Ухвала

від 25.07.2013 по справі 2а-5954/12/0170/10

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" липня 2013 р. м. Київ К/800/29660/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів:Блажівської Н.Є., Костенка М.І., Усенко Є.А. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 2а-5954/12/0170/10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд-ЕКСПО»

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки

Крим Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрбуд-ЕКСПО» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 25 травня 2012 року №0001412204, № 0001422204.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби 25 травня 2012 року №000141220, № 0001422204 від прийняті у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд-ЕКСПО»; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбуд-ЕКСПО» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2188,00 гривень.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року у справі № 2а-5954/12/0170/10 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року у справі № 2а-5954/12/0170/10 залишено без змін.

Вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуально права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «Укрбуд-ЕКСПО» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 19 квітня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 19 квітня 2012 року за результатами якої складено акт від 14 травня 2012 року № 1762/22-1/32841105.

Перевіркою встановлено порушення вимог підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 , пункту 4.1 статті 4 , підпункту 7.2.3 пункту 7.2, пункту 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевіряється на загальну суму 245 972 грн. та порушення підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 , підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 , пункту 11.1, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 пункту 16.4 статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями) за результатами чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 304 334 грн.

На підставі акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2012 року № 0001422204, яким було збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 307 416,00 грн., з яких за основним платежем в розмірі 245 972 грн., та за штрафними (фінансовими) санкціями - 61 493 грн., та податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2012 року № 0001412204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в розмірі 380 418 грн., з яких 304 334 грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 76 084 грн.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 вказаної статті, включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону визначено. що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (втратив чинність з 1 січня 2011 року) встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість») (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

Судом першої інстанції з метою повного та всебічного розгляду справи було призначено судово-економічну (бухгалтерську) експертизу.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, висновками судово-бухгалтерської експертизи від 24 вересня 2012 року №177-20/07 спростовано доводи контролюючого органу щодо заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток. Крім того, як слідує з обставин встановлених судами попередніх інстанцій, висновком експерта встановлено також і документальне підтвердження реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до вимог частини 5 статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази такої незгоди з висновками експертизи, як і не спростовано висновки експерта іншими належними засобами доказування.

Крім цього, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає необґрунтованими посилання відповідача щодо порушення вимог законодавства контрагентами позивача.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання, у випадку неправомірних дій іншого зазначено в практиці Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «…Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні справ.

В свою чергу, скаржником не подано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності контрагентів позивача або про допущені ним порушення податкового законодавства (зокрема, про несплату податків чи неподання податкової звітності). Будь-яких обставин на підтвердження факту недобросовісності саме позивача як платника податків, що виключають його право на отримання податкової вигоди, податковим органом не зазначено.

Відтак, встановленим обставинам суди дали правильну юридичну оцінку, застосувавши пункт 5.1, підпункт 5.2.1, пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» , підпункти 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , та зробили такий, який відповідає обставинам справи юридично правильний висновок про неправомірність віднесення позивачем в податковому обліку з податку на прибуток та з податку на додану вартість сум витрат за господарськими операціями з контрагентами до валових витрат та податкового кредиту відповідно.

Таке правозастосування судами першої та апеляційної інстанцій відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема в постанові від 27 березня 2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Ангара» до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. Згідно з правовою позицією Верховного Суду України надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин, як неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів.

Відтак, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі судові рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція податкового органу не ґрунтується на положеннях законодавства та не підтверджується матеріалами справи.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України , суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231Кодексу адміністративного судочинства України , колегія суддів, -

у х в а л и л а

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18 жовтня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій сторонам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України .

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.І. Костенко

Є.А. Усенко