Ухвала

від 30.07.2013 по справі 552/1415/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 552/1415/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2807/2013

Головуючий у 1-й інстанції Турченко Т.В.

Доповідач Чічіль В. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.,

за участю секретаря: Ренкевич М.Д.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавамотор" на рішення Київського районного суду м. Полтави від 1 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавамотор" про стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку,-

в с т а н о в и л а :

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 22 листопада 2012 року по 31 січня 2013 року працював менеджером з продажу запасних частин (комірником) у ТОВ «Полтавамотор».

На день звільнення йому ТОВ «Полтавамотор» нарахована, проте не виплачена заробітна плата за січень 2013 року та компенсація за 5 днів відпустки.

Вважаючи такі дії відповідача незаконними, просив стягнути з ТОВ «Полтавамотор» належні до виплати при звільненні 745,99 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку у сумі 995,40 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 1 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Полтавамотор» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 745,99 грн. та середній заробіток у сумі 924,40 грн., а всього - 1 670,39 грн.

В апеляційному порядку рішення місцевого суду оскаржено ТОВ «Полтавамотор», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу слід відхилити.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, що з 22 листопада 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у ТОВ «Полтавамотор» менеджером з продажу запасних частин - комірника з випробувальним терміном на 2 місяці, на підставі наказу №29-к від 22 листопада 2012 року (а.с. 10).

Наказом №8-к від 31 січня 2013 року ОСОБА_1 звільнено з 31 січня 2013 року, згідно ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 11).

Згідно розрахункових відомостей, за січень 2013 року позивачу нарахована до видачі заробітна плата у сумі 1 139,30 грн., з якої 393,31 грн. становить аванс, при цьому, з решти суми вирахувано 701,87 грн. за навчання.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідач у порушення вимог ст. 116 КЗпП України не провів вчасний розрахунок всіх виплат при звільненні, тому є підстави для стягнення даної заборгованості та середнього заробітну за час затримки розрахунку.

Колегія суддів вважає такі висновки місцевого суду вірними з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні вимоги містить ст. 24 Закону України «Про оплату праці».

За змістом ст. 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення та у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, надано роз'яснення даних норм, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, що відповідач у порушення ст. 116 КЗпП України не провів з позивачем остаточного розрахунку в день звільнення у сумі 745,99 грн. (а.с. 19).

У свою чергу, складений комісійно керівником відділу продажу, начальником відділу кадрів та бухгалтером-касиром акт від 1 лютого 2013 року про те, що ОСОБА_1 відмовився отримувати розрахункові кошти у сумі 44,12 грн. (а.с. 23), не спростовує факт непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні у повному обсязі та не підтверджує вжиття відповідачем усіх належних заходів щодо часткового розрахунку зі звільненим працівником, як-то депонування даних грошових коштів на відповідних банківських рахунках підприємства.

З урахуванням цього, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для відшкодування позивачу належних йому від підприємства грошових сум та стягнення на підставі ст. 117 КЗпП України середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Обчислення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку здійснено судом першої інстанції вірно, у відповідності з положеннями абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року.

Твердження апелянта, що з належних до виплати позивачу сум було вирахувано вартість проходження останнім навчання є безпідставним.

Нормами ст. 201-207 КЗпП України регулюються відносини працівника та власника або уповноваженого ним органу щодо організації виробничого навчання за рахунок підприємства, та створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням, а також виплати працівнику заробітної плати.

Згідно ст. 201 КЗпП України для професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, особливо молоді, власник або уповноважений ним орган організує індивідуальне, бригадне, курсове та інше виробниче навчання за рахунок підприємства, організації, установи.

Відповідно до ст. 207 КЗпП України за час проходження виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим спеціальностям працівникам виплачується заробітна плата в порядку і у розмірах, що визначаються законодавством.

Виходячи з цього, проходження ОСОБА_1 у період з 5 грудня по 6 грудня 2012 року навчання та ознайомлення з посадовими положеннями у м. Одесі проводиться за рахунок підприємства та його вартість не підлягає відшкодування за рахунок заробітної плати працівника.

Характерно, що договорів про проходження навчання з позивачем не укладався, дане відбуття працівника у м. Одесу оформлене відрядженням, що підтверджується наказом №9-в від 5 грудня 2012 року (а.с. 10) та наявним у справі звітом від 7 грудня 2012 року про використання ОСОБА_1 належних підприємству грошових коштів у сумі 701,87 грн., з який на відрядження ним отримано 586,00 грн., перевитрачено 115,87 грн. (а.с. 12).

Решта доводів апеляційної скарги також не ґрунтуються на законодавстві не спростовує вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полтавамотор" відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 1 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий у справі: Чічіль В.А.

Судді: Мартєв С.Ю.

Хіль Л.М.

З оригіналом згідно:

суддя Чічіль В.А.