Постанова

від 29.07.2013 по справі 826/7585/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01601, м.  Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 29 липня 2013 року                      № 826/7585/13-а Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ксіл - Україна» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2012  №0004472203 ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Ксіл – Україна» (надалі – позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС (надалі – відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.08.2013 №0004472203. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.05.2013 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження  та призначено справу №826/7585/13-а до судового розгляду в судовому засіданні на 17.06.2013, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог. Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акту перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Закону України «Про податок на додану вартість» (надалі – Закон), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Закону при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами. Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Справа розглянута в порядку письмового провадження, з огляду на положення ч. 4 ст. 122 КАС України, за письмовою заявою представників сторін про розгляд справи за їх відсутності. Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 27 серпня 2012 відповідачем, на підставі акта перевірки №5243/22-317/33540660 від 06.08.2012, прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0004472203, яким позивачу, за порушення пп.7.4.1, 7.4.5 Закону України  «Про податок на додану вартість» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 4910грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 3928грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 982грн. Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних санкцій ґрунтується на обставинах нікчемності правочинів між позивачем та контрагентом. Нікчемність, в свою чергу, обґрунтовується тим, що згідно актів ДПС в АР Крим про неможливість проведення зустрічних звірок по ряду підприємств, перелік яких наведено на ст.5-10 акта перевірки, за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, всі правочини по ланцюгу постачання, в якому є КП «Альянс» визнано нікчемними, в тому числі і з позивачем. При цьому, передумовою визнання правочинів нікчемними стала порушена ОВС ГСУ ДПС України кримінальна справа №69-0146 за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.205, ч.5 ст.212КК України. Натомість наявності вироку по вказаній кримінальній справі судом не встановлено, що сторонами також не заперечувалось. Враховуючи зазначене, на думку суб'єкта владних повноважень, позивачем неправомірно завищено податковий кредит в сумі 3928грн., в т.ч. за грудень 2009. Окружний адміністративний суд м. Києва вважає такі висновки відповідача передчасними та помилковими, враховуючи наступне. Так, статтею 204 Цивільного кодексу України  встановлено презумпцію правомірності правочину. За змістом  ст.228 Цивільного кодексу України, у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Відповідно до пункту 18  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»  при кваліфікації правочину за  статтею 228 Цивільного кодексу України  має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Частиною 4  статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України  встановлено, що обставини, які за  законом  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, вина особи, яка виражається в намірі порушити публічний порядок (щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним) сторонами правочину або однією зі сторін, жодним чином не може бути встановлена на підставі актів перевірок позивача або його контрагентів, матеріалів досудового слідства по кримінальній справі №69-0146. При цьому, згідно статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виходячи із вищезазначених обставин, на які посилається відповідач, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, в даному випадку, вони (санкції) не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних правочинів на порушення публічного порядку, чого не було враховано ДПІ під час складання акта перевірки та винесенні спірних ППР. Більш того, встановлення відповідачем в акті перевірки обставин укладення правочинів, які завідомо суперечать інтересам держави та суспільства є помилковими, адже згідно  ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що обставини, на які посилається відповідач, жодним чином не можуть бути безумовним та достатнім доказом недійсності та нікчемності правочинів між позивачем та контрагентом, адже, як вже зазначалось, доказом вини особи в порушенні публічного порядку або фіктивному підприємництві є виключно вирок суду, наявності якого, як на час проведення перевірки так і станом на час розгляду даної справи, судом не встановлено. В той же час, оцінивши письмові докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне. Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2009 між ТОВ «Ксіл-Україна» та ДМЗ Санаторій «Бєлоруссія» був укладений договір підряду №0-167-09 від 01 грудня 2009 на продаж, відвантаження та монтаж дитячого грального обладнання. Для належного виконання первинного договору, позивачем був залучений підрядник КП «Альянс» на підставі договору підряду №1787 від 05.12.2009 для влаштування бетонної стяжки на дитячому майданчику. Загальна сума договору №1787 від 05.12.2009 складає 23568,80грн., в т.ч. ПДВ3928,13грн. На підтвердження виконання робіт, позивачем до матеріалів справи надано належним чином завірену копію акта виконаних робіт від 24.12.2009. 14 грудня 2009 позивачем на рахунок КП «Альянс» була перерахована попередня оплата в сумі 12419,28грн., що підтверджується банківською випискою від 14.12.2009. Після підсисання акта виконаних робіт від 24.12.2009, позивачем проведений остаточний розрахунок за виконані роботи в сумі 11149,85грн., в т.ч. ПДВ 1858,25грн., що представником відповідача не заперечується. Податкова накладна КП «Альянс» №4864 від 24.12.2009 на суму 23568,80грн., в т.ч. ПДВ 3928,13грн., включена до складу податкового кредиту з ПДВ ТОВ «Ксіл –Україна» в податковій декларації за грудень 2009 та відображена в реєстрі отриманих та виданий податкових накладних за грудень 2009. При цьому, не приймаючи до уваги змісту та обсягу господарських операцій, що вказані в зазначених вище документах, тим самим приходячи до переконання про відсутність об'єкту оподаткування по спірним господарським операціям, податковий орган посилається на те, що внаслідок порушень норм податкового законодавства контрагентом позивача, вказані документи не спричиняють змін в бухгалтерському та податковому обліку позивача, внаслідок чого останній позбавлений законного права на віднесення сум по документам до податкового кредиту.   Відповідно до  ст. 1 розділу І Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до п.1  ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Тобто, відповідно до вимог  Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Як вже зазначалось, фактичне здійснення господарських операцій підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим  статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV  – містять назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, скріплені печатками контрагентів. При цьому, суд позбавлений можливості прийняти до уваги посилання відповідача на невідповідність первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», адже сама по собі наявність порушеної кримінальної справи, не є безумовним доказом протиправності поведінки позивача, в розумінні ч.4 ст. 70, ч.4 ст. 72 КАС України. В розумінні ст. 16 ПК України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат. За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається представник відповідача, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентами недійсними/фіктивними, та не можуть одночасно бути  достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами. Роботи, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних робіт також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку. Частина 1 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності. Як вбачається з пояснень позивача, а зворотного акт перевірки не містить,  на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особа був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платником податку на додану вартість. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податково кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було. Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Вищевказана позиція Окружного адміністративного суду м. Києва узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, основним висновком у рішенні від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» № 3991/03 Європейський суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою податку на додану вартість, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності. В порушення положень ст. 7, Глави 6, ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства. Відповідно до ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано,  тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011р. №845, визначено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів. Зі змісту листа Вищого адміністративного суду України від 21.11.2011р. №2135/11/-11 вбачається, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, судам у резолютивній частині такого судового рішення слід зазначати обов'язок органу Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. Відповідно, у виконавчому листі за таким судовим рішенням як боржника слід вказувати Державний бюджет України в особі суб'єкта владних повноважень - відповідача. Враховуючи викладене, керуючись статтями 69-71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, - П О С Т А Н О В И В: 1.          Адміністративний позов задовольнити повністю. 2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС від 27.08.2012  №0004472203. 3.          Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксіл-Україна» (код ЄДРПОУ 33540662, адреса: 03186, м.Київ, Солом'янський район, ВУЛИЦЯ АВІАКОНСТРУКТОРА АНТОНОВА, будинок 5, кімната 609) судові витрати в сумі 114(сто чотирнадцять)грн. 70коп. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби (адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6).              Суддя                                                                                          П.О. Григорович Постанова  може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.