Постанова

від 10.04.2012 по справі 2а-2122/12/0170/7

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

10 квітня 2012 р. 13:03 Справа №2а-2122/12/0170/7

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства "Шляхово-будівельне управління № 5" Відкритого акціонерного товариствва "Південшляхбуд"

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача - представник за довіреністю Матяш Р.В.

від відповідача - представник за довіреністю Лук’янець О.Ю.

Обставини справи: Дочірнє підприємство «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 09.02.2012р. №0014152301, яким Дочірньому підприємству «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 629300грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки проведеної відповідачем перевірки про порушення податкового законодавства в результаті заниження податкового кредиту з ПДВ, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є необґрунтованими, оскільки позивачем були здійснені реальні господарські операції з контрагентом і були встановлені Податковим кодексом України підстави для формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вказує, що висновки акту перевірки щодо встановлених порушень норм Податкового кодексу України є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення - рішення є правомірним та не підлягає скасуванню. Правова позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на адміністративний позов (а.с.57-58).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим була проведена позапланова невиїзна перевірка ДП «ШБУ №5» ВАТ «Південшляхбуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість особи яка мала правові відносини з платником податків ПП «Дакар» за травень 2011р., за результатом проведення якої відповідачем складений акт перевірки №709/23-4/03450583 від 27.01.2012р. (а.с.8-19) (далі - акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення №0014152301 від 09.02.2012р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 629300грн. та нараховані штрафні санкції на суму 1грн. (а.с.23).

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З акту перевірки вбачається, що висновок про вказані порушення відповідач зробив виходячи з наступного. Встановлене порушення обґрунтовано тим, що позивач мав господарські стосунки з ПП «Дакар», яке в свою чергу виписало позивачу податкові накладні за травень 2011 року на суму 691351,71грн. ПП «Дакар» було основним постачальником позивача. Основним видом діяльності ПП «Дакар» є будівництво доріг, аеродромів та улаштування поверхні спортивних майданчиків, статутний капітал відповідно до установчих документів на момент його створення складав 1,0 тис. грн.., чисельність працівників складає 16 осіб, власні основні засоби відсутні. Сума, податкового кредиту по ПДВ ПП «Дакар» сформована найбільш великими постачальниками з ознакою ризикового кредиту, а саме: ТОВ «Укрінвест» в розмірі 1525600грн.; а також постачальником ТОВ «Ексапрофіт», якій знаходиться на обліку ДПІ в м. Сімферополі у якого чисельність працівників складає 8 осіб, статутний капітал відповідно до установчих документів на момент його створення складав 52,5т.грн., власні основні засобі відсутні. Таким чином, згідно детальної інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПІ України, встановлено, що ПП «Дакар» формувало свій податковий кредит постачальниками, які не могли проводити операції з оприбуткування, приймання-передачі товарів, в зв'язку з його відсутністю. Враховуючи те, що контрагенти - постачальники не поставили товар на адресу підприємства ПП «Дакар», то відповідно і підприємство ПП «Дакар» не могло поставити цей товар на адресу позивача (контрагент - покупець). У результаті порушення підприємства ДП «ІІІБУ №5» ВАТ «Південшляхбуд» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського, та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер. А такий правочин, внаслідок якого неправомірно віднесений ПДВ до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним. Таким чином, виходячи з вищенаведеного, підприємством ПП «Дакар» безпідставно сформовано податкові зобов'язання у перевіряємому періоді за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, виписаних на продаж товарів (робіт, послуг) на адресу позивача на загальну суму ПДВ за травень 2011, в розмірі 629300грн., які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, чим порушено вимоги п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Розділу V «Податок на;додану вартість» Податкового Кодексу України. В акті вказано, що ПП «Дакар» проводило діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам. Враховуючи наведене, усі операції купівлі - продажу ПП «Дакар» з його постачальниками та покупцями за період: травень 2011р., не спричиняють реального настання правових наслідків, а, отже, є нікчемними по ланцюгу до вигодонабувача, ПП «Дакар» є транзитером.

Податковий кодекс України (далі ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що встановлено п.п. 14.1.179 ст.14 ПК України.

У відповідності до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України, виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктом 201.1 ст. 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.7 ст. 207 встановлено, що податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг. Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за №168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП «Дакар» (продавець) та ДП «Дорожньо - будівельне управління №5» ТОВ «Південшляхбуд» (покупець) був укладений договір постачання нафтопродуктів №80 від 25.04.2010р. (а.с.65-69), додатки до договору (а.с.70-84).

За умовами вказаного договору ПП «Дакар» зобов'язується передати у власність позивачу, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (бензини, дизельне пальне, мастила та бітум в асортименті) згідно до умов договору.

ПП «Дакар» були виписані позивачу видаткові накладні на товар - бітум БНД 60/90 (а.с.93-105). З видаткових накладних вбачається, що вони виписані на виконання договору №80 від 25.04.2010р.

ПП «Дакар» у травні 2011р. були виписані податкові накладні на постачання товару за договором №80 від 25.04.2010р. - бітуму БНД 60/90 (а.с.24-34). Загальна сума ПДВ за даними накладними становить 629343,61грн.

З податкової декларації з ПДВ за травень 2011р.(додаток №5 Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (розділ ІІ Податковий кредит)) вбачається, що позивач задекларував вказану суму податкового кредиту.

Слід відзначити, що матеріалами справи, у тому числі актом перевірки, не підтверджується, а з боку відповідача, в порядку ч. 2 ст. 71 КАС України, не надано доказів порушень при оформленні податкових накладних та видаткових накладних виписаних контрагентом, у тому числі відсутності реєстрації контрагента позивача як юридичної особи та реєстрації платником ПДВ.

Згідно до положень частин 1,2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 частини 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначені документи (податкові накладні та видаткові накладні) є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, дані документи свідчать про вплив операції на стан майна, капіталу та зобов'язань позивача і є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, в силу норм ПК України, є достатньою підставою для формування податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином матеріали справи свідчать про дотримання позивачем встановлених ПК України підстав для включення до складу податкового кредиту сум в зв'язку з придбанням товарів, а також про виникнення у позивача права на зарахування таких сум до податкового кредиту.

Щодо доводів викладених відповідачем в акті перевірки, на підставі яких ним було зроблено висновок про викладені вище порушення, суд зазначає наступне.

Матеріали справи не містять, а з боку відповідача, в порядку ч.2 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів того факту , що контрагент позивача ПП «Дакар» на час укладення договору з позивачем та на час здійснення господарської операції не був зареєстрований в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, або не був зареєстрований платником ПДВ. Про реєстрацію ПП «Дакар» в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України вказано в акті перевірки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст. 80 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з постачання товарів.

Відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені

частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Суд відзначає, що відносини з приводу нікчемності правочинів врегульовані, зокрема ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228 ЦК України); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228 ЦК України).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору із контрагентом суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

Договір укладений між позивачем та контрагентом, виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товару покупцю і отримання коштів за товар продавцем.

Таким чином, зміст правочинів з виконавцем за договором ПП «Дакар» не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір про постачання товару укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаною господарською операцією свідчать про реальне виконання вказаного правочину, ці документи були належним чином оформлені.

З аналізу наявних в матеріалах справи доказів судом вбачається, що позивач з ПП «Дакар» виконали свої обов'язки за договірними зобов'язаннями.

Слід відзначити, що встановлення актом перевірки факту формування контрагентом позивача ПП «Дакар» податкового кредиту за рахунок постачальників, які не могли проводити операції з оприбуткування, приймання - передачі товарів, в зв'язку з його відсутністю, не свідчить про відсутність реального виконання господарської операції між позивачем та ПП «Дакар» та, як наслідок про нікчемність правочину, оскільки акт перевірки не містить, а відповідачем не надано належних доказів, що свідчили б про наявність причинного зв'язку між цими фактами.

Акт перевірки не містить доказів того, що відповідачем взагалі досліджувалися та оцінювалися обставини щодо придбання позивачем у ПП «Дакар» саме тих товарів, які були придбані ПП «Дакар» у підприємств з ознакою ризикового кредиту: ТОВ «Укрінвест» та ТОВ «Ексапрофіт».

Таким чином, є необґрунтованими доводи відповідача, вказані в акті, про те, що оскільки контрагенти - постачальники не поставили товар на адресу підприємства ПП «Дакар», то відповідно і підприємство ПП «Дакар» не могло поставити цей товар на адресу позивача (контрагент - покупець).

Крім того, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за порушення законодавства допущеного іншими юридичними особами, на суб'єктів господарювання не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обов'язок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контролю за господарською діяльністю контрагента, а також контролю щодо податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум ПДВ до податкових зобов'язань, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету.

В силу викладеного, приймаючи до уваги наявність доказів оформлення податкових накладних платником податку на додану вартість, отримання товарів, керуючись зазначеними вище положеннями Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що позивач мав правові підстави віднести до складу податкового кредиту за травень 2011 року суми ПДВ у розмірі 629300грн., сплачені ПП «Дакар» у вартості товарів.

Таким чином, у відповідача були відсутні правові підстави для збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також відсутні підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн.

Враховуючи вищевикладене, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків відповідача зроблених в акті перевірки щодо порушення позивачем податкового законодавства, в зв'язку з чим прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Таким чином суд вважає неспроможними доводи відповідача, по яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 16.04.2012р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим від 09.02.2012р. №0014152301, яким Дочірньому підприємству «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 629300грн. та нараховані штрафні санкції у розмірі 1 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Шляхово - будівельне управління №5» Відкритого акціонерного товариства «Південшляхбуд» (вул. Г. Васильєва, 25, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000, ЄДРПОУ 03450583) 32,19грн. судового збору, шляхом списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова буде складена у повному обсязі 16.04.2012р.

Суддя Маргарітов М.В.