОВ вважав необґрунтованими, посилаючись на те, що позивачем нараховано пеню з порушенням положень ч. 6 ст. 232 ГК України, а також вимоги щодо стягнення пені, інфляційних та 3% річних заявлені з пропущенням строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, у зв'язку з чим Порт заявив про застосування судом строку позовної давності та просив суд на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України позовні вимоги ТОВ залишити без задоволення.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.07.2013 року (суддя Петров В.С.) позов задоволений частково та з Порту і Товариства на користь позивача в солідарному порядку стягнуто: 12275 грн. 29 коп. - 3% річних, 17024 грн. 73 коп. - інфляційних витрат та 582 грн. 05 коп. - понесених витрат на сплату судового збору, а в решті частині позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Порт у відзиві на позов заявив про застосування судом до вимог позивача строку позовної давності щодо нарахуванню пені, 3% річних та інфляційних витрат.

Оскільки, позивач мав право звернутися до суду з вимогами до відповідачів щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише за період з листопада 2008 р. по травень 2009 р. (ч. 6 ст. 232 ГК України) не пізніше листопада 2009 р. (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), але з позовом до суду звернувся у травні 2013 р., то підстави для задоволення цих позовних вимог відсутні внаслідок спливу строку позовної давності.

Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних витрат задоволені місцевим судом частково з посиланням на те, що боржники повинні сплатити ТОВ: 3% річних у сумі 12275 грн. 29 коп. та інфляційні витрати у сумі 17024 грн. 73 коп. за період з 29.05.2010 р. (з урахуванням 3-річного строку позовної давності з моменту подання позову 28.05.2013 р.) по 10.09.2012 р. (дата сплати боргу), виходячи з суми боргу 178.647 грн. 60 коп.

Понесені позивачем судові витрати по справі на підставі ст. ст. 44, 49 ГПК України покладені судом першої інстанції на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В апеляційній скарзі Порт просить рішення місцевого суду частково скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позивних вимог ТОВ посилаючись на те, що на момент звернення позивача з позовом до суду строк позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України сплинув, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду змінити та прийняти нове рішення, яким стягнути в солідарному порядку з Порту та Товариства на користь ТОВ: 20.703 грн. 54 коп. - 3% річних та 54.034 грн. 05 коп. - інфляційних витрат, а в решті частині оскаржене рішення залишити без змін.

Скарга мотивована тим, що строк позовної давності переривався і почав свій новий перебіг з 03.02.2011 р., тобто з наступного дня з моменту припинення провадження у справі постановою Вищого господарського суду України, а тому з боржників підлягає стягненню ще й 3% річних в сумі 8428 грн. 25 коп. та інфляційні витрати в сумі 37009 грн. 32 коп. за період з 11.11.2008 р. по 28.05.2010 р., у стягненні яких місцевим судом було відмовлено.

Відзиви на апеляційні скарги не надходили.

В судовому засіданні представники скаржників доводи своїх апеляційних скарг підтримали у повному обсязі, а апеляційні скарги своїх опонентів вважали необґрунтованими та безпідставними.

Представник Товариства в судове засідання не з'явився.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так як, ухвала про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 08.10.2013 р. о 10:00 направлена апеляційним судом Товариству як за адресою зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, так і за його місцем фактичного знаходження, але ці ухвали повернуті підприємством зв'язку до суду з позначкою, що адресат за адресою не знаходиться, то колегія суддів вважає, що всі учасники судового процесу повідомлені про час і місце розгляду справи, а тому визнає за можливе розглянути справу за відсутністю представника Товариства.

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необґрунтовані та не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції рішенням господарського суду Одеської області від 02.07.2012 р. у справі № 16/17-4323-2011, яке набрало законної сили та залишено без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 14.08.2012 р. та Вищого господарського суду України від 24.10.2012 р. позов ТОВ задоволений у повному обсязі та з Порту і Товариства в солідарному порядку на користь позивача стягнуто: 178.647 грн. 60 коп. - боргу, а також понесені останнім судові витрати по справі: 1786 грн. 47 коп. - на сплату державного мита та 236 грн. - на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як встановлено названими судовими рішеннями, які відповідно до вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України, мають преюдиціальне значення строк позовної давності для звернення ТОВ до суду з вимогами щодо стягнення з Порту і Товариства боргу в сумі 178.647 грн. 60 коп. розпочав свій перебіг з моменту порушення замовником за договором підряду № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. грошового зобов'язання з оплати спірної суми заборгованості за будівельні роботи, яке мало бути виконане з боку відповідачів протягом п'яти днів з моменту виставлення відповідного рахунку з боку ТОВ. Такий рахунок був пред'явлений позивачем Товариству 03.11.2008 р.

Так як, позовні вимоги щодо стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних є похідними вимогами від первісних вимог про стягнення боргу, то перебіг строку позовної давності за цими похідними вимогами повністю збігається з перебігом строку позовної давності за первісними вимогами, який розпочався 08.11.2008 р.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі борг в сумі 178.647 грн. 60 коп. сплачений боржниками ТОВ лише 10.09.2012 р.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановлянням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

З позовом до суду щодо стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних за несвоєчасне виконання умов договору № 22/07/08/52 від 22.06.2008 р. ТОВ звернувся 28.05.2013 р.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що боржники повинні сплатити позивачеві - 3% річних в сумі 12275 грн. 29 коп. та збитки від інфляції в сумі 17024 грн. 73 коп. за період з 29.05.2010 р. (з урахуванням 3-річного строку позовної давності з моменту подання позову 28.05.2013 р.) по 10.09.2012 р. (дата сплати боргу), виходячи з суми боргу 178.647 грн. 60 коп., оскільки Портом заявлено про застосування строків позовної давності, а згідно ст.ст. 256, 257, 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Правильними є і висновки місцевого суду про те, що нараховані позивачем 3% річних та інфляційні витрати станом до 28.05.2010 р. стягнуті бути не можуть, внаслідок спливу строку позовної давності, так як підстави для його відновлення відсутні, у зв'язку з чим протилежні доводи ТОВ до уваги прийнятими бути не можуть.

Твердження ТОВ про те, що вказаний строк позовної давності було перервано у зв'язку з подачею ним у червні і липні 2009 року позову до Порту і Товариства місцевим судом підставне не прийняті до уваги, оскільки згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" - за змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, ст. ст. 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (стаття 62 ГПК) або її повернуто (стаття 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ. В разі скасування ухвали господарського суду про відмову у прийнятті позовної заяви або про її повернення перебіг позовної давності переривається з дня первісного подання цієї заяви до суду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Одеської області від 24.07.2009 р. у справі № 31/880-09 позовну заяву ТОВ до Порту та Товариства про стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних на підставі п. 5 ч. 1 ст. 63 ГПК України повернуто без розгляду, яка постановою Вищого господарського суду України від 13.01.2010 р. залишена без змін.

Також, постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2011 р. у справі № 24/33/102-09-5249(31/880-09) залишена без змін ухвала господарського суду Одеської області від 01.11.2010 р., якою позовні вимоги ТОВ до Порту та Товариства про стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних також залишені без розгляду. Тому, вказані позови ТОВ вважається повернутими без розгляду згідно ухвал місцевого суду від 24.07.2009 р. та від 01.11.2010 р., внаслідок чого строк позовної давності не переривався у зв'язку з подачею позивачем позовів, які повернуті останньому без розгляду.

Крім того, відповідно до п. 4.4.2 названої Постанови Пленуму Вищого господарського суду України з урахуванням положення ч. 4 ст. 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Як вбачається з матеріалів справи ТОВ було повторно подано до господарського суду 25.10.2011 р. позов до боржників про стягнення суми основного боргу за виконані підрядні роботи, але без пред'явлення вимог щодо стягнення пені, річних і інфляції.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, самі по собі не є доказом визнання боржником також і додаткових вимог кредитора, зокрема, неустойки, процентів за користування коштами, а так само й вимог щодо відшкодування збитків від інфляції, а відтак не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вказані обставини, на які посилається ТОВ, не свідчать про наявність визначених ст. 264 ЦК України підстав для переривання строку позовної давності для звернення позивача до суду з відповідними позовними вимогами, внаслідок чого протилежні доводи ТОВ не можуть бути прийнятими до уваги.

У ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік, а згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки, ані законом, ні укладеним між сторонами у справі договором не встановлено іншого порядку застосування штрафних санкцій ніж передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України та ст. 258 ЦК України, то суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позивач мав право звернутися до суду з вимогами до відповідачів щодо стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання лише за період з листопада 2008 р. по травень 2009 р. (ч. 6 ст. 232 ГК України) не пізніше листопада 2009 р. (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), але з позовом до суду звернувся у травні 2013 р., а тому підставне залишив позовні вимоги ТОВ в цій частині без задоволення, внаслідок спливу строку позовної давності про застосування якої заявлено Портом.

Правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати по справі покладені місцевим судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, а тому оскаржене рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 24.07.2013 року у справі № 916/1376/13 - залишити без змін, а апеляційні скарги Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІС МАЙСТЕР" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 09.10.2013 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.