Постанова

від 31.07.2013 по справі 827/1551/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 липня 2013 року Справа № 827/1551/13-а

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді - Прохорчук О.В.;

секретар судового засідання - Олійник С.О.,

за участю представників:

позивача - Братусін Микола Миколайович, довіреність № 31/05-1 від 31.05.2013,

відповідача - Ольжич Олег Олегович, довіреність № 425/9/10-0 від 15.02.2013,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Севастополі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" до Державної податкової інспекції у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 29.05.2013 № 0000162200 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1041666,25 грн.

Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення винесено податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 14.06.2013 відкрито провадження у адміністративній справі. Іншою ухвалою суду від 14.06.2013 закінчено підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 31.07.2013 змінено первинного відповідача у справі на належного - Державну податкову інспекцію у Балаклавському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у запереченнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2013 та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.12.2012.

Під час перевірки Державною податковою інспекцією у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" вимог чинного законодавства, а саме: у порушення пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України завищено податковий кредит з податку на додану вартість за жовтень 2012 року у сумі 833333 грн., за результатами якої складений акт № 283/22-030/35830803 від 18.05.2013.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2013 № 0000162200 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1041666,25 грн., з яких за основним платежем - 833333 грн., за штрафними санкціями - 208333,25 грн.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статті 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" встановлюють, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з підпунктами 2.1, 2.4 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз реальності господарських операції здійснюється на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

У частинах 1 та 2 статті 3 Господарського кодексу України господарську діяльність визначено як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг, згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пунктів 198.1, 198.2, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Судом встановлено, що позивачем були придбані 4 одиниці транспортних засобів по актах прийому-передачі від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Івея" за договором № 09-/12-1 від 04.09.2012.

Згідно з умовами договору постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Івея" зобов'язується у 2012 році поставити (передати у власність) покупцю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" товар згідно з специфікацією, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість в порядку та умовах, визначених цим договором. Згідно з пунктом 3.1 договору його ціна на підставі підписаного сторонами протоколу узгодження договірної ціни становить 8860000 грн., крім того податок на додану вартість - 1476666,66 грн.

Згідно з актом прийому-передачі товару від 02.11.2012 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Івея" передав, а представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" прийняв: автокран марки XCMG моделі QY25K5 в кількості одна одиниця, шасі НОМЕР_1; автокран марки XCMG моделі QY25K5 в кількості одна одиниця, шасі НОМЕР_2; автокран марки XCMG моделі QY50K в кількості одна одиниця, шасі НОМЕР_3.

Згідно з актом прийому-передачі товару від 02.11.2012 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Івея" передав, а представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" прийняв автокран марки XCMG моделі QY50K в кількості одна одиниця, шасі НОМЕР_4.

За відомостями Управління Міністерства внутрішніх справу України в місті Севастополі придбані чотири автокрани були поставлені на облік Товариством з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" 13.11.2012.

На виконання договору сторонами було складено: податкові накладні № 16 від 31.10.2012, № 13 від 01.11.2012.

31.10.2012 по першій події Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Івея" також було виписано податкову накладну № 12 на суму авансового платежу на загальну суму 5000000 грн., у тому числі податок на додану вартість - 833333,33 грн.

Розрахунок між підприємствами проводився у безготівковій формі, про що свідчить банківська виписка від 31.10.2012 № 227 на загальну суму 5000000 грн.

Зазначене свідчить про фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема належним чином оформленими первинними документами у межах виконання господарських операцій, розрахунковими документами, тощо.

Відповідачем не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: належні доказі, які підтверджують безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, протиправний характер укладеного договору, не пов'язаність витрат, понесених на отримання послуг, із господарською діяльністю позивача, факту узгодженості дій позивача з таким постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Згідно з частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд зазначає, що позивачем надані достатні докази, які свідчать про обґрунтованість його позовних вимог.

Доводи позивача не спростовані відповідачем, як того прямо вимагає частина 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Балаклавському районі міста Севастополя Державної податкової служби № 0000162200 від 29.05.2013 про визначення Товариству з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1041666,25 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергорезерв" (99703, місто Севастополь, вул.Ангарська, 10, код ЄДРПОУ 35830803) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку, встановлені частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя підпис О.В. Прохорчук

Постанову складено та підписано в порядку частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 02 серпня 2013 року.

З оригіналом згідно.

Постанова не набрала законної сили.

Суддя О.В. Прохорчук